Чому дії Макрона можуть привести ультраправих до влади у Франції

Майже рік тому президент Франції Емманюель Макрон ухвалив одне з найважливіших рішень відтоді, як прийшов до влади у 2017 році, – про дострокові вибори до Національних зборів.

Авантюра Макрона, принаймні тимчасово, спрацювала: вона зупинила стрімкий злет ультраправої партії Марін Ле Пен – "Національне об'єднання".

Однак для багатьох це стало ознакою фатального ослаблення його президентства.

Про те, чому Макрон так стрімко і глибоко втратив підтримку французів, читайте в статті викладача у французькому Інституті політичних досліджень (Sciences Po) Жана-Батіста Вотьє Трагедія Макрона: чому президент Франції веде країну до перемоги ультраправих.

Далі – стислий її виклад.

У своїй критичній книзі "Токсичний президент" журналіст Етьєн Кампіон змальовує президента Франції Емманюеля Макрона як самотнього стратегічного лідера, що побудував гіперцентралізовану систему влади й дедалі більше ізолював себе від критики та опозиції.

Але те, що починалося як демонстрація сили, швидко перетворилося на вразливість.

Послабивши партії, профспілки та парламент, він позбавив себе інструментів зворотного зв’язку й корекції курсу.

Політичне ослаблення Макрона значною мірою пов’язане не тільки зі звуженням його найближчого кола і надмірною централізацією влади, а й відсутністю ідеологічної послідовності.

Починав він у таборі соціалістів, був міністром економіки за Франсуа Олланда, але на посаді президента дедалі більше дрейфував праворуч: жорсткіша риторика щодо міграції, ключові призначення з консервативного табору, флірт із правим центром.

Після переобрання у 2022 році він зіткнувся з низкою політичних поразок, які засвідчили його зростаюче відчуження від виборців і ослаблення електоральної бази.

Серед іншого, втратив абсолютну більшість у парламенті на виборах 2022 року, а також зазнав нищівної поразки на виборах до Європарламенту 2024 року.

Провал Макрона стосується не лише політики, а й економіки: реформи, що дали обмежені результати, дедалі тривожніші фіскальні перспективи та динаміка зростання, яка не виправдала гучних обіцянок.

Окрім політичних невдач і економічних розчарувань, політична манера Макрона відштовхнула значну частину електорату.

Його стиль правління все більше сприймається як тиск, а не лідерство: придушення протестів "жовтих жилетів" у 2018 році, чи поспішне підвищення пенсійного віку, чи спірне застосування статті 49.3 для обходу парламенту.

Пезидентство Макрона – це розповідь про те, як проєкт, заснований на розумі й ефективності, втратив зв’язок з емоціями та повсякденним життям людей.

Ці прорахунки можуть привести до влади у Франції ультраправих популістів.

Якщо це станеться, спадщина Макрона визначатиметься не стільки його реформами, скільки популістською хвилею, яку він не зумів стримати.

Докладніше – в матеріалі Жана-Батіста Вотьє, який початково був опублікуваний на сайті Project Syndicate, Трагедія Макрона: чому президент Франції веде країну до перемоги ультраправих.