Молодь, яка врятує Україну: чому акції на підтримку НАБУ вселяють оптимізм, попри жах у Раді

… Я стояв на площі біля театру Франка і зловив себе на думці, що в Україні виросло покоління, яке не треба вмовляти, закликати або мотивувати відстоювати себе та свої свободи. Серед тих, хто прийшов на акцію, було багато зовсім молодих — по 20-22, може, 25 років. Коли ми створювали НАБУ і САП, вони ще ходили в школу. А сьогодні вийшли під дощ, без шуму та героїки, просто тому, що вважають це своїм. І в цьому не було нічого особливо урочистого. Вони не носяться з великими словами, не чекають команд і не бояться виглядати різкими. І вони неймовірно красиві й вільні у своїй щирості.

Але час від часу перед очима спливала інша сцена — зала Верховної Ради після голосування за цей абсурд. Неприховане зловтішання, гидкі нафталінові усмішки та радісні рукостискання Юлії Тимошенко з тими, хто її саджав. Це не було схоже на радість від перемоги. Це була щира насолода посібників від помсти, реваншу та давно забутої звички нагинати через коліно, яку я спостерігав у парламентських кулуарах ще десять років тому.

Між цими двома світами — який стояв під дощем біля Франка і натискав зелену кнопку у парламентському залі — існує глибока прірва. Вона не про вік і не про статус. Ця прірва про зовсім різне розуміння справедливості, відповідальності й держави. Для одних — це країна, яка має майбутнє. Для інших — територія, з якої треба встигнути взяти все, поки можна.

Важливо Резонансний закон №12414 підписано: чи втратить Україна підтримку Заходу через удар по НАБУ і САП

На жаль, попри позицію громадянського суспільства та чіткі сигнали міжнародних партнерів, закон, який знищує незалежність НАБУ і САП, набере чинності. Низка резонансних справ будуть передані іншим органам, бюро втратить свою незалежність, а обшуки без ухвали судів можуть стати загальною практикою.

Нам як країні це точно не допоможе. В Єврокомісії вже розцінили ухвалення цього закону як відкат у виконанні рекомендацій для статусу кандидата, порушення зобов’язань у межах кластеру "Правосуддя", і це може стати перешкодою для переговорного процесу.

Але чи це вже кінець? Думаю, ні. Якщо хоч щось із того, що я бачив сьогодні на площі, залишиться; якщо ці молоді люди не зламаються; якщо у півсотні депутатів залишиться хоч крихта відчуття відповідальності за те, що було побудовано до них, — тоді це ще не кінець.

А лише пауза.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо Монополія на мораль: як історія з НАБУ показала ціну правди в Україні