Юрій Сиротюк: Усі хейтери Ірини Фаріон керували рукою вбивці
Юрій Сиротюк: Усі хейтери Ірини Фаріон керували рукою вбивці

Юрій Сиротюк: Усі хейтери Ірини Фаріон керували рукою вбивці

19 липня – роковини убивства Ірини Фаріон. Знайти когось із видних членів партії «Свобода», хто погодився б поговорити про видатну соратницю, виявилося завданням непростим. І не тому, що ніхто не хоче ділитися споминами, а тому – що всі відомі «свободівці», до яких звертався «Главком», перебувають на фронті… А там – не до розмов. 

Наша бесіда з Юрієм Сиротюком, котрий до війни був заступником голови ВО «Свобода», а нині є сержантом у П’ятій штурмовій, теж раз у раз переривалася стрекотом рації. 

Юрій відповідає побратимам, коментуючи «Главкому» це так: «Чуєте? Тут ніхто не говорить російською». Контекст його репліки зрозумілий: за рік до смерті Фаріон захейтили лише через одну її фразу. Мовознавиця зазначила, що «не може назвати» українцями військових, які не говорять українською мовою. Окремі військові, наприклад, екскомандир «Азову» Максим Жорін відповіли їй дуже гостро, запропонувавши відправити Фаріон на фронт, аби вона там змогла довести свій патріотизм. 

З цього почалася остання хвиля її цькування, нагадує Сиротюк. СБУ порушила проти політикині кримінальну справу, а «Львівська політехніка», де вона викладала, звільнила професорку. Так формувався образ ворога, який вперто натягували на покійну. Тож ймовірний убивця, чию справу зараз розглядають у львівському суді – В’ячеслав Зінченко, котрому цього року виповнилось лише дев’ятнадцять – був достатньою мірою розігрітий ненавистю до Ірини Фаріон. Курок спускав він, але зводили його всі ті, хто засуджував та переслідував покійну – до такої метафори вдається Сиротюк. 

Наш співрозмовник і його однопартійці нині поставили політичну діяльність на паузу. Але саме політична діяльність звела його свого часу з Фаріон. Вона була яскравою зіркою партії «Свобода», можливо, найбільш яскравою і найбільш безкомпромісною. «Мову не знають ті, які або політично упереджені, або розумово відсталі. Отже, у якій системі координат перебуваєте ви?», – запитувала вона у 2012-му прем’єр-міністра Миколу Азарова. Цей епізод у розмові ми згадуємо також, але починаємо з іншого – зі спогадів Сиротюка про перші враження від знайомства з Фаріон.

Юрій Сиротюк, позивний Мамай. На знімку поруч з ним – його старший син Святослав. Цього року хлопцеві виповнилося 21
Юрій Сиротюк, позивний Мамай. На знімку поруч з ним – його старший син Святослав. Цього року хлопцеві виповнилося 21
фото: facebook.com/yuriy.syrotyuk

«Харизматична людина донцовського типу»

Як і коли ви познайомилися з Іриною Фаріон? Яке вона справила на вас враження?

Коли і як – вже не скажу, бо не пам’ятаю. Думаю, що під час якоїсь виборчої кампанії. Враження?.. Ірина Фаріон на всіх справляла дуже сильне враження. Харизматична людина донцовського, я б так сказав, типу. Бо Дмитро Донцов (публіцист, філософ, політичний діяч, ідеолог українського інтегрального націоналізму – «Главком») – окрім того, що він був блискучим інтелектуалом – був ще й жорсткою людиною і міг затято сперечатися з опонентом. 

Вона проживала те драматичне, навіть трагічне життя, яке є вищим за побутову складову. Бачила світ не кольоровим, а чорно-білим: тут – правда, тут – неправда, тут – добро, тут – зло. Дмитрівна була саме такою.

Ви до неї так і зверталися – Дмитрівна?

Так. Спілкувалися на «ви». Спочатку, напевно, звернення було «пані Ірина», а вже пізніше… Я люблю до людей, яких поважаю, звертатися по-батькові. Навіть до дітей… Коли ми з нею знайшли спільні точки дотику, коли стали ідеологічно близькими людьми, Фаріон стала для мене «Дмитрівна». І в цьому не було панібратства.

Ми і каву разом пили, і спілкувалися багато… Я брав участь у її проєктах, вона – в моїх. Радо запрошував її на свої заходи, хоча вони завжди закінчувалися гострими дискусіями. Тому що вона була безапеляційна в усіх питаннях. А з зі свого боку намагався публічно захищати Фаріон, коли на неї йшли брутальні атаки.

Скажу ще, що майже не зустрічав таких глибоких інтелектуалів, як Ірина Фаріон. Таких розумних, з таким багажем знань…

Хіба що Сашка Хоменка, співробітника Історичного музею (минулого року «Главком» опублікував велике інтерв’ю із Олександром Хоменком). Сашко просто спокійніший, але теж – людина-книга, людина-енциклопедія. Відкриваєш і «читаєш» таку людину…  

Ірина Фаріон народилася 29 квітня 1964 року у Львові. Була убита там же, 19 липня 2024-го.

Мовознавиця, освітянка, публіцистка. Докторка філологічних наук, професорка, народна депутатка України VII скликання. (2012-2014). Членкиня політради партії «Свобода» з 2005 року.

З 1991 року і до 2023-го викладала на кафедрі української мови Національного університету «Львівська політехніка». Була звільнена з вишу наприкінці 2023 року, але вже у 2024-му поновлена рішенням суду. 

Ірина Фаріон вела декілька культурологічних проєктів. Зокрема, «Велич особистості» (2013-2019), який виходив на парламентському телеканалі «Рада». А також – «Ген українців» (2019-2024) на львівському телеканалі «НТА». Була авторкою двох YouTube-каналів (Iryna Farion та Студія Фаріон), де вела проєкти «ПротиАнглізм», «ПолітОгляд» та «Курси з культури української мови». 

Останній допис Фаріон у соцмережах, зроблений за 3 години до вбивства, анонсував епізод «Гену українців», присвячений генерал-хорунжому УПА Іванові Трейку. Випуск записано разом з двома іншими, не виданими за життя епізодами: про письменницю й освітянку Христину Алчевську та анархіста Нестора Махна.

Наприкінці липня 2024 року за підозрою у вбивстві Ірини Фаріон було затримано 18-річного підозрюваного В'ячеслава Зінченка. Його злочин, за яким порушена кримінальна справа, кваліфіковано як «умисне вбивство у зв'язку з виконанням особою громадського обов'язку з мотивів національної нетерпимості». Суд над Зінченком триває дотепер.

Одна подруга Ірини Дмитрівни згадувала, що вона могла зателефонувати до неї і запитати: «Де ти ся маєш?». З вами вона теж говорила, так би мовити, «по-львівськи»? 

Ні, Дмитрівна вона говорила звичайною літературною мовою. Слухайте, вона ж професор, мовознавець… Можливо, вдома вживала львівську говірку, але з нами та у публічних виступах говорила класичною літературною мовою. І при цьому – так, вона несла певну львівську традицію, традицію глибокої культури…

У цьому плані у неї галицькі риси були. Природжена шляхетність. Те, чого інколи бракує іншій частині України, де це було вирубано, винищено більшовиками… Позитивне інтелігентне міщанство – ось як би я це назвав.  Від способу одягатися до способу говорити, спілкуватися…

Ірина Фаріон завжди була стильно вдягнена та ідеологічно озброєна
Ірина Фаріон завжди була стильно вдягнена та ідеологічно озброєна
фото: unian.ua

А кажуть, що чоловіки не помічають, у що вдягнена жінка. 

Ми помічаємо, коли жінка одягнена вульгарно. А Фаріон завжди була дуже стильною. Їй не потрібно було ганятися за модою, за брендами. Вона сама була брендом. 

«Фаріон у парламенті – це був вогонь»

Яка найнеймовірнішу історію ви могли б про неї розповісти? 

Не назву це історією, але скажу, що Фаріон у парламенті – це був вогонь. Їй було важко там, бо депутати полюбляти культуру напівтонів, так звану «парламентську етику». А вона була гаряча, вона не змирялася… Це вона запровадила практику перекрикування виступів окупаційною мовою. Доти всі сиділи мовчки і спокійно до цього ставилися. А Фаріон не терпіла, ні. Вона індивідуально до Азарова зверталася – з приводу мови. 

Щодо Азарова та інших. Так, Фаріон, будучи депутатом, робила йому зауваження, і той знічувався та обіцяв підтягнути українську мову. Не стримувала вона себе й у оцінках Януковича. Тим не менш, у 2010-2014 рр. замахів на неї не було. Чому вона пережила ті, здавалося, найтемніші, часи, але стала жертвою убивці зараз? 

Я думаю, що тодішня «регіональна» влада, готуючись закручувати гайки, думала, що хай собі буде отака криклива, ультранаціоналістична сила, як «Свобода». Ну це вони так нас сприймали. Як певного роду жупел для суспільства… Мовляв, навіть влада проросійських технократів є кращою, ніж оці «нарвані». 

Крім того, у Партії регіонів були тоді серйозні політичні вороги – «Наша Україна», Юля Тимошенко – саме їх вважали головними конкурентами. А «Свобода» собі бігає, щось там кричить по вулицях, і, напевно, нічого не досягне. Тобто влада просто проґавила момент росту «Свободи», а для суспільства підтримати нас було, як підтримати свій імунітет. 

Для влади великою несподіванкою стала поява фракції, яка не тільки вміла битися, хоч це також було важливо, але й відстоювати свої принципи. Нас у парламенті свого часу просто недооцінили, а коли влада зрозуміла, що ми не бавитися сюди прийшли, було вже запізно.  

Ну і відносно того, що берегло Дмитрівну, то скажу так: вона була дуже віруючою людиною. Я знав дуже мало людей у політиці, та й не у політиці також, які б так глибоко вірили в Бога, як вона. Це була ще одна непоказна її риса, але вона постійно згадувала про Бога. В її родині були певні священицькі традиції…

Якщо хтось стверджує, що в армії говорять російською, знайте: це – брехня

Що ви маєте на увазі? 

Вона розказувала, що у них вдома в часі совєтської окупації проводилася служба Божа. Ви ж знаєте, що у ті часи греко-католицька церква була заборонена, і усі церковні відправи могли бути тільки підпільними. В домі її батьків саме так і відбувалося. Прямо в квартирі, розумієте? 

Такі служби проводилися тільки в тих людей, яким абсолютно довіряли. Так само було й у Тягнибоків, бо Ярославович і його дружина – також зі священницьких родів. 

Прадід Тягнибока – Лонгин Цегельський, який народився у сім’ї греко-католицького священника – зачитував на Софійській площі Києва у 1919 році Акт Злуки. А пізніше був міністром закордонних справ УНР. І у Дмитрівни подібна історія, пов’язана з її предками, теж була.

З очільником партії та фракції «Свобода» Олегом Тягнибоком у Верховній Раді. Голову нахилив Юрій Сиротюк
З очільником партії та фракції «Свобода» Олегом Тягнибоком у Верховній Раді. Голову нахилив Юрій Сиротюк
фото: unian.ua

…Бог її беріг, коли вона виступала на Майдані у 2014-му. У нас в пам’яті збереглися промови Парасюка та Яроша, але Фаріон також виступала дуже гостро. І на сцені Майдану вона також вела себе безкомпромісно. Не втікала, коли Майдан вже горів…

Фаріон була в день розстрілів під готелем «Україна». Коли почали носити перших поранених, ми з Дмитрівною доправляли їх у фойє готелю. Ідентифікували за документами, і часто ці люди на наших руках вмирали…  

…Ми як люди секуляризовані, думаємо, що саме ми все вирішуємо. Але Бог вирішує більшою мірою. Хоча саме від людини залежить, якою їй бути. Після Революції Гідності Фаріон не менш жорстко ставилася до нового президента, аніж до попереднього. Хоча дехто, напевно, думав: ось втратить вона депутатський мандат і «заспокоїться». Ні, не заспокоїлася. 

Тим паче, коли всередині країни ворог діяв не менш підступно, ані ззовні. А вона була подразником, вона гостро вела свою лінію…

«Кампанію проти Ірини Дмитрівни підхопив ряд медіа, котрі інакше, ніж «одіозна Фаріон», її не називали»

Кажучи про ворога, ви маєте на увазі російський слід у справі Фаріон. Але слідство, наскільки можна судити з відкритих джерел, має тільки Зінченка як потенційного виконавця злочину. Гадаєте, у нього могли бути спільники або замовники цього вбивства? 

На мою думку, причина трагічної загибелі Ірини Фаріон полягає у тій жахливій обструкції, яку їй влаштували всередині країн. Згадайте хоча б кампанію проти Фаріон в університеті. Цю кампанію підхопив ряд медіа, котрі інакше, ніж «одіозна Фаріон», її не називали. Тобто багато хто доклався до формування її образу як абсолютного зла. А все тому, що Фаріон висловилися за те, аби в армії всі розмовляли виключно українською.  

А насправді якою мовою розмовляють в армії?

Українською. Зрозумійте, від цього залежить безпека бійця. Ну не буде ж він в окопі чи у посадці говорити окупаційною мовою. Щоб його не відрізнили від москаля?! 

Бо коли ти чуєш мову ворога – ти стріляєш у той бік. У тебе немає часу розбиратися, хто там балакає – ворог чи російськомовний патріот. Тож якщо хтось стверджує, що в армії говорять російською, знайте: це – брехня. 

А поза окопом?

Поза окопом російська теж не допускається. Хто не може чистою українською – говорить суржиком. 

Тому мені дивно було бачити брутальні вислови на адресу Фаріон з боку частини військових, яким не подобалася її позиція щодо мови. А кампанія проти неї тим часом йшла, і ненависть накручувалася… Дрова вже було наготовлено, лишалося піднести сірник. І Росія це контролювала.

Ірина Фаріон на мітингу з захисту української мови
Ірина Фаріон на мітингу з захисту української мови
фото: unian.ua

Гаразд, але В’ячеславу Зінченку на момент вбивства Ірини Фаріон виповнилося 18. Скажіть як військовий: невже у такому віці так просто вбити людину? Плюс знайти зброю, дістати на неї гроші, освоїти її… 

Я не слідчий, тому оцінку діям Зінченка давати не буду. І відповів вам не як військовий, а як людина з юридичною освітою: у будь-якій справі, крім виконавця, є ініціатори, замовники, організатори… 

І тому, як я вже казав, я вважаю, що ті, хто доклався до брутальної кампанії проти Ірини Фаріон, так чи інакше винні в тому, що це сталося. Ті, хто підтримав цю кампанію, і скерував руку вбивці. А чи була в цьому зацікавлена Росія? Сто відсотків. Вона залюбки підтримала тих, хто зводив курок. А спустити його міг хто завгодно. 

…Ви питаєте, чи могла молода людина це зробити? Могла, на жаль. Діти бавляться онлайн, кожен день відрізають комусь голови у комп’ютерному світі. І якщо моральні категорії – не вбий, не вкради тощо – при цьому відсутні, то хтось з цих юнаків може одного разу постріляти й у реальному житті. Перезапустити, так би мовити, гру.  

Підозрюваний у вбивстві Ірини Фаріон В’ячеслав Зінченко в залі суду
Підозрюваний у вбивстві Ірини Фаріон В’ячеслав Зінченко в залі суду
фото: radiosvoboda.org

«На похованні була величезна кількість молодих людей, в основному – дівчат. Це були ті молоді Ірини Фаріон, які стали на захист української мови»

Де вас застала звістка про вбивство Ірини Фаріон? 

У Києві. Так сталося, що я був у відрядженні. Відрядження було короткостроковим, я всю ніч їхав, був невиспаний, але мої діти (молодшому тоді було 16) сказали, що треба рушати на похорон. Я, хоч і провів всю ніч за кермом, взяв сім'ю, знову сів за кермо і поїхав у Львів. І що я побачив? Я побачив потужну суспільну демонстрацію. 

Була величезна кількість молодих людей, в основному – дівчат. Це були ті молоді Ірини Фаріон, які теж стали на захист української мови. Тобто якщо хтось думав, що прапороносця вб'ють і армія розбіжиться, то отримав зворотний ефект. Я переконаний, що справа Фаріон матиме продовження.

Ви були знайомі з зятем Ірини Фаріон Василем Особою, який загинув восени 2024-го? На службі не перетиналися?

На службі не перетиналися, бо він служив у 4-му батальйоні «Сила Свободи» бригади Національної гвардії «Рубіж». А я – головний сержант роти вогневої підтримки П’ятої окремої штурмової бригади. Але ми зустрічалися, і я чув про нього дуже добрі відгуки.

З донькою, пані Софією, тримаєте контакт? Допомагаєте їй?

Це вона нам допомагає. Збирає кошти на військо. Ми постійно на контакті. Вона завжди запитує, в чому є потреба, і вже кілька разів була у нас на Донбасі. Приїжджала і привозила якусь допомогу – дуже активно включилася в цю волонтерську роботу.

І це не просто історія про волонтерську роботу, тобто про те, щоб щось зібрати, переслати. Софії важливо приїхати на позиції та побути серед бійців. Вона активна і бойова – нещодавно, приміром, збирала нам на дрони. 

Фаріон була налаштована оптимістично: дивилася на війну як на шанс позбутися пут колоніалізму

Коли ви пішли на фронт у 2022-му, ви запитували Ірину Фаріон, якою є її візія цієї війни? Яким вона бачила її перебіг та результат? 

Ні, я її про це не запитував. Я у перший же день взяв свого старшого сина 17-літнього, 18-літнього похрестника, двох сусідів та й пішов з ними шукати якусь зброю. Але з Дмитрівною ми зідзвонювалися постійно. Інколи дзвонили їй колективно, цілим взводом – включали відео і так спілкувалися. 

Вона була налаштована оптимістично, бо дивилася на війну як на шанс позбутися пут колоніалізму. Нам ця війна дана як шанс, вона це розуміла і ми це розуміємо, і для справжнього чоловіка це – честь від Бога взяти участь у священній війні твоєї нації.

Донька Ірини Фаріон Софія, онуки покійної та зять Василь Особа (крайній справа). Василь загине на війні вже восени 2024-го…
Донька Ірини Фаріон Софія, онуки покійної та зять Василь Особа (крайній справа). Василь загине на війні вже восени 2024-го…
фото: Роман Балюк/reuters.com

«Планую після війни повернутися у село, зайти в свою глиняну хату, поставити кулемет і нікого не бачити»

А що скажете ви про наші перспективі у війні? Ми якось зовсім перестали вживати слово «перемога» і говоримо натомість «завершення», «справедивий мир»…

Розкажу вам історію про молодшого сина. Як він був малий, то хотів кинути музичну школу, до якої ходив. Дружина його підтримала, бо він ще й спортом займався багато плюс загальноосвітня школа, куди там ту музику тулити?.. Я синові сказав так: «Ти – людина, і у тебе є свобода вибору. А вибір такий. Ходити в музичну школу з хорошим або з поганим настроєм».

Або не ходити зовсім…

Ні, такого варіанту не було. Так і у нас зараз: немає варіанту кинути цю війну. Є вибір: воювати з хорошим настроєм або воювати з поганим настроєм… Я інколи думаю, що виглядаю, як бравий солдат Швейк. Але я ніколи не поширюю зради та сумнівів. Після війни я скажу все про те, що відбувається в мене за спиною. І багато кому це може не сподобатися. Але під час війни я не докладу жодного сірника, щоб роздмухати вогнище, на якому згорить наша суспільна єдність. 

А щодо перемоги… Ми вже перемогли. Хто б іще, крім українців, зміг на четвертому році «повномасштабки», на 12-му році війни отак битися з москалями? З переважаючими у кілька разів силами противника?.. Ми – японські самураї, які у 1905-му перемогли росіян. Ми – представники нації, яка у більшості своїй і досі виступає проти будь-яких територіальних поступок ворогу. 

«Наші хлопці сміються, коли при них хтось говорить «Хай воюють депутати!», – каже Юрій Сиротюк
«Наші хлопці сміються, коли при них хтось говорить «Хай воюють депутати!», – каже Юрій Сиротюк
фото: facebook.com/yuriy.syrotyuk

Ваші побратими знають, що ви були народним депутатом? 

Знають. Тому коли хтось бовкне десь в окопі, що «хай депутати воюють», наш підрозділ починає ржати. Просто дико ржати і дивитися на мене. І коли чуваки бачать, що оцей дядько лисий, сивий, бородатий – сидить з ними в окопі під обстрілами, і що  він солдат, а не офіцер, їх «попускає». Хоча все одно хтось продовжує говорити, що  багаті не воюють, воюють тільки бідні тощо. Я завжди на це кажу, що воюють чоловіки. А для чоловіка це найкраща відзнака.

Під час війни я не докладу жодного сірника, щоб роздмухати вогнище, на якому згорить наша суспільна єдність

Не для кожного, вочевидь. Бо інакше не було б такої кількості ухилянтів.

Я їх називаю «добровольці»-2025. Я їм (мобілізованим примусово – «Главком») кажу: дивіться, ви сиділи вдома, переховувалися, вас дівчата не любили. І вас це мучило б все життя – що ви упустили такий шанс випробувати себе. А тепер все інакше. Тепер ви з ухилянтів стали героями. 

А ще кажу: дивіться, я – четвертий рік на війні, але живий. Більше того: у мене – дві руки, дві ноги… Отже, можна вижити у цій війні? Можна. 

«Просто зараз, коли ми з вами говоримо, я планую зустріти хоча б ще один світанок…», – каже Юрій Сиротюк
«Просто зараз, коли ми з вами говоримо, я планую зустріти хоча б ще один світанок…», – каже Юрій Сиротюк
фото: facebook.com/yuriy.syrotyuk

А ви зможете їм довіряти? Тим з числа ухилянтів, кого ви відібрали для свого підрозділу? Вони не втечуть при першій-ліпшій можливості?

Зможу. Ті, кого ми відібрали, будуть класними вояками. Ми їм повертаємо їхню чоловічу гідність, даємо причетність до великої справи, вони на нашому прикладі бачать, як важливо воювати за цю справу. 

Ви сказали, що багато про що не говоритимете зараз, але розкажете після війни. Плануєте повернутися до політичної діяльності? 

Я планую після війни повернутися у село. Зайти у свою глиняну хату, поставити кулемет і нікого не бачити. Крім най-найрідніших. Нікого не бачити і ні про що не говорити. До певного часу… І жити собі як український козак у запорізькому зимівнику (хутір на Січі, у якому жили козаки в період між бойовими діями – «Главком»)

А просто зараз, коли ми з вами говоримо, я планую зустріти хоча б ще один світанок. Я дуже люблю сонце. Люблю фотографувати світанки. Хоча… Війна постійно вириває частини тебе. І може так статися, що до кінця війни у тебе вирвуть все для тебе рідне.

І тобі не захочеться повертатися взагалі, тому що все лишилося тут. І для багатьох така точка неповернення вже пройдена. І багато хто залишиться в армії назавжди. Бо минулого вже немає. 

…Минуле зруйноване. І щоб повернутися назад, треба йти вперед. Навіть якщо бажання немає – є така потреба. І слава Богу за те, що він створив Землю круглою. Ми пройдемо цю несправедливу війну і повернемося в Україну. Якою вона буде? Побачимо… 

Наталія Лебідь, «Главком»

Джерело матеріала
loader
loader