Молчание убивает демократию. Западные партнеры должны изменить политику в отношении Украины

Ця стаття – Editorial.

Це означає, що текст публікується за підписом усієї редакції та має підтримку всіх її журналістів.

"Європейська правда" вдається до цього формату лише у виняткових випадках.

* * * * *.

На щастя, зараз є підстави сподіватися, що ми уникнемо катастрофічних наслідків для України та її європейського майбутнього.

Шок, який викликали намагання президента і його команди "вбити" незалежність НАБУ і САП, а також масова підтримка цього закону у Раді та те, як його ухвалювали, – за три дні змінився на очікування того, що українська влада виправить цю помилку.

Не тільки опозиційні депутати, а й президент вже подав до парламенту законопроєкт, який скасовує скандальні норми.

Спікер призначив позачергове засідання Ради на 31 липня.

А пропрезидентські депутати, які три дні тому голосували за атаку на НАБУ – одночасно почали писати пости про те, що помилися і готові виправити помилку.

Але не можна забувати про те, що було між цими подіями.

Про те, що змусило Київ піти на поступки.

Адже початкові дії і заяви українських посадовців, включно з президентом, свідчили, що спершу вони не мали такого наміру.

Є дві причини, що змусили Зеленського змінити плани та погодитися на скасування закону, який серйозно підважував європейське майбутнє України.

Найбільш наочна причина – це тиск суспільства.

Те, що тисячі людей спонтанно вийшли на площі і вулиці у різних містах країни, вимагаючи від президента (та від влади, у ширшому сенсі) зупинити очевидну атаку на антикорупційні органи та на демократію загалом – стало несподіванкою для Банкової.

В Офісі президента мали змогу переконатися, що це не партійні, не інспіровані політиками протести.

Що загрози, які створює цей проєкт, є неприйнятними для багатьох українців.

Що коло тих, для кого демократія, антикорупція і, особливо, європейський шлях є надважливими – значно ширше, ніж видавалося декому.

Утім, перебільшувати вплив вулиці також не варто: зрештою, президент підписав закон, ігноруючи мітинги, що вже почалися.

Була ще одна несподіванка та причина для Зеленського включити "задній хід".

І вона, схоже, є навіть більш вагомою.

Це – тиск західних партнерів.

Ще більшим шоком для президента та для уряду стало те, наскільки одностайним виявилося засудження атаки на НАБУ з боку європейських партнерів та, меншою мірою, з боку США.

Звичайно ж, Володимир Зеленський знав, що "закон про НАБУ", який він дав команду просувати у Раді та зрештою підписав із блискавичною швидкістю (попри стихійні протести, що вже зібралися у центрі українських міст), руйнує одне з ключових зобов'язань України перед ЄС.

Але все одно – на Банковій панувала впевненість, що жорсткої критики не буде.

Про це не заведено говорити публічно, але це факт: з 2022 року серед європейських політиків діє фактичний мораторій на критичні заяви на адресу України та її влади.

Лише окремі політики з сумнівною репутацією, як-от Віктор Орбан, виступають з "наїздами" на адресу Києва – але на їхню думку інші уряди не зважають.

Натомість мейнстримні європейські лідери твердо дотримуються цієї неписаної заборони.

Понад те, у багатьох європейських столицях вважають, що навіть непублічна критика Києва у перемовинах за закритими дверима – не на часі.

Бо війна.

Бо не можна давати козирі ворогам України.

Бо Київ треба підтримувати за будь-яких умов.

Ми вже бачили це не раз, і Зеленський також бачив, як Єврокомісія мовчала навіть у кричущих випадках.

Навіть пряме, відверте порушення закону та відмова призначати керівника БЕБ – лишилися без жодної реакції Брюсселя.

Ба більше, посадовці ЄК тоді "підчищали фотки", щоби раптом не здавалося, що єврокомісарка Марта Кос стала на бік тих, хто "наїжджає" на Київ за це (ми розповідали про це у статті "Україні "простили" реформи").

Так само Захід "проковтнув" без критики злам міністром енергетики Германом Галущенком реформи корпоративного управління.

Тоді європейський регулятор спробував сам, без згоди Брюсселя, непублічно натиснути на Київ – і негайно був змушений відмовитися від своїх слів.

Або інший приклад – більш "експертний", але украй показовий.

Щорічний "рейтинг євроінтеграції", який щороку публікує Єврокомісія, у 2024 році мав стати сигналом тривоги для України.

Той документ готують не політики, а євробюрократи, і у ньому неможливо було сховати реальність: реформи в Україні перешли у стан стагнації, з такими темпами просто неможливо досягти готовності до вступу.

Але у Брюсселі, всупереч своїм же даним, продовжили робити нічим не підтверджені заяви про "значний прогрес реформ" в Україні.

Не дивно, що Київ повірив у свій імунітет від критики.

Але той виявився не абсолютним.

На початку тижня, коли почалася атака на НАБУ і САП, партнери ще діяли у старій матриці.

Сигнали, які вони надсилали у Київ, не були переконливими – як і розраховували на Банковій.

Та ухвалення законопроєкту №12414, його блискавичне підписання президентом і перша комунікація від влади, що свідчила про намір довести справу до кінця – перетнули червону лінію.

Особливо – зважаючи на небачену від початку повномасштабного вторгнення суспільну реакцію, ігнорувати яку в Європі також не могли.

Далі були дзвінки та повідомлення у месенджерах від партнерів.

Листи з попередженнями про фінансові втрати.

І, нарешті, прямі погрози політичними наслідками від ключових столиць держав ЄС.

Від рівно тих самих, які ще вчора були готові толерувати Києву майже будь-що.

Що саме змусило Європу змінити підходи? Чи масштабність змін, чи швидкість їх проведення, чи цинічність неправди, що лунала від Зеленського, чи щось інше, чи все разом?.

Питання відкрите, але насправді це не так важливо.

Найголовніше – щоб Захід виніс з цього урок.

Мораторій на критику, що діяв останні 3,5 роки, мав своє обґрунтування для друзів Києва, які цього мораторію дотримувалися.

Вони намагалися допомогти Україні захистити її від нападок ворогів, не давати ґрунту для пропаганди, допомогти Києву на шляху до ЄС тощо.

Напевно, на початку дороги це мало сенс.

Але повна відсутність критики шкодить Україні.

Підриває реформи.

Вбиває майбутнє.

Ми цінуємо бажання друзів України допомагати нам.

Але одним зі шляхів допомоги є чесність.

Те, що відбулося за останні дні – коли саме критика західних партнерів стала вирішальним, найбільш вагомим фактором, що переконав президента та його адміністрацію зупинити атаку на антикорупційні органи, – є наочною ілюстрацією того, що наші партнери мають змінити тактику та політику у спілкуванні з Україною.

Багато років поспіль, до 2022-го, саме щирість, критичність в оцінці дій Києва та тиск тоді, коли це ставало виправданим, були серед головних рушіїв реформ у нашій державі.

"Європейська правда" закликає посольства держав Заходу, уряди дружніх європейських столиць переглянути свої підходи.

Європейська, реформована Україна, що живе за правилами, потрібна і нам, громадянам України, і нашим державам-партнерам.

Ваша чесність у спілкуванні з Києвом допоможе досягти цієї мети.

Редакція "Європейської правди".