Освіта в Україні вже третій рік працює в надзвичайних умовах. Війна розкидала учнів по всьому світу, руйнує школи, порушує звичний навчальний процес. В таких умовах як ніколи потрібні виважені, гнучкі та відповідальні рішення. Звісно, вони потрібні завжди, але зараз їхня вартість і наслідки помилок зросли.
Очевидно, що організація навчання в умовах війни має бути іншою, ніж у мирний час, і ці нові воєнні підходи треба унормувати. І от нещодавно МОН спробувало це зробити — затвердило зміни до своїх наказів про організацію дистанційного навчання: №1112 від 7 серпня 2024 року «Про затвердження Порядку та умов здобуття загальної середньої освіти в комунальних закладах загальної середньої освіти в умовах воєнного стану в Україні» та №1115 від 8 вересня 2020 року «Деякі питання організації дистанційного навчання».
Ці зміни здебільшого стосуються дистанційки — вони істотно зменшать можливості для дистанційного навчання. Як пояснюють у МОН, ці кроки є частиною політики «Школа офлайн» і мають призвести до підвищення якості освіти для всіх школярів. Немає сумнівів у тому, що повернення дітей за парти (особливо малюків) є важливим. І не лише з огляду на якість навчання, а й для соціалізації. Однак проблема в тому, що у воєнний час не можна до всіх застосовувати однакові вимоги й правила — потрібно дуже гнучко ухвалювати рішення про закриття дистанційних класів і перехід в офлайн.
За словами Михайла Федорова, програма «Школа офлайн», яку впроваджуватимуть уже з 1 вересня 2025 року, буде гнучкою та інклюзивною. Однак усе залежить від того, як буде прописано деталі її реалізації. Ось чому накази МОН, покликані унормувати дистанційку й пояснити, кому її дозволять, а кому ні, викликали такі бурхливі дискусії.
Пропозиції МОН громадськість сприймає неоднозначно. Їх обговорення, точніше, намагання не допустити їхньої реалізації, вже рік як згуртувало у боротьбі освітянську та батьківську спільноти. Та, судячи з оприлюднених остаточних варіантів наказів, є сумніви, що МОН їх почуло.
Нещодавно 30 народних депутатів із трибуни парламенту звернулися до прем’єр-міністра України Дениса Шмигаля з вимогою скасувати наказ МОН №1112 і навіть притягнути міністра освіти і науки до кримінальної відповідальності. Та це не зупинило просування спірних ідей. «Через годину після нашого виступу МОН опублікувало зміни до свого наказу. Так і не відмінивши його», — написав після засідання парламенту на Facebook-сторінці нардеп Павло Сушко.
І пристрасті не вщухають: нардеп Віталій Войцехівський заявив, що разом із колегами звернувся до генпрокурора з проханням перевірити законність наказу №1112 і надати йому правову оцінку.
Голова Рахункової палати Ольга Піщанська зазначила загрози для навчання закордонних українців, які виникнуть із вересня, якщо буде реалізовано ідеї наказів МОН: «Через це понад 180 тисяч дітей, які навчались за дистанційною формою, ризикували залишитися поза системою освіти — особливо в країнах, де шкільна освіта для іноземців не є обов’язковою (а таких чимало)». Піщанська також зазначила, що «на зауваження аудиторів МОН погодилося внести зміни».
Наразі на сайті КМУ зареєстровано петицію з вимогою скасувати нововведення наказу №1112. «Чому так багато людей мають коритися незаконним змінам, які суперечать законам України?» — коментують батьки на сторінці МОН у соцмережах.
Що ж пропонує міністерство, що це означає для родин із дітьми та чому деякі пропозиції МОН називають незаконними?
-
Обмеження права вибору закладу освіти.
У МОН пояснюють, що з 1 вересня 2025 року учні-ВПО повинні будуть навчатися очно в школі за місцем проживання. Це фактично означає, що з цього моменту батьки не зможуть вільно обирати, де і як має навчатися їхня дитина: дистанційно в рідній школі чи офлайн на новому місці.
Для деяких дітей перехід до нової школи комфортний, проблем немає. Але що робити тим, для кого таке примусове переведення може бути травмою, хто й так ледве оговтується від переїзду або має певні психологічні труднощі через жахи війни, які довелося пережити? Що робити тим, хто тримається за рідну стару школу, своїх учителів, однокласників як за острівець стабільності та підтримки, як за соломинку, що поєднує з домом, із мирним минулим?
Ідеї міністерських наказів будуть посилені й рішеннями Кабміну. Щоб отримати соцвиплати, родини ВПО мають подати пакет документів, серед яких — довідка з місця навчання дитини. А за рішеннями МОН, це буде очне навчання у школі за місцем проживання, дистанційка дозволена тільки якщо там немає місць (наказ №1115).
Водночас чіткої імперативної норми про те, що школа може відрахувати з дистанційки свого учня, який отримав статус ВПО, чи перевести його на очне навчання за новим місцем проживання, в наказах МОН немає. Вочевидь, міністерство розраховує зробити все руками директорів і вчителів шкіл, які, з одного боку, мають виконувати накази головного освітянського відомства, а з іншого — змушені будуть умовляти батьків і тиснути на них, аби ті добровільно писали заяви про відрахування чи переведення.
-
Обмеження доступу до дистанційної освіти.
Оновлені міністерські накази встановлюють вимогу щодо мінімальної наповнюваності дистанційних класів — не менш як 20 учнів. А це суперечить чинному Закону «Про повну загальну середню освіту», який установлює норму: в класі має бути щонайменше п’ять учнів.
Але в МОН наголошують, що за рішенням громад у певних випадках у дистанційних класах може бути від 15 осіб у містах і від 10 — у селах. І хоча це однаково є порушенням закону, дуже насторожує ще й вираз «за рішенням громад» — чи не покладуть на їхні плечі фінансування таких «некомплектних» класів.
Нововведення можуть призвести до закриття дистанційних класів у невеликих школах, особливо в прифронтових регіонах, де іноді є й діти з ТОТ. Адже там навчання здебільшого дистанційне.
За пропозицією МОН, діти з ТОТ можуть навчатися дистанційно на педагогічному патронажі — це одна з індивідуальних форм навчання (в принципі, вони й зараз це можуть). Але для цього їхні батьки мають написати спеціальну заяву, надати в ній свої персональні дані й дати згоду на їх обробку. Ми знаємо багато історій про те, наскільки ризикують українці на окупованих територіях, як загарбники відстежують усі зв’язки з Україною. Навіщо ще раз наражати на небезпеку цих людей, якщо в них є давно напрацьовані варіанти навчання в рідній школі й документи в ній оформлені давно?
Додам, що за даними МОН, які озвучила заступниця міністра освіти Надія Кузьмичова на фестивалі «Вчителі майбутнього», на ТОТ перебувають 600 тисяч дітей, а охоплені українською освітою станом на кінець цього навчального року — лише 44 тисячі. За прогнозами, ця цифра зменшуватиметься. У той час, як система освіти мала б бути гнучкою та забезпечувати максимально можливу доступність навчання, вона звужує її завдяки таким от наказам МОН.
-
Загроза безпеці дітей у прифронтових регіонах
Міністерство освіти і науки акцентує увагу на поверненні до очного навчання за наявності укриттів. Але в багатьох прифронтових громадах укриттів немає або вони не відповідають вимогам безпеки. Та й дорога до школи в регіонах, які постійно зазнають обстрілів, може бути небезпечною. Але нові норми наказів змусять батьків ухвалювати ризиковані рішення про очне навчання.
У МОН кажуть, що не забороняють школі працювати дистанційно, особливо на прифронтових територіях. Але для цього також є певні вимоги (як-от кількість паралелей навчання), за недотримання яких дистанційку не дозволять.
Що далі?
Я розповіла лише про те, що означають оновлені накази МОН для батьків.
Однак не меншим є їхній вплив на школи. По-перше, останні змушені будуть закривати класи, які не відповідають новим міністерським вимогам, хоча цілком відповідають законодавству, та скорочувати вчителів. Таким педагогам пропонують написати заяву до кадрового резерву зі збереженням середньої заробітної плати. Та чи буде ефективним цей резерв, що конкретно він дасть учителям і що вони втратять, чи не перетвориться це на чергову галочку в міністерських звітах — наразі невідомо. До речі, цей резерв буде прив’язаний до інформаційної системи АІКОМ, яку МОН намагалось оновити і яка викликала чимало труднощів і нарікань у школах через проблеми в роботі. Тим часом зміни мають стати реальністю вже з 1 вересня 2025 року.
По-друге, нововведення звужують автономію шкіл громад як засновників освітніх закладів.
Зміни наберуть чинності після реєстрації наказів МОН у Міністерстві юстиції України. У суспільстві залишається надія, що накази не будуть юстовані. Є надія й на активну позицію народних депутатів.