Юлія Лотоцька: В депресивні села й батюшка не піде служити, не те що медик
Юлія Лотоцька: В депресивні села й батюшка не піде служити, не те що медик

Юлія Лотоцька: В депресивні села й батюшка не піде служити, не те що медик

З 2018 року в Україні запустили медичну реформу щодо відновлення та розвитку сільської медицини. Закон передбачав реконструкцію чи зведення в українських селах 517 фельдшерсько-акушерських пунктів та амбулаторій, забезпечення їх сучасним медобладнанням, впровадження нових послуг і навіть телемедицини. Попри це, в Україні зараз не вистачає майже 50 відсотків сімейних лікарів. А з тих, хто працює, 35 відсотків – лікарі пенсійного віку. Навіть якщо в Україні побудувати всі заплановані амбулаторії, то у них просто нікому буде працювати. Через малі зарплати, низькі соціальні й побутові умови молоді лікарі їдуть працювати за кордон.

В селі Топорівці ситуація особлива. Там амбулаторія загальної практики сімейної медицини розмістилася у колишній дільничній лікарні, вона укомплектована медичним персоналом, транспортом. Яких заходів довелося вжити для створення умов для роботи лікарів і лікування хворих? Якої допомоги потребує нині колектив амбулаторії? Про це спілкуємося із завідувачкою амбулаторією ЗПСМ села Топорівці, лікаркою вищої категорії Юлією ЛОТОЦЬКОЮ.

Мета медичної реформи – щоб лікар у селі надавав первинну медичну допомогу на тому ж рівні, що й у місті

Не враховано щільність населення

– Вже навіть при побіжному огляді видно, що у вас солідна медична установа, пані Юліє. Проте така ситуація на Буковині не скрізь – чимало населених пунктів при наявності ФАПів не мають медпрацівників. Чому так, на вашу думку, склалося?

– Тут важко судити однозначно. Причин може бути декілька. На мою думку, існує неправильний розподіл грошей центральним монополістом – Національною службою здоров’я, який платить за обслуговування кожного пацієнта. Проте тут не врахували щільність населення у різних регіонах України, а також те, що у сільській місцевості потрібно утримувати не тільки ФАПи, у яких працює лікар, а й кілька дочірніх амбулаторій. Через це медичний працівник у селі завжди буде отримувати меншу зарплату, ніж у місті. Тому для сільських лікарів потрібно зробити підвищені тарифи, а ще держава повинна створювати набагато кращі і сприятливіші умови праці сільським лікарям. Уявіть собі, прибув випускник медичного університету працювати за направленням у село, де мешкає 400-600 осіб. Йому вручають ключі від фельдшерсько-акушерського пункту, в якому пічне опалення, відсутнє обладнання, транспорт, вбиральня на вулиці, жити ніде… Здогадайтеся, як довго цей фахівець затримається в населеному пункті, не маючи елементарної змоги укласти достатню кількість декларацій з людьми. Та в такі села батюшка не піде служити, не те що медик працювати. То якщо говорити про сільську медицину, паралельно із декларуванням необхідно створювати умови для роботи медиків, щоб вони хотіли їхати на периферію.

 Топорівці – густонаселене село, де проблем із декларуванням, очевидно, не виникало. Ваші медики уклали достатньо угод з односельцями на медичну допомогу?  

– Медична реформа не передбачає конкретної прив’язки до населеного пункту. Декларації з нашими сімейними лікарями укладали як мешканці Топорівців, так і обласного центру, Новоселиці, Колінківців, Рідківців, Чорнівки, Зеленого Гаю… Загалом – 4200 осіб. Хоча у селі мешкає 4400 людей, окремі з яких задекларували свої стосунки з іншими лікарями. У нашій амбулаторії працює три сімейні лікарі, у кожного по дві медсестри, а ще в амбулаторії є санітарка, водій, прибиральник території. Працює приватний стоматологічний кабінет, дві аптеки, денний стаціонар. Тому мешканці села не скаржаться на недостатню медичну допомогу. Плануємо створити дитячу кімнату, щоб діти могли побути там якийсь час після вакцинації. Щодня до амбулаторії звертається по 20-40 осіб тільки для того, щоб зробити ПЛР-тест. А ще звертаються може стільки ж з іншими скаргами, просять надати якісь довідки.

– Тобто, у сільській амбулаторії відсутня проблема площ?

– Абсолютно. Тут раніше діяла дільнична лікарня, де трудилося 33 працівники. Працювала кухня, пральня, інші необхідні служби, було достатньо палат для хворих. Щоправда, умови були так собі. Чотири-п’ять років тому під час реорганізації медичної галузі її закрили, натомість у приміщенні колишньої поліклініки створили амбулаторію загальної практики сімейної медицини. Після реорганізації медустанови умови праці змінилися кардинально. Допомогло КНП «Центр «Промінь здоров’я» Новоселицької міської ради, якому структурно ми підпорядковані. Очолює Центр В’ячеслав Бежан, який сприяв зробили капітальний ремонт приміщень. Поміняли вікна, двері, придбали меблі, налагодили окрему котельню, нам виділили додаткову одиницю транспорту для обслуговування населення. Вдалося придбати сечовий аналізатор, кожному лікарю видали по кардіографу, глюкометри… Ще хотілося б створити лабораторію для забору і дослідження крові. Дуже потрібен УЗД-апарат. Тому що нашим хворим для обстеження необхідно їхати в Новоселицю, де у Центрі «Промінь здоров’я» є УЗД-апарат для безкоштовного дослідження. А туди дорога – 40 кілометрів. Мріємо також про власний рентген-апарат.

Коронавірус вніс корективи

– Пані Юліє, нині найболючіша тема у світі – коронавірус. Чи багато випадків фіксуєте серед односельців? Як відбувається вакцинація»?

– У Топорівцях, як і скрізь, не сподівалися на цю напасть. Але керівник Центру «Промінь здоров’я» В’ячеслав Бежан, керівництво територіальної громади зреагували оперативно. Волонтери теж допомогли в плані засобів індивідуального захисту – забезпечили масками, респіраторами, захисними комбінезонами, дезінфекційними засобами. Був, звичайно, на початку страх. Людей приймали медики на вулиці, в окремих приміщеннях, щоб не наражати весь колектив на інфікування. Ми, власне, і зараз сортуємо відвідувачів: в одні двері входять здорові, через інші – недужі. Виявляли, лікували з легкою формою амбулаторно, важких відправляли у стаціонари. Викладалися на всі сто. Скажу відверто, що у нашому селі лише один хворий помер від ускладнень, спричинених COVID-19. Щоправда, не маю статистики, скільки односельців не подолали недугу в лікарнях. Зараз на нашому обліку 93 інфікованих коронавірусом осіб. Вакцинуємо по 70-80 людей щодня. До  нас приїжджали вакцинуватися люди навіть із Камянця-Подільського, Чернівців, Хотинщини, Магали… В наявності всі вакцини. Одна з перших в області вакцинована 12-річна дитина за бажанням мами. Почали робити вже й бустерні вакцини. Я, зокрема, була однією з перших, хто її одержав.

– В інфікованих різний перебіг хвороби. Чи всіх важких і в середньому стані направляєте до госпітальних установ?

 Здебільшого відправляємо всіх тих, у кого є загроза життю. Проте є поодинокі випадки, коли люди пишуть письмову відмову – не хочуть в лікарню. Таким людям наші медики розписують амбулаторне лікування. До слова амбулаторія має власний кисневий концентратор. За необхідності ми надаємо його всім потребуючим безкоштовно. Звичайно, це велика підтримка хворим. Наскільки мені відомо, відколи він з’явився у нас, у приміщенні амбулаторій не був жодного дня.

Кошти йдуть за пацієнтами

– В принципі гарну формулу вигадали «Кошти йдуть за хворим». Та чи насправді це відбувається так, пані Юліє?

– На моє переконання, медична реформа дала позитивний результат.За програмою «Доступна медицина» в краї звели кілька десятків амбулаторій, чимало старих приміщень капітально реконструювали. Їх забезпечили по можливості обладнанням, а транспортом – усі. Маємо і ми його. На ньому їздимо на виклики, підвозимо хворих до амбулаторії, доставляємо експрес-тести до лабораторії. До речі, певний час у нас був автомобіль швидкої допомоги, який подарував нам перед виборами кандидат у депутати. Правда, після того, як його не обрали, він забрав назад авто. Для хворих маємо денний стаціонар на шість ліжок. В ньому отримують допомогу люди з ішемічною хворобою, нирковими коліками, алергічними реакціями, робимо перев’язки. Якщо ж наші пацієнти потребують серйозного лікування, то ми надаємо електронне направлення до «вузького» спеціаліста, навіть в іншу область чи столицю. Лікування така особа проходитиме безкоштовно. Ось така дія принципу, коли гроші йдуть за пацієнтом.

 Населення в селах старіє, потребує більше уваги. Чи готові ваші медики надавати найширший спектр медичних послуг?

 Наскільки це дозволяє  кваліфікація. Наприклад, в амбулаторії немає акушерки. Та якщо стаються екстрені пологи, сімейний лікар може прийняти їх. Якось у топорівчанки почалися перейми. Ми терміново приїхали, а дитинка вже народилася – вже п’ята в сім’ї. Нам залишалося хіба що перерізати пуповину. Було багато випадків, коли доводилося реанімувати дітей. Приміром, в однієї дитини стався анафілактичний шок. Вона випила антисептик. Впав тиск, маля почало задихатися, майже не дихало. Провели реанімаційні заходи. Доки везли до лікарні, то дитина практично оклигала. Надаємо першу допомогу при серцевих нападах, інсультах. А якось чоловік прийшов до нас із відрізаною рукою. Переступив поріг і знепритомнів. Ми терміново підключили систему, зупинили кровотечу, викликали швидку допомогу й врятували людину.

– Скажіть, пані Юліє, а ліки для невідкладної допомоги є?

– Звичайно. Крім того, працює в приміщенні амбулаторії дві аптеки. В них є, до слова, медпрепарати за державною програмою «Доступні ліки». Їх перелік великий – від цукрового діабету, серцево-судинних захворювань тощо. Одне слово, наші зусилля спрямовані на те, щоб як зазначено в реформі, первинна медицина в селі стала доступною і якісною.

Анатолій ІСАК

Теги по теме
Черновицкая область
Источник материала
loader
loader