Як посилити «трибунал для Путіна»: інтерв'ю з правником

Поява спецтрибуналу щодо злочину агресії проти України – важливий крок уперед, але недостатній, упевнений провідний німецький правознавець-міжнародник, професор міжнародного права в Кельнському університеті Клаус Крес (Claus Kreß). Критики звинувачують спецтрибунал у вибірковому правосудді, і до їхньої критики слід поставитися серйозно, каже Крес, який консультує головного прокурора Міжнародного кримінального суду (МКС). Щоб краще переслідувати злочин агресії та посилити міжнародне право, Крес разом із колегами з Німеччини пропонує провести реформу Міжнародного кримінального суду.

7 липня у Нью-Йорку розпочнеться триденне спеціальне засідання держав – учасниць Римського статуту (міжнародний договір, який заснував МКС), де ця пропозиція щодо реформи суду обговорюватиметься. Реформа пропонує розширити юрисдикцію Міжнародного кримінального суду щодо злочину агресії. DW розпитала Клауса Креса про досягнення та вади спецтрибуналу та про суть запропонованої ним реформи МКС.

DW: Днями було оголошено про створення спеціального трибуналу, який ще називають «трибуналом для Путіна». Багато хто, утім, вважає, що ключові фігуранти з дуже високою ймовірністю не опиняться на лаві підсудних. Які почуття це у вас викликає?

Клаус Крес: Ви маєте на увазі обмеження повноважень спецтрибуналу, яке стосується чинного президента, прем'єр-міністра та міністра закордонних справ Росії. Справді, щодо цих трьох осіб спецтрибунал повинен буде призупинити процес після висунення обвинувачення, доки вони залишаються на посаді. Причина цього обмеження – наявна у міжнародному праві так звана особиста недоторканність, якою користуються особи, що обіймають вищі державні посади, на час виконання своїх обов'язків.

Клаус Крес – знаний фахівець з міжнародного права

фото: Pascal Buenning

іжнародний кримінальний суд вже давно займає позицію, що особиста недоторканність не діє в межах кримінальних процесів, які ведуться в міжнародних судах. Це видно на прикладі ордерів на арешт президента Росії Путіна та прем'єр-міністра Ізраїлю Нетаньяху. Україна та багато інших держав, які брали участь у переговорах щодо створення спецтрибуналу, сподівалися, що і в його випадку буде ухвалене аналогічне рішення. Однак цього не сталося. Основна причина в тому, що спецтрибунал, на відміну від Міжнародного кримінального суду, не розрахований на універсальну юрисдикцію, а буде регіональним судом.

Проте я б не став говорити про глибоке розчарування. Спецтрибунал, зокрема його прокуратура, може проводити розслідування щодо президента Путіна. Прокурор може за підсумками розслідування навіть висунути обвинувачення проти нього. І лише після висунення обвинувачення набуває чинності те саме обмеження, про яке я говорив: тоді процес має бути призупинено. Це, безумовно, серйозне обмеження, і особливо Україна сприйме це як болючий компроміс. Але важливо й те, що навіть щодо осіб, які обіймають ці три вищі посади, обвинувачення може бути висунуто ще в період їхнього перебування при владі.

Крім того, варто пам'ятати, що коло підозрюваних російських посадових осіб не обмежується лише президентом, прем'єр-міністром та міністром закордонних справ. Творці трибуналу припускають, що щодо інших осіб імунітет не буде перепоною для продовження процесу після висунення обвинувачення.

Спецтрибунал має заповнити прогалину в юрисдикції Міжнародного кримінального суду в Гаазі, який уже давно веде розслідування щодо російських підозрюваних. Проте рішення про створення спецтрибуналу також піддається критиці. У чому суть цієї критики?

З 1998 року в нас вперше в історії з'явився постійний Міжнародний кримінальний суд. На цьому тлі виникає запитання: навіщо тоді потрібен спецтрибунал? Річ у тім, що щодо злочину агресії Міжнародний кримінальний суд має серйозні юридичні обмеження, які не діють щодо інших трьох злочинів – геноциду, злочинів проти людяності та воєнних злочинів. Зокрема, якщо держава-агресор – як у цьому разі Росія – не є учасником Римського статуту, Міжнародний кримінальний суд не може розглядати справу про злочин агресії, якщо тільки Рада Безпеки ООН не дасть на це згоду.

Як наслідок чинний прокурор МКС Карім Хан зміг видати ордер на арешт президента Путіна за звинуваченням у воєнному злочині – депортації українських дітей, але щодо злочину агресії його руки досі зв'язані. Це вкрай незадовільно: наскільки важливо розслідувати депортацію дітей, настільки ж очевидно, що центральнішим обвинуваченням має бути розв'язання та ведення агресивної війни.

Саме тому виникла ідея протидіяти маргіналізації злочину агресії. З політичного погляду найшвидшим способом усунути обмеження, що існує в Римському статуті щодо російської агресії, стало створення спецтрибуналу. При цьому діяльність спецтрибуналу має бути обмежена виключно злочином агресії, щоб не заважати роботі Міжнародного кримінального суду, який вже займається ситуацією в Україні та продовжить це робити.

Щодо критики, то вона зводиться до звинувачення у вибірковості правосуддя – європейські країни провадять його спеціально для розгляду війни в Європі. 

Ви поділяєте критику? І чи є реакція на неї?

У цій критиці є раціональне зерно, оскільки вона зачіпає фундаментальний принцип права – максимально рівномірне застосування та забезпечення виконання закону. Щоб переконливо відповісти на цю критику, необхідно усунути саму причину обмеженої юрисдикції Міжнародного кримінального суду. Необхідно змінити договір МКС, який зараз без достатніх підстав розглядає злочин агресії інакше, ніж три інші міжнародні злочини – геноцид, злочини проти людяності та воєнні злочини.

Уже з понеділка (7 липня. – ред.) держави-учасниці Міжнародного кримінального суду зможуть ухвалити саме таку зміну. Вони зберуться в Нью-Йорку на триденну зустріч, де розглядатиметься пропозиція про реформу. Німеччина внесла цей проєкт спільно з Коста-Рикою, Сьєрра-Леоне, Словенією та Вануату.

Які, за вашою інформацією, шанси на успіх?

Як це часто буває перед важливими рішеннями, ситуація вкрай напружена. Є багато ознак того, що необхідна для ухвалення реформи кваліфікована більшість у дві третини може бути досягнута. Переважна більшість європейських держав підтримує пропозицію. Крім того, останнім часом значно зросла підтримка з боку країн Глобального Півдня. Для багатьох із них йдеться про подолання «подвійних стандартів», які виникли під тиском меншості західних країн, насамперед Франції та Великобританії. Однак ці держави поки що зберігають негативну позицію. Франція та Великобританія разом із Канадою, Японією та Новою Зеландією в останній момент висунули альтернативну пропозицію, яка, по суті, відкладає реформу на невизначений термін. Як завершиться дипломатична боротьба наступного тижня, сьогодні ніхто не може передбачити.

Ви самі в нещодавній статті для Frankfurter Allgemeine Zeitung писали про «гостру загрозу ерозії міжнародного права». Очевидно, що і Міжнародний кримінальний суд перебуває під значним тиском, перш за все через санкції США. Зараз відповідний момент для такої реформи?

Це безумовно відповідний момент. З огляду на реальну загрозу ерозії заборони на застосування сили – одного з наріжних каменів сучасної міжнародної правової системи, – реформа давно назріла. Вона необхідна і тому, що подвійні стандарти підривають легітимність Міжнародного кримінального суду, якої він так гостро потребує. Ви абсолютно маєте рацію, зазначаючи, що Міжнародний кримінальний суд, одне з найважливіших досягнень міжнародного права останніх десятиліть, зараз відчуває серйозний тиск через санкції США.

Але з цього не повинно випливати помилкове рішення піддатися цьому тиску. Навпаки, держави-учасниці повинні проявити рішучість, витримати тиск і твердо робити те, що правильно. Поступка тиску була б небезпечним сигналом, фактично заохоченням до подальшого використання політики санкцій у майбутньому. Всі держави-учасники повинні згадати основну ідею, що лежить в основі створення Міжнародного кримінального суду: прагнення до максимально рівномірного застосування та забезпечення міжнародного кримінального права. Це стосується злочину агресії не менше, ніж інших міжнародних злочинів. Тому вагання щодо реформи, про яку зараз ідеться, несумісні зі щирою прихильністю до міжнародного кримінального права.

Дозвольте ще раз повернутися до спецтрибуналу, з якого ми почали розмову. Попри згадані обмеження, це дуже значущий крок – вперше з'являється можливість, щоб міжнародний суд зайнявся звинуваченням у розв'язанні та веденні агресивної війни. Франція та Великобританія підтримали цей крок. Було б добре, якби ці країни та деякі інші замислилися, чи не підривають вони легітимність цього рішення, якщо допустять, що в підсумку сигнал буде таким: так, у випадку Росії ми готові до проведення суду, але на цьому все нехай і закінчиться.

Михайло Бушуєв