Процедура «розщеплення мозку» з серіалу «Розрив» відома ще з 1940-х років — нейропсихологи пояснюють, як це працює в реальності

Науково-фантастичний серіал «Розрив», який вже завтра дебютує з другим сезоном на Apple TV+, показує світ, де люди використовують хірургічну процедуру поділу мозку людини — на робочу й особисті частини. Одна, фактично, уявлення не має що відбувається вдома, а інша й не підозрює, чим робоча займається в офісі, і, як зазначають нейропсихологи, подібна процедура «розщеплення мозку» була випробувана у реальному житті ще у 1940 роках.

Початково операція з розділення лівої та правої півкуль застосовувалась для контролю симптомів епілепсії у пацієнтів (подібні проводяться і зараз, відомі під назвою «каллозотомія»), а пізніші дослідження показали, що розділені півкулі можуть самостійно обробляти інформацію. Це створює певну ймовірність того, що відбувалось у серіалі — коли в одному мозку живуть два різні розуми й навіть конфліктують.

У розмові пацієнти з розщепленим мозком зазвичай використовують ліву півкулю, яка контролює мову, однак деякі використовували праву для вираження думок — наприклад, під час письма чи складання літер у Scrabble. Один піддослідний під час запитання про роботу мрії у розмові обрав офісну роботу, а от у грі його права півкуля склала слово «автоперегонник».

Пацієнти з розщепленим мозком також повідомляли про «синдром чужої руки», коли одна з їхніх рук, здавалося б, рухалась за власним бажанням. Ці спостереження свідчать про те, що дві окремі свідомі «люди» можуть співіснувати в одному мозку і мати суперечливі цілі — як у випадку з Геллі в «Розриві», коли її зовнішня сторона відмовляла у звільненні внутрішній.

Однак у «Розриві» і екстра, і інтро (так називали зовнішню та внутрішню сторони відповідно) мають доступ до мовлення — це один із показників того, що вигадана «процедура розриву» має включати дещо складніший поділ мереж мозку. Один з прикладів такого поділу функцій був описаний у звіті 1994 року про підлітка Ніла, який мав низку ускладнень після пухлини шишкоподібної залози — зокрема й рідкісну форму амнезії. Хлопець не міг пригадати події свого дня чи того, чого навчився у школі, а також не міг читати, писати чи називати предмети, але цілком успішно їх малював.

Дослідників зацікавив цей випадок тим, що він все одно успішно виконував шкільні завдання, хоча і забував їх. Наприклад, Ніл не міг згадати роману Лорі Лі «Сидр з Розі» під час розмови, але коли його попросити написати все, що він пам’ятав про книгу, він видав кілька розбірливих слів, пов’язаних з нею. Оскільки Ніл не вмів читати, йому довелося запитати дослідника: «Що я написав?».

У «Розриві» екстра Ірвінга постійно малює щось схоже на довгі коридори офісу, в якому працює його інтро, попри те, що нічого про них не пам’ятає. Можливо, в серіалі процедура поділу передбачає блокування свідомого доступу до пам’яті — так само, як цей доступ було заблоковано у Ніла.

Які області можуть бути ключовими для процедури розриву у серіалі? Та, яка відповідає за запам’ятовування подій робочого дня — гіпокамп (вона ж відповідає за уявлення про простір). Той факт, що одна й та сама нейронна структура підтримує як пам’ять про нових колег, так і репрезентацію плану офісу, свідчить про те, що гіпокамп може бути хорошою мішенню для цієї вигаданої процедури.

У серіалі перемикання між інтро та екстра відбувається в ліфті офісу — і це нагадує «ефект дверного отвору» (явище, коли ви, наприклад, прямували до кухні й забули, що хотіли тут зробити тільки-но ввійшли). Саме гіпокамп сегментує наш досвід на епізоди для подальшого пригадування і вхід у новий простір є індикатором того, що стартував новий епізод, а попередній частково забувається.

Звісно, «Розрив» має певні фантастичні елементи в цьому випадку, які передбачають розділення пам’яті не лише на просторову чи епізодичну. Працівники Lumon мають великий обсяг семантичних знань (наприклад, факти про компанію, в якій працюють, і її засновника), формують емоційні спогади, пов’язані з винагородами й покараннями у кімнаті відпочинку. Ці форми пам’яті покладаються на щось більше, ніж гіпокамп.

Другий недолік в серіалі полягає в тому, що сама пам’ять не є ізольованим процесом. Вона тісно пов’язана зі сприйняттям, увагою, мовою та багатьма іншими процесами. Система людської пам’яті надто складна, щоб її повністю розділити на дві частини, але, як показує «Розрив» такі можливості виглядають дуже цікаво.

За матеріалами статті The Conversation, написаної у співавторстві старшим викладачем нейронауки та нейропсихології Рейчел Елвард та доктора філософії з когнітивної нейронауки Лорен Форд (Лондонський університет Саут-Бенк).