/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F52%2Fa867471558ed5761a43669fafbc36f52.jpg)
Біля Андріївки критична ситуація: що відбувається на фронті та як вплинули переговори
Упродовж останніх 3 тижнів окупанти сповільнюють свій наступ, особливо в районі Покровська Донецької області. Водночас південніше від Покровська, у секторі Андріївки, виникла серйозна проблема щодо напівоточення українських військових.
Про це в інтерв'ю 24 Каналу розповів австрійський військовий аналітик Том Купер, додавши, що загалом на напрямках зберігається певний баланс. Більше про ситуацію на фронті та чи змінилися дії росіян після переговорів – читайте далі у матеріалі.
Що відбувається на фронті
Розпочнемо із ситуації на фронті, чи є хороші новини для України, якісь прориви?
На фронті? Не зовсім. Якщо говорити з військовими, які безпосередньо воюють проти росіян, вони розповідають зовсім інші речі, ніж ті, що можна почути від вищого командування, особливо від генералів, які стоять над бригадними командирами.
Не самі бригадні командири, а генерали вищого рангу перебувають у певному відчаї. Вони бачать лише проблеми і не мають рішень, а військові на передовій, які безпосередньо б'ються з росіянами, мають безліч рішень, багато ідей. Вони часто у дуже хорошому настрої, навіть якщо мислять фаталістично. Тому це схоже на розмову не просто з двома різними групами українських військових, а й ніби ще з кимось іншим.
Загалом за останні 3 тижні ми спостерігаємо сповільнення російського наступу, особливо в районі Покровська, де командування перебрав на себе генерал Михайло Драпатий (командувач Сухопутних військ – 24 Канал).
Повне інтерв'ю з аналітиком Томом Купером: дивіться відео
Я не можу не посміхнутися, коли згадую генерала Олександра Сирського. Він передав командування в районі Покровська генералу Драпатому. Він фактично зупинив російське просування на цій ділянці. Це хороша новина. Водночас далі на південь, у секторі Андріївки, генерал Сирський досі керує ситуацією. Там є велика проблема – 6 українських бригад та їхні підрозділи фактично оточені з трьох боків росіянами. Ситуація там критична.
У такий спосіб зберігається певний баланс на інших напрямках. Наприклад, через те, що генерал Сирський повністю зосереджений на Андріївці, він не приділяє достатньої уваги Куп'янському відтинку. Це дозволяє росіянам розширювати свої плацдарми на західному березі як на північ, так і на південь від Куп'янська.
Але мовиться про просування всього на 100 метрів на тиждень чи щось інше. Теоретично, якби в Києві ухвалили рішення направити кілька підрозділів для підкріплення у район Куп'янська, ці плацдарми можна було б ліквідувати або щонайменше зупинити так званий наступ росіян на цих ділянках. Однак цього не відбувається.
Ще є Харків і Курськ. У районі Харкова українці утримують лінію фронту і навіть звільняють окремі території. А на Курщині росіяни знову і знову атакують, активно застосовують авіаудари та завдають українським військам серйозних втрат. Ситуація там непроста. Українці поступово втрачають позиції на Курщині. Тож подивимось, як розвиватимуться події.
Ситуація біля Андріївки: дивіться на карті
Знаю, що ви досить критично ставитеся до Головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського. Наскільки я розумію, ви виступаєте за проведення військової реформи під час війни. Скільки часу це може зайняти? Яких результатів можна очікувати?
Головна мета військової реформи – підвищити ефективність і боєздатність Збройних Сил України. Якщо ваші війська краще підготовлені – вони воюють краще. Якщо ними краще командують, вони також воюють краще. Зараз в українській армії є приблизно десяток бригад, які добре навчені, добре керовані та відповідно добре воюють. Утім, решті бракує підготовки, якісного командування, оснащення та всього іншого.
Це відповідальність Головнокомандувача та Генштабу ЗСУ. Вони не виконують свою роботу. На мою думку, вони некомпетентні. Ця некомпетентність неодноразово доводилася на практиці. Саме тому ситуація не покращується. Це головна проблема.
Через це виникають труднощі з набором і мобілізацією, є проблеми з ефективним використанням техніки та боєприпасів, які ви отримуєте. Саме тому українська армія має величезні труднощі в стримуванні російського наступу, який триває вже понад рік, від жовтня 2023 року.
Тобто наші військові воюють добре, але проблема у вищому командуванні?
Так, ось чому я завжди посміхаюсь щодо цього. Це просто абсурдно, якщо уважно стежити за поведінкою Головнокомандувача. Кілька тижнів тому я опублікував у своєму блозі перелік характеристик його стилю управління. Це був висновок, який я зробив на основі того, що чув протягом місяців, а тепер уже і років. Майже одразу після цієї публікації я почав отримувати повідомлення з подякою, мовляв, це "точний опис того, як командує Сирський".
Його стиль такий. Спочатку він ігнорує проблему. Потім, коли вона вже стає очевидною, він раптово виявляє, що ця проблема існує. Далі він відправляє один батальйон, щоб розв'язати її. Потім цей батальйон змушують проводити безглузді контратаки. Після цього Сирський розчаровується, забуває про ситуацію, кидає її та концентрує увагу на чомусь іншому. І найголовніше, що він ніколи не робить висновків зі своїх помилок.
Як я вже казав, усе це призводить до низької боєздатності більшості підрозділів ЗСУ. Це потрібно змінювати. Саме звідси має початися реформа – новий Головнокомандувач і повна реорганізація системи підготовки, перенавчання всієї армії. Це займе не більше 6 – 9 місяців.
В Україні є достатньо офіцерів, які знають, як правильно організувати процес, як усе має працювати. Головнокомандувач і Генеральний штаб отримували серйозні пропозиції від офіцерів, які казали: "Дозвольте мені провести повну реорганізацію та перенавчання армії". Але відповідь завжди була одна – "це не на часі" і так далі. Зрештою, нічого не змінюється. Вони воюють так, як воювали б радянські генерали 1980 року.
Тобто те, як поводиться Сирський, не можна назвати стратегією?
Ні, це не стратегія. Якщо у нього і є якась стратегія, то вона зводиться лише до одного – якось утриматися на посаді та виплутатися з проблем, у яких він постійно перебуває. Однак він не має жодного бачення майбутнього для ЗСУ. Він не вирішує жодних проблем, а просто "латає" фронт, перекидаючи батальйони з інших секторів, що лише створює ще більший хаос.
Сирський не забезпечує комунікацію та координацію між підрозділами, не організовує їхнє командування, не займається формуванням резервів. Він не прищеплює своїм підлеглим, особливо Генеральному штабу ЗСУ та Міністерству оборони, культуру відповідального ставлення до солдатів. Не кажучи вже про багатьох бригадних командирів, які не мають достатнього досвіду і необхідних командних навичок.
Він нічого не робить, щоб покращити ситуацію. Його єдиний фокус – знаходити проблеми, але він завжди робить це надто пізно і щоразу реагує однаково. Він став абсолютно передбачуваним для росіян, що значно спрощує їм роботу.
Тільки уявіть – це Головнокомандувач ЗСУ. Він лише завдає Україні проблем і непотрібних втрат, особливо серед особового складу, серед техніки. За 2 роки його керівництва він не розв'язав жодної проблеми.
Курська операція була хорошої ідеєю, але є нюанс
Наскільки виправданою та ефективною була Курська операція?
Як операція з відвертання або знищення сил противника, Курськ був дуже хорошою ідеєю. Тут навіть немає про що сперечатися. Але Головнокомандувач і його штаб із самого початку мали усвідомлювати проблеми з логістикою та забезпеченням і подбати про відкриття додаткових маршрутів через Суджу до Коренево, щоб убезпечити весь цей батальйон, який був відправлений на взяття Коренево, достатньою кількістю боєприпасів, коли вони не мали достатнього забезпечення.
Тоді це мало б дуже гарні перспективи та набагато більший успіх. ЗСУ могли б не лише взяти Коренево, а й просунутися далі на північ, заблокувати всю магістраль на захід від Курська. Це ще більше ускладнило б російські контратаки з серпня – вересня. Тобто, це був блискучий шанс, який, на жаль, втратили.
Український військовий у Суджі, що на Курщині / Getty Images
Найсумніше, що під час цієї наступальної операції, а потім і оборони, від російських контратак, загинуло близько 600 українських військових. Багато поранених, і чимало з них – дуже тяжко. Це схожа ситуація, як було у Бахмуті на початку 2023 року, коли найкращі українські війська витрачалися на операцію, яка в підсумку була приречена.
Ми вже знаємо, що Зеленський через дипломатичні канали пропонував Путіну обміняти Курщину на інші території України. І що зробив Путін? Відразу відмовився, тому що він впевнений, що може повернути Курщину або повністю звільнити своїми збройними силами. А якщо ні, то за допомогою північнокорейців.
Але зараз цього не відбувається.
Так, обміну території не відбувається. Але що відбувається? Постійні російські атаки. Північнокорейці повернулися. Вони хоч і повільно, але поступово витісняють українців з Курщини.
Як змінився підхід спецслужб щодо ударів по Росії
Служба безпеки України продовжує завдавати ударів по російських цілях. Хоча, здається, без скоординованого стратегічного підходу. Чи можна сказати, що ці атаки стали більш ефективними?
Складається враження, що за останній місяць вони нарешті вирішили визначити пріоритети та зосередитися на російській нафтовій промисловості. Наразі вони вже серйозно вивели з ладу близько 10% російської нафтопереробної індустрії. Насамперед нафтопереробні заводи та нафтобази. Це гарний результат, але проблема у тому, що для справді масштабного впливу на Росію потрібно набагато більше. Це займе щонайменше ще 6 – 9 місяців.
Також необхідна розробка озброєнь більшої дальності, щоб уражати нафтопереробні заводи, які розташовані далі від кордонів України. Більшість цілей, що розташовані ближче, – вже уражені, але залишається ще багато віддалених.
Це означає, що потрібні не лише ракети з дальністю 700 – 1000 кілометрів, які вже є зараз, а й зброя з дальністю 2 – 3 тисячі кілометрів. Таку зброю непросто розробити. Є велика різниця між ракетою, що летить на 500 – 1000 кілометрів, і зброєю для відстані у понад 2 тисячі кілометрів. Це потребує часу.
Також важливий кумулятивний ефект від ударів. Якщо спочатку уражено 20 нафтопереробних заводів, потім – 25, потім – 30. Якщо їх атакувати з такою інтенсивністю, щоб вивести з ладу не на 2 – 3 тижні, а на 2 – 3 місяці й більше, то це теж займає час.
Раніше проблема була у тому, що Служба безпеки України діяла хаотично. Один день вони атакували командні центри, потім – склади боєприпасів, потім – авіабази, потім – нафтопереробні заводи, а потім – ще щось інше. Щотижня або раз на два тижні змінювали цілі. Зараз вони намагаються сконцентрувати зусилля. Це правильне рішення. Сподіваюся, у них буде достатньо зброї, щоб продовжувати завдавати ударів і тримати російську нафтову промисловість під постійним тиском.
Порівняння F-16 і наземних ППО для збиття ракет
На початку цього місяця Україна отримала не лише другу партію F-16, але й винищувачі Mirage. Які переваги для ЗСУ французькі літаки Mirage можуть принести на полі бою?
Почнемо з того, що неможливо прискорити постачання F-16 або Mirage, оскільки швидкість їхньої передачі диктується швидкістю підготовки пілотів і наземного персоналу. Це не питання двох тижнів. F-16 і Mirage 2000 – це не АК-47, з яким можна навчитися працювати за годину. Отже, це пункт номер один.
Щодо їхнього впливу на ситуацію можу сказати, що в Україні вже більше ніж дві партії F-16. Не буду вдаватися в деталі, але їх більше ніж дві. Це не тільки нідерландські літаки, а й данські. Головне те, що F-16 зменшують навантаження на наземні системи протиповітряної оборони. Вони дедалі більше перехоплюють російські ударні безпілотники великої дальності, які атакують Україну щоночі.
Винищувач F-16 / Getty Images
У цьому аспекті вони ефективніші за наземні засоби протиповітряної оборони. Усе тому, що вони більш маневрові. Наземні системи ППО після розміщення залишаються стаціонарними. Вони не можуть рухатися. Навіть якщо вони мобільні, то все одно прив'язані до доріг і рухаються відносно повільно. Перш ніж відкрити вогонь, їм потрібно зупинитися і розгорнутися.
На відміну від них, F-16 можуть злетіти й рухатися зі швидкістю до 2500 кілометрів за годину, оперативно займаючи бойові позиції. Їх можна привести в більш бойове положення, порівняно із наземними засобами протиповітряної оборони.
У випадку з наземними системами ППО вам доведеться сподіватися, що, спираючись на попередній досвід, ви зможете розмістити свою зброю у правильній позиції вчасно для атаки ворога. Тоді вам доведеться сподіватися, що ворожі засоби, які ви намагаєтеся знищити, чи це безпілотний літальний апарат, чи крилаті ракети, чи бойові літаки, – прилетять у ваш бік і потраплять у зону ураження вашої зброї.
У випадку з F-16 ви можете самостійно розмістити літак у позиції перехоплення та наблизити ворожий літак, ракету чи безпілотний літальний апарат до цієї зони ураження, оскільки він рухається з такою великою швидкістю.
Однак у наземних систем ППО є перевага. Вони можуть залишатися в бойовій готовності днями, тижнями, місяцями, якщо їх не знищать. Винищувачі ж перебувають у повітрі 30 – 60 хвилин, після чого змушені повертатися на базу для дозаправлення. Їх потрібно замінювати іншими літаками, тобто ці системи доповнюють одна одну.
У загальному, F-16 зменшують навантаження на наявні наземні засоби протиповітряної оборони, що є дуже важливим, оскільки кількість запасів ракет, що залишилися для українських засобів протиповітряної оборони, постійно зменшується. Це означає, що у вас є більша кількість підрозділів, але в них стає дедалі менше доступних зенітних ракет. Водночас F-16 постачаються разом зі своїми повітряними ракетами. У НАТО та України ще залишаються значні запаси цих ракет.
Щодо Mirage, то ми побачимо, що з ними трапиться. Є інформація, що їх не планують використовувати для цілей повітряної оборони. Хоча Mirage 2000-5, який отримала Україна, є переважно літаком протиповітряної оборони, їх планують використовувати як нові носії SCALP. Це французька версія далекобійної крилатої ракети Storm Shadow. У перспективі вони замінять Су-24 і завдаватимуть потужних ударів по цілях у Криму та західній частині Росії.
Літаки Mirage-2000 / Getty Images
Чи змінилися дії окупантів на фронті через переговори
Зараз багато говорять про можливі переговори між Росією та Україною. Очевидно, що це впливає на ситуацію на фронті. На вашу думку, як змінюється поведінка росіян на полі бою через це?
Зовсім не змінюється. Росіяни будуть воювати й продовжуватимуть битися стільки, скільки захоче Путін. Тож вона не змінюється.
Можливо, вони поводять себе більш агресивно?
Ні-ні-ні, вони поводять себе так, як завжди. Важливо те, що росіяни, на відміну від майже всіх інших, зокрема й українців, мають лише один спосіб ведення війни – напад і штурм. Щойно ви віддаєте наказ російським збройним силам вступити у війну, вони постійно атакують. Якщо вони не нападають, то намагаються створити умови для початку атаки. У них немає іншого режиму.
Це війна на знищення, незалежно від того, чи вони воювали у Грузії у 2008 році, в Сирії у 2015 році чи в Україні з 2014 року і дотепер. У них є тільки один режим – війна на знищення, за винятком ядерної ескалації. Отже, абсолютно нічого не змінюється з цього боку. Вони досі атакують у тій же манері, що і раніше.
У росіян залишилося дуже мало танків, дуже мало броньованих машин, але це, мабуть, єдина відмінність від попередніх спроб. Вони все ще атакують, штурмують по 10 – 20 разів на день. Просто роблять це іншими способами. Зараз вони насправді відправляють кілька солдатів сюди, ще кілька туди й так далі. Так вони шукають слабкі місця в українських позиціях. Рано чи пізно зазвичай їх знаходять, але до того часу вони можуть втратити 200 військових. По-іншому вони не вміють.
Голова військового комітету НАТО каже, що Росія не зможе ігнорувати свої великі втрати в Україні дуже довго. Ви думаєте, це змусить їх змінити стратегію?
Є лише одна людина в Росії, яка має значення і це Путін. Поки він не дбає про втрати, такі розмови – це просто мрії. З усією моєю повагою до голів НАТО, президентів, прем'єрів і канцлерів, але Владімір Путін не та людина, яка переймається тим, скільки людей загинуло під час штурму Торецька чи Покровська, чи в будь-якому іншому місті. Йому абсолютно байдуже.
Умова, за якої миротворча місія в Україні дійсно буде ефективною
Деякі європейські країни планують відправити до 30 тисяч військових в Україну для миротворчої місії для стримування та забезпечення миру. Хоча засоби масової інформації називають це невдачею. Наскільки це реально і який вплив це може мати на війну?
Слово "миротворчий" містить два слова "мир" і "підтримка". Тож, якщо ви хочете відправити миротворців кудись, то це означає, що там уже має бути мир. Чи є мир в Україні? Я про це не чув. І для того, щоб підтримувати цей мир, їм потрібно розгорнути війська на фронті довжиною 1500 кілометрів.
Що їм там робити? По-перше, їм потрібно знайти для себе місце. По-друге, їм потрібен мандат, який надає їм потужні можливості для відповіді. Це означає, що вони повинні мати велику кількість вогневої потужності у своїх руках і право її застосовувати. Якщо росіяни стрілятимуть в українців або українці в росіян, неважливо хто, то вони (миротворці – 24 Канал) мають право стріляти у відповідь, поки той, хто стріляє, не припинить.
Цього не станеться, адже ніхто не відправить латвійські чи німецькі війська в Україну для підтримки миру, коли миру немає, а його немає. Припустімо, що Трамп і Путін зустрінуться один з одним і погодяться, що вони встановлять перемир'я в Україні. Ви серйозно очікуєте, що Путін перестане стріляти? І навіть якщо так, чи хтось веде переговори з Україною?
Якщо ні, тоді чому Україна повинна зупинятися? Усе просто – миротворчість передбачає наявність миру, а в Україні немає миру, і його не буде, поки росіян не вдарять так сильно, щоб вони більше не наважувалися атакувати Україну. Отже, миротворчість і миротворчі війська це фантазія. Це порожні розмови, мрії тощо, але точно не щось серйозне.
