Медіа — єдина матриця: чому ми не можемо існувати без інформації. Марта Наумова у подкасті «Медіуми»

У сучасному світі неможливо існувати поза медіа. Як медіа формують наше мислення, поведінку й уявлення про реальність? Чому сьогодні медіаграмотність — не просто навичка, а питання виживання? Про це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Мартою Наумовою, кандидаткою соціологічних наук, доценткою, старшою науковою співробітницею Інституту соціології НАН України; кураторкою щорічного дослідження «Індекс медіаграмотності української аудиторії» від ГО «Детектор медіа».

А також про медіавплив, рівень критичності українців до контенту, споживання інформації під час війни, довіру до телемарафону, зростання ролі телеграм-каналів і виклики, які містить штучний інтелект.

00:00 «Ми не існуємо як істоти поза медіапростором»;

04:04 З чого складається медіаграмотність людини у сучасному світі?

05:50 «Цього року ми включили додаткові індикатори, які стосуються штучного інтелекту»;

07:45 «На початку вторгнення відбулося підвищення чутливості українців до спотвореного контенту»;

10:32 «ШІ користуються 28% українців»;

11:20 «Україна — дуже цифрова держава»;

13:43 «Якби війни не було, ми бачили б те саме»;

15:10 «Категорія 65+ — складно досяжна цільова аудиторія. Уся надія — на дітей»;

17:18 «Медіаграмотності забагато не буває ніколи»;

19:10 «Штучний інтелект надає нам певні виклики».

«Ми не існуємо як істоти поза медіапростором»

Вадим Міський: Я хотів почати з того, чи можна взагалі вижити сьогодні у світі, якось уникаючи медіа? Наскільки медіа на нас впливають? Тому що далі ми поговоримо про медіаграмотність, але це вже похідне поняття. Головне — це вплив медіа, який є визначальним для розуміння, чи треба тренувати ці навички, чи не треба.

Марта Наумова: Я розпочну з радикальної гіпотези. Я скажу, що ми не існуємо як істоти поза медіа, поза медіапростором. І все, що ми відчуваємо, все, що ми думаємо, те, як ми оцінюємо, що ми споживаємо в будь-яких просторах — це може бути маркетинг, це може бути політичний маркетинг, це можуть бути медіа. Усе це залежить від того, що ми споживаємо як медійні істоти. Усе, що ми знаємо про реальність, про світ, ми наразі споживаємо виключно з медіа. Подумайте: навіть якщо ви скажете, що люди спілкуються між собою багато часу і це — основне джерело комунікації. Насправді ті люди, з якими ви спілкуєтеся, — вони абсолютно сформовані медіа. Тому що саме медіа транслюють нам і цінності, і моральні орієнтири, і різні практики — як культурні, так і професійні. Я б сказала, що ми не існуємо поза медіа. І, можливо, єдина матриця, яка є ключовою, яка залишається — це медійна матриця, а ми — просто істоти, які її живлять.

Наталка Соколенко: Як раніше казали: не можна жити в суспільстві й бути окремим від суспільства. А в сучасному світі не можна існувати поза медіа. Тому питання медіаграмотності або ж правил поведінки чи правил гарного життя в медіапросторі — потребують і медіагігієни, і інших навичок.

З чого складається медіаграмотність людини у сучасному світі

Вадим Міський: Що це взагалі таке — медіаграмотність? Оскільки є ціле дослідження «Індекс медіаграмотності», яке ви куруєте, це значить, що можна якось підходити до вимірювання цього поняття, розкладати його на «запчастини». З чого складається медіаграмотність людини сьогодні, у сучасному світі?

Марта Наумова: Ми з колегами з «Детектора медіа» розробили модель вимірювання медіаграмотності різних категорій. Ми орієнтувалися на доросле населення — від 16 років. Що ми враховували? Ми спиралися на різні джерела, на наш власний досвід, робили якісні дослідження серед українців, валідизували, перевірили наш інструмент і залишилися з чотирма субіндексами медіаграмотності.

Перший субіндекс — це розуміння медіа: що люди думають про медіа, наскільки вони відчувають український медіапростір, наскільки вони розуміють роль медіа в суспільстві, як медіа впливають на свідомість. Чи розуміють вони, як медіа регулюються в нашій країні? Я б сказала, що це загальна світоглядна позиція щодо медіа.

Другий комплекс індикаторів — це індекс використання медіа: наскільки часто й інтенсивно людина споживає медіаконтент, присвячений суспільно-політичним новинам. Які джерела вона використовує? Чи диверсифікує ці джерела? Наскільки вона свідома у виборі цих джерел? І які ключові мотиви, наприклад, використання тих чи тих джерел? Якщо йдеться загалом про медіаканали: телебачення, радіо чи інтернет. Ще один індикатор у цьому субіндексі — це наскільки людина цифрова: яку кількість пристроїв вона використовує. Чи використовує вона смартфони, комп’ютери, чи винятково, наприклад, телебачення чи радіо.

«Цього року ми включили додаткові індикатори, які стосуються штучного інтелекту»

Третій елемент — це цифрова компетентність: наскільки людина почувається вільно у цифровому медіапросторі, наскільки вона здатна формувати власний контент, наскільки вона вільно почувається в мережі. Сюди ми також включили такі цікаві когнітивні елементи: чи вирізняє людина, хто є бот, що таке cookie. І наскільки для неї важлива проблема не тільки цифрової гігієни, а й захисту персональних даних, безпеки в інтернеті. Чи використовує вона різні інструменти для того, щоб завадити різним атакам. У цьому році, до речі, ми включили до цього субіндексу додаткові індикатори, які стосуються штучного інтелекту. Дані вийшли дуже цікаві.

І останній елемент у медіаграмотності, блок індикаторів — це чутливість до спотвореного медіаконтенту. Це, мабуть, найголовніший елемент: наскільки людина відчуває правдивість медіаконтенту, наскільки вона фільтрує те, що споживає, як вона відчуває, що тут може бути фейкова інформація або дезінформація. І взагалі — чи чула вона про джинсу, дезінформацію, про різні рівні маніпулятивного контенту?

Як ми працювали з цією концепцією? По кожному з блоків ми сформували декілька індикаторів — загалом їх близько 41—45, залежно від хвилі, ми їх змінюємо. Ми ставимо прямі запитання, які схожі на запитання тесту. Вони достатньо об’єктивні. Ми розуміємо, що людина може видавати бажане за дійсне, але індекс надійний — це підтверджено п’ятьма хвилями нашого дослідження.

У результаті ми отримуємо динаміку щодо того, яка кількість українців дійсно свідомо споживають медіа, а яка кількість майже ні в чому не орієнтується. І динаміка дуже цікава — справді, за ці п’ять років.

«На початку вторгнення відбулося підвищення чутливості українців до спотвореного контенту»

Марта Наумова: За останні три роки відбувся стрибок у медіаграмотності українців. Якщо дивитися на результати, то головне, що відбулося на початку війни — це радикальне підвищення чутливості українців до спотвореного контенту. Те, що ми отримали в результаті наших досліджень — це те, що в перші два—три місяці війни люди просто не відходили від гаджетів і споживали інформацію постійно, не відключаючися від мережі. Але потім, оскільки інформація була достатньо важкою емоційно, люди стали фільтрувати джерела. Це призвело до певного усвідомлення, що не будь-який контент, присвячений війні є справжнім — що є багато дезінформації, багато того, що викривляє ситуацію. Крім того, було дуже велике емоційно-негативне навантаження. Люди скоротили споживання цієї інформації, залишилися лише з тими джерелами, яким вони довіряють, які вважають адекватними й достовірними.

Треба сказати, що результати нашого дослідження підтверджують, що українці навчилися відчувати, де є не тільки відверті фейки й дезінформація, а й де присутня певна маніпуляція: за тональністю, за відсутністю авторства, за відсутністю посилання на джерело контенту, за тим, наскільки клікбейтними є заголовки матеріалу. Якщо переходити до чисел: у 2021 році лише 45% українців мали індекс медіаграмотності високий і вищий за середній, то у 2024 році ця кількість зросла майже втричі: 54% мають індекс вищий за середній, а 27 % — дуже високий. Мова про індекс розуміння.

Така ж ситуація з індексом використання. Люди починають використовувати різні канали комунікації — такі як телеграм, інтернет-джерела, ютуб — і трохи відходять від телебачення.

Щодо чутливості до спотвореного контенту — цей індекс зростає останні три роки. І починаючи з 2022 року кількість тих, хто може вирізняти й відчувати спотворений контент, складає 65%. Скажу, що у 2021 році, до початку війни — лише 55%. Якщо говорити про загальний індекс, то він також зростає.

«ШІ користуються 28% українців»

Наталя Соколенко: Штучний інтелект — це і є оцей спотворений контент? Чи ви додали штучний інтелект і там щось інше вимірювали?

Марта Наумова: Ми додали штучний інтелект як окремі питання. Ми включили чотири індикатори, які стосуються того, чи використовують люди штучний інтелект, задля чого вони його використовують, чи вважають, що це шкідливий винахід. І елементи, які пов’язані з практиками щодо штучного інтелекту. І виявилося, що штучним інтелектом у нас користуються 28% українців — і це теж була така новина для нас, тому що вона трохи неочікувана. Звичайно, що переважна кількість користувачів — це молодь, до 40 років. Хоча і серед старших вікових категорій є поціновувачі цього винаходу.

«Україна — дуже цифрова держава»

Вадим Міський: Як люди розуміють, що ними маніпулюють, особливо під час війни. І може скластися таке враження, що маніпулювати може тільки країна-агресорка. Але певне таке «рафінування» інформації можуть робити й українці самі для себе. По-перше, спрацьовує самоцензура. По-друге, в нас є певні інформаційні формати, запущені владою, які подають дуже відшліфовану, блискучу картинку — не всю палітру кольорів, які присутні сьогодні в інформаційній сфері. Мова про телемарафон. І дуже цікаво стежити за тим, як із року в рік змінюється довіра людей до цього медійного формату. Наприклад, у 2022 році 45% опитаних казали, що ставляться позитивно до формату марафону. А у 2024-му — лише 17%. Тобто кількість людей, які позитивно оцінюють формат телемарафону, знизилась утричі. Також три чверті українців констатують: через відсутність різних точок зору в марафоні вони вимушені шукати інформацію в інших джерелах. А якщо ми подивимося на те, які ж джерела є найпопулярнішими, то це телеграм-канали. Як змінюється медіаспоживання? Тому що, наприклад, у Німеччині досі популярні газети, а в Україні вже й не зустрінеш людину, яка читає газету.

Марта Наумова: Я б сказала, що Україна — дуже цифрова держава. Дуже цифрова. І за останні п’ять років кількість тих, хто отримує інформацію суспільно-політичного характеру (я впевнена, не тільки) з медіаджерел в інтернеті, підвищилась на 20%. А що стосується месенджерів — кількість зросла втричі.

Я наведу конкретні показники за 2024 рік. Соціальні мережі, такі як Facebook, YouTube, Instagram, є одним з основних джерел інформації суспільно-політичного характеру для 70% українців. У 2020 році ця цифра становила 50%.

«Якби війни не було, ми бачили б те саме»

Марта Наумова: Що стосується месенджерів, то 62% українців наразі використовують переважно телеграм-канали для того, щоб отримувати таку інформацію. У 2020 році ця частка становила 19%. Я впевнена, що це пов’язано не лише з загальносуспільною політичною ситуацією, пов’язаною з війною, а й з тим, що розвиток технологій є невпинним. І думаю, що якби війни не було і була б інша культурна й соціальна ситуація, ми бачили б те саме.

Хочу, до речі, додати до того, що сказав Вадим: при тому, що кількість тих, хто споживає інформацію з телемарафону становить 21% — попри це українці толерують такий формат. Вони можуть отримувати інформацію з інших джерел — і це охоче роблять, попри те, що інформація в телеграмі й у соціальних мережах публікується на каналах, які не мають окремої редакційної політики й не є класичними редакційними медіа.

Але можна жахатися й думати про те, що ми просто несемося в напрямку несвідомого споживання медіа, така ситуація дисциплінує. Вона залишає можливість українцям — і водночас вимагає — більш свідомого споживання медіа і відчуття того, що є істиною, на яку можна спиратися, що є правдою, а що є відвертим фейком чи дезінформацією.

«Категорія 65+ — складно досяжна цільова аудиторія. Уся надія — на дітей»

Наталя Соколенко: Ми якось говорили, що держава мала б приділяти більше уваги й працювати з вразливими групами. Це помітно? Щось відбувається для того, щоб наших пенсіонерів підтягнути в медіаграмотності? Бо ж вони, як і будь-яка інша вікова чи соціальна група, є мішенню для нашого ворога.

Я в ефірі «Українського радіо» обговорювала тему вербування підлітків через соціальні мережі. Це дуже серйозна проблема. Але представник поліції сказав, що відколи вони почали працювати зі школами, вони помітили, що кількість випадків успішного вербування підлітків для росіян зменшилася. Натомість радикально зросла кількість звернень самих підлітків до поліції з інформацією про те, що їх намагаються завербувати. Тобто інформаційні кампанії працюють.

Марта Наумова: Це супер. Хочу сказати, що з категорією 65+ треба працювати. Але це важка, складно досяжна цільова аудиторія. Усі проєкти у сфері медіа, які орієнтовані на підвищення медіаграмотності, інформаційної грамотності, свідомого споживання медіа — орієнтовані на молодь. Так, це простіше. Або вони орієнтовані на людей, які працюють у певних сферах — наприклад, освітяни, представники влади, медійники. А з людьми старшого віку складніше. І я б сказала, що тут уся надія — на дітей.

Наталя Соколенко: Що вони принесуть це додому?

Марта Наумова: Принесуть додому і навчать. Може, це теж певний шлях. Кампанія, яка орієнтована на людей середнього віку й молодь, яка просто закликає їх частіше спілкуватися з бабусями, дідусями, батьками.

Наталя Соколенко: Так, але потрібна ця кампанія. Я щось її поки що не спостерігаю.

Марта Наумова: Я теж нічого такого не бачила, але це непогана ідея, мені здається.

«Медіаграмотності забагато не буває ніколи»

Наталя Соколенко: Загалом, які би були основні висновки — якщо ми вже говоримо про те, що можна було би робити — показала ця хвиля дослідження щодо медіаграмотності? Що можна було би сформулювати, до речі, не як завдання, бо ми з вами не є представниками державних структур, а як рекомендації державним органам, які мають ресурси, мають інфраструктуру для того, щоб проводити заходи з підвищення медіаграмотності в тих чи тих соціальних чи вікових групах?

Марта Наумова: Я б сказала, що мають можливості й ресурси, але іноді не зовсім вистачає коштів на це. Елементи медіаграмотності наразі є у шкільній програмі на всіх рівнях — це різні дисципліни й різні вікові категорії. Але медіаграмотності забагато не буває ніколи. Треба продовжувати працювати з цим. Технології змінюються постійно — буквально щохвилини — і ми вже не встигаємо. Навіть соціологи не завжди встигають концептуалізувати й вивчати якісь феномени, до яких ми долучаємося.

Наприклад, те, що відбулося за останні п’ять—десять років в Україні, коли йдеться про новітні медіа, про цифрові технології, які просто змінюють нашу антропологію. Ми ж не випускаємо вже гаджети з рук. Ми налаштовані на те, щоб споживати кліповий контент, перемикатися з одного додатка на інший. І це змінює нашу певну сутність як Homo sapiens. Я не побоюся цього слова.

Якщо говорити про державні політики, окрім роботи з дітьми та молоддю, треба виходити на певні професійні групи від яких залежить рівень медіаграмотності. Це освітяни, представники державної влади, медійники. За нашими даними, люди, які працюють у медіа різних типів, у різних регіонах, які, власне, формують контент — є найбільш медіаграмотними людьми в Україні. І це дуже приємно.

«Штучний інтелект надає нам певні виклики»

Наталя Соколенко: А який найбільший виклик у зв’язку з медіаграмотністю стоїть зараз перед Україною, перед українським суспільством? Це штучний інтелект, наприклад, його загрози? Чи щось інше, на ваш погляд?

Марта Наумова: Я особливих загроз не бачу ні в чому. Я б не оцінювала це з такої ціннісної позиції. Воно є — і є. Треба просто розуміти, як ми можемо це використовувати. Штучний інтелект надає нам певні виклики. Тому що той рівень контенту, який дуже схожий на справжній — я кажу, наприклад, про відеоконтент, — ми на око не можемо відрізнити від справжньої фотографії чи відео. З таким контентом треба обережно поводитися. І люди мають розуміти, що вони можуть зіткнутися з такою інформацією в мережі.

Я думаю, що загрозою все ж таки є, можливо, наша національна емоційність, коли цей вир емоцій після якоїсь події просто захоплює нас, і ми споживаємо контент, пов’язаний із цією темою, абсолютно несвідомо. Ми не можемо дистанціюватися і подивитися на те, хто пропонує цей матеріал, чи є інша точка зору, чи є першоджерело, взагалі — звідки це все з’явилось. Тому що, можливо, це просто «висмоктано з пальця», це абсолютна вигадка, це така глобальна дезінформація. Тобто виклик — це гігантська кількість матеріалів, які чіпляють нас за якісь слабкі місця, за те, чого нам бракує в емоційному сенсі.

в попередніх випусках подкасту «Медіуми» говорили з Іриною Славінською про силу книжки в часи війни, культурний опір і про те, як читання стає жестом свободи, Сергієм Міхальковим про телеграм-канали, які під час «шахедних» атак маніпулюють емоціями й перетворюють тривогу на прибутки, Юрієм Табаченком про те, як відзначити сторіччя мовника так, щоб про нього говорила вся країна. Тетяною Трощинською та Данилом Мокриком про те, чи варто публікувати смерть у медіа, Оленою Тараненко про те, як захистити себе від медіатравми, Оксаною Полулях про штучний інтелект, що створює нову реальність, Денисом Зеленовим про роботу соцмереж «24 каналу» і штучний інтелект, Дмитром Литвином про «Укрінформ», «УП», телемарафон та «офреки» для журналістів, Крістіною Гаврилюк із Мінцифри про те, чи здатні DMA і DSA змінити правила гри на європейському ринку цифрових послуг, Олександром Педаном про співпрацю з Суспільним та інші ідеї Pedan buro, Катериною Котвіцькою з Megogo Audio про аналіз поточної ситуації та трендів у сфері дистрибуції аудіоконтенту онлайн, Галою Котовою з Viber про те, як досвід роботи під час пандемії допоміг команді Rakuten Viber зростати після початку широкомасштабного вторгнення.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».