Окупована Голопристанська громада: голова – у полоні, люди – чекають на визволення

Ця територіальна громада на Херсонщині у мирний час асоціювалась із дорогою до моря. Тут – ліси, плавні, Чорноморський біосферний заповідник. А ще громада славилась своїми овочами, рибою і, звісно, знаменитими херсонськими баштанними. Багато років у містечку Гола Пристань проводили фестиваль «Український кавун – солодке диво», де визначали найбільші плоди, вирощені в регіоні. А знаменита баржа з кавунами, що йшла на Київ, формувалася на вантажному причалі Голопристанської філії компанії «Нібулон». Місцевий бальнеологічний курорт був відомий сульфідними муловими грязями і хлоридною натрієвою ропою озера Соляне. 

До міської громади належить 14 населених пунктів. Після російської окупації тут – терор, викрадення людей, тортури. До всіх бід додалася трагедія з Каховською ГЕС: тоді затопило чи підтопило сім населених пунктів громади. Частина сіл, розташованих біля води, нині перебувають на лінії бойових зіткнень.

Міграція активізувалася після російського призову

До лютого 2022-го в Голопристанській громаді мешкало 34,4 тис. людей, із них 14,4 тис. – міське населення, решта – сільське. Начальниця Голопристанської МВА Світлана Лінник розповідає, що нині, за приблизними підрахунками, залишається близько восьми тисяч людей.

«Із окупації виїжджали на підконтрольну Україні територію, в країни ЄС. Після підриву Каховської ГЕС перебиралися із затоплених населених пунктів туди, куди вода не дійшла. Наприклад, із Голої Пристані – в Гладківку, Таврійськ, села сусідніх територіальних громад. Міграція активізувалася після того, як почався російський призов», – каже співрозмовниця.

Із 14 шкіл, які працювали в громаді до окупації, нині функціонують три опорні заклади. У них за українською програмою навчаються онлайн майже 1,9 тис. дітей, які живуть у різних куточках країни та світу (минулоріч – майже 2,5 тис. дітей). Начальниця МВА розповідає, що у 2022 році окупанти намагалися запустити російський освітній процес у громаді, але їм це не вдалося: нині там не працює жодна їхня школа, жоден садочок. Із сіл Нова Збур’ївка, Таврійське, Гладківка батьків змусили возити дітей на «навчання» за російськими програмами в сусідні громади – Чулаківську та Новомиколаївську.

Пані Світлана каже, що лікарня у Гопрі (так херсонці називають Голу Пристань) не функціонує. 

«Біля медзакладу тепер росте бур’ян метрів зо два висотою. Хоча ще у 2022 році, одразу після окупації, лікарня працювала. Допуск до неї потихеньку припинився, бо там росіяни зайняли верхні поверхи і поступово почали вивозити майно. В якому напрямку – бог його знає: одні казали, що начебто в Скадовськ, інші – в Залізний Порт. Достеменно невідомо, де майно з лікарні. Апарат для гемодіалізу вивезли, також кисневу станцію і мережу для неї – навіть мідні трубки повиривали. Меблі викрали. Решта – понівечена. Керівник лікарні виїхав з окупації. Серед медперсоналу були люди, які пішли на співпрацю із загарбниками. Вони, зокрема, і знали про стан обладнання та його цінність. Те, що окупанти не вивезли з перших поверхів, затопило після підриву Каховської ГЕС. Після потопу перестала працювати і «швидка». Залишились амбулаторії в Таврійському і Новій Збур’ївці. Та попитом вони не користуються, люди мусять їхати у Скадовськ, де надають професійнішу медичну допомогу, або аж у Крим», – каже Лінник.

Після підриву Каховської ГЕС тіла лишилися під руїнами

Села Кардашинка, Кохани, Білогрудове, що у прибережній зоні, після теракту на Каховській ГЕС затопило повністю, як і всі дачі та садівничі товариства на узбережжі. Рівень води перевищував чотири метри. Села Велика Кардашинка, Мала Кардашинка, місто Гола Пристань були затоплені на 80%, Стара Збур’ївка – на 16%.

«Там, де були затоплення у прибережній зоні, тепер руїни, окупанти не надають доступу. У Голій Пристані затопило 76 багатоквартирних будинків, критичну інфраструктуру. Всього у громаді, за нашими підрахунками, були затоплені чи підтоплені 3168 житлових будинків та 11 885 садових будиночків, у яких люди також жили. Зокрема, у Великокардашинському старостинському окрузі мешкали ті, хто втік із окупованого Херсона і сховався на дачах, хто не зміг повернутися після руйнування Антонівського мосту. Серед них є загиблі чи зниклі після потопу. Наразі невідомо, скільки залишається загиблих під завалами у населених пунктах громади. Окупанти також виловлювали тіла з води і кудись вивозили – ці втрати, своєю чергою, не увійшли до статистики», – продовжує Лінник.

Близько двох десятків загиблих унаслідок підриву Каховської ГЕС мешканців Голопристанської громади поховали родичі або знайомі. Як каже начальниця МВА, насправді загиблих може бути близько пів сотні. Адже зникли самотні бабусі й дідусі – когось, правда, пізніше знайшли серед вивезених у пансіонати, але є ті, чия доля невідома. Точнішу цифру можна буде встановити лише після деокупації громади.

Люди рятуються городництвом

«Наш край – сільськогосподарський. Для людей, окрім заробітку, це ще й слугує антидепресантом в умовах війни. Коли прийшла весна, то місцеві хоч трохи втішилися, що можуть працювати на городах, у теплицях. Це своєрідний порятунок», – розповідає пані Світлана.

Додає, що ринок у центрі Голої Пристані після потопу закрили, окупанти його не відновили.

«Люди виживають завдяки тому, що купують-продають на стихійних ринках. Слава Богу, що приїжджають із сіл і привозять у місто продукти харчування. Роботи як такої немає ніде. Пенсіонери, щоб виживати, були змушені оформлювати російські паспорти, бо інакше не могли б отримувати соціальні виплати і медпослуги. Медикаменти – низької якості. Ціни – високі. Зросла смертність, зокрема, серед діабетиків і тих, хто має серцево-судинні захворювання, також серед чоловіків за 40 років. Дається взнаки стресова ситуація, умови проживання, відсутність належного медобслуговування. Якусь гуманітарну допомогу в Голу Пристань одразу після потопу возили російські релігійні організації. Зараз вони щось роздають, але вибірково, і щоб була доставка, то людям треба давати по 100 рублів», – каже начальниця МВА.

Зауважує, що ні в Голій Пристані, ні в Кардашинці, ні в Старій Збур'ївці соцвиплат не розносять. Хто має можливість, їде або в Залізний Порт, де сидять окупаційні органи влади, або в Таврійськ. Збираються, винаймають таксі. Дорога обходиться мінімум у 2,5 тис. рублів – це з тих мінімальних 10 тис., які отримують пенсіонери.

«Окупаційна влада у Голій Пристані відсутня. У Новій Збур'ївці є гауляйтер. У Копані, Гладківці і Таврійську сидить колаборант Бузов, колишній гладківський вчитель. Але от у Малих Копанях, наприклад, його давно не бачили. То щоб якусь довідку взяти, треба їхати у Гладківку», – додає.

Співрозмовниця пояснює, що газопостачання після потопу відновили, а от електропостачання – епізодичне. Зв'язок від російського мобільного оператора поганий, люди по декілька днів не мають контактів із рідними.

До початку повномасштабної війни у громаді працювали три комунальних підприємства. За словами Лінник, окупанти об’єднали їх в одне і благоустроєм особливо не займаються.

«Перед 9 травня побілили бордюри біля «Вічного вогню», десь у сквері покосили траву, сфотографувалися – і все», – зауважує.

Пані Світлана пригадує, що раніше в громаді працював великий бізнес – компанії «Нібулон» та «Інагро».

«Базу «Нібулону» розтрощили, це берегова лінія. Компанія перестала у нас працювати із першого дня повномасштабного вторгнення. На «Інагро» був колаборант – інженер, який пішов із ними на співпрацю, але підприємство так і не запрацювало. Адже Стара Збур’ївка, Кардашинка – лінія бойових зіткнень, там майже не лишилося населення, а про вирощування сільгосппродукції для продажу й мови немає. У Новій Збур’ївці є дрібні агровиробники, одноосібники. На свій страх і ризик, щоб вижити, працюють під прицілом окупантів. Інакше ті техніку заберуть», – каже начальниця МВА.

Росіяни нарили підземні містечка 

Староста Старої Збур'ївки Віктор Маруняк каже, що нині громаду умовно можна розділити на дві частини: населені пункти на узбережжі та далі.

«До першої частини можна віднести місто Гола Пристань (розташоване біля однієї з проток дельти Дніпра – Конці), Стару Збур'ївку (затока Збур’ївський кут), Кардашинку (Кардашинський лиман). Вони потерпають від воєнних дій найбільше, тому що фактично це – лінія бойових зіткнень. Тут працюють дрони, артилерія. Є значні руйнування, місцевого населення дуже мало. Навколо цих сіл – лісові масиви, точніше, їхні залишки. За понад два роки окупанти набудували там дуже багато позицій, фактично, нарили якісь підземні містечка. Стоїть їхня артилерія, звідти вони стріляють по Херсону, Білозерці. У самих селах російські позиції нариті та обладнані тільки вздовж берега, є спостережні пункти. У будинках місцевих мешканців окупанти намагаються вже не проживати. Відпрацьовують там, потім відбувається ротація, і решту часу вони переховуються або в селах, які подалі від цієї зони, або в наритих «містечках», – каже староста.

Друга частина, за його словами, це Нова Збур'ївка, Таврійське, Гладківка, Мала Кардашинка, Велика Кардашинка, Малі Копані. Тут, каже Маруняк, ситуація трішки краща, адже тихіше.

Херсонець Олександр, який підтримує контакти з тими, хто лишився в окупації, також зауважує, що у громаді складно виживати, адже значна її частина – закрита зона, куди, щоб потрапити, потрібна перепустка або місцева прописка. Йдеться саме про ці прибережні села.

«Туди обмежений завіз товарів, а врожай складно продати, адже закупники, які дістаються у села, скуповують його за грабіжницькими цінами. Постійні проблеми зі світлом, відповідно, немає поливу. Коли дають електропостачання, воно неякісне і не тягнуть мотори. Людей залишилося небагато, переважно – пенсійного віку», – розповідає Олександр.

Викрадений мер: громада сподівається на обмін

До повномасштабного вторгнення рівень життя сіл Голопристанської громади був досить високий завдяки її спеціалізації – вирощування ранніх овочів.

«Це був бізнес на присадибних ділянках, але масовий і високопродуктивний, – каже Маруняк. – Люди ставили сучасні теплиці, купували нову техніку. Серйозно займалися цією справою, мали з неї непогані доходи мешканці Кардашинки, Старої Збур'ївки, Нової Збур'ївки. Пізніше включилися Гола Пристань, Копані, Гладківка».

Додає, що у 2021 році модернізували Новозбур'ївську школу №1, також провели термомодернізацію у гімназії Голої Пристані. Про ці проєкти «Укрінформу» розповідав міський голова Голої Пристані Олександр Бабич.

Маруняк каже, що для нього як старости вагомим аргументом для приєднання Старої Збур'ївки до Голопристанської громади було те, що її очолював саме Бабич.

«Якщо зібрати в одну склянку порядність, компетентність, патріотизм і це добре перемішати, то в результаті вийде Бабич. Уже була окупація, але до 17 березня 2022 року росіяни не входили у наші населені пункти, і ми жили самі по собі і вирішували проблеми, які з’явилися через війну. Уся життєдіяльність громади тоді трималася на Бабичі», – підкреслює староста Старої Збур'ївки.

Громада протистояла окупації, як могла: люди виходили на мирні мітинги, підтримували одне одного.

Міського голову Голої Пристані Олександра Бабича загарбники викрали 28 березня 2022 року. Уже понад три роки 57-річний мер перебуває в неволі без жодних звинувачень. Правозахисники знають, що частину викрадених українців утримують без зв’язку із зовнішнім світом в окремому слідчому ізоляторі ФСБ, який ще називають «двійкою», або СІЗО-2 Сімферополя. Саме сюди після повномасштабного вторгнення масово переводили цивільних, викрадених на тимчасово окупованих територіях Херсонської та Запорізької областей.

Світлана Лінник була заступником мера Голої Пристані до повномасштабного вторгнення, перебувала поряд і в окупації.

«Хтось каже, що він мав виїхати, аби вберегтися. Інші – що вчинив правильно, коли евакуював родину та залишився з громадою. За нього проголосували 73% мешканців громади, він не міг зрадити цю довіру. Мер розумів, що з ним може трапитися, тому що перед цим нашого старосту Старої Збур’ївки Віктора Маруняка забрали у полон, катували два тижні. Бабич до останнього щодня виходив у ефір. Назустріч «Урали» і російські танки йшли, а ми з головою їхали у віддалені села, аби підтримати місцевих. Зустрічалися з освітніми колективами, з медиками, аби показати, що влада поруч із ними в цій біді. І після того як міського голову забрали, ми продовжили його місію. Сідали в машину з керівником фінансового управління і їхали по селах», – каже Лінник.

Вона висловлює впевненість, що окупанти викрали мера на замовлення нардепа-зрадника Олексія Ковальова (за повідомленнями медіа, його пізніше, у серпні 2022-го, ліквідували).

«24 лютого 2022 року міський голова, я і в. о. головного лікаря поверталися з відрядження. Звістка про війну застала нас у купе. Голова громади набрав Лагуту (тодішній керівник ОДА, – ред.) і запитав, як діяти. Той сказав приїхати в ОДА. Ми вдвох залишилися у машині, а голова побіг в облдержадміністрацію. Його не було хвилин 20, повернувся шокований. За його словами, у кабінеті сиділи керівник ОДА і заступники і дивилися на монітор: там – Чонгар і валить російська військова техніка. Вони також всі були розгублені. Бабич їх запитав, мовляв, казали ж, що все заміновано, навчання проводили. Руками розвели. Ми встигли тоді через Антонівський міст проскочити, і хвилин за 15 там розпочався бій. У цей день голова скликав сесію, і після неї ми обговорювали ситуацію, як діяти далі. Бо ні військових, ні правоохоронців не було, і треба було стримувати людей, щоб не запанікували, інакше могла трапитися біда. І тут мені на ватсап зателефонував Ковальов, хоч до цього ми з ним ніколи в телефонному режимі не спілкувалися. Ну, хіба десь на сесії були перепалки, а так – проходили повз один одного і сухо віталися. А тут він мені каже: «Здравствуйтє, Свєтлана Григорьєвна». І питає: «Ви как?». А я у відповідь: «А ви?». А в нього, знаєте, такий радісний голос: «Спасібо, всьо хорошо. Передайте своєму шефу, что для нєго начінаются бессониє дні і ночі». Це, насправді, була пряма погроза. Ще скажу, що наша команда з Ковальовим не працювала (до повномасштабного вторгнення, – ред.), от у нас чуйка була. Ми відчували, що це людина непорядна, знали про певні моменти його діяльності. І це потім вилізло, що він став зрадником, пішов на співпрацю з ворогом», – каже Лінник.

Світлана Лінник згадує про попередника Бабича – 79-річного Анатолія Негра, який пішов працювати майстром в окупаційну автошколу.

«Він у свій час починав з інструктора школи ДОСААФ. І сьогодні знову-таки став інструктором школи ДОСААФ, тільки вже окупаційної. І це людина, що мала авторитет, певну повагу серед людей, бо обирався чотири скликання. Любить він, на жаль, понад усе владу і гроші, й під час останніх виборів був у когорті Ковальова», – ділиться співрозмовниця.

Проте, за словами Лінник, великої кількості зрадників серед жителів громади немає. Каже, що небагато їх і серед бюджетників. Із депутатів міської ради вона згадує обранця від ОПЗЖ, екскерівника комунального підприємства Сергія Фісая. Обвинувальний акт щодо нього вже у суді. 

Як розповіли «Укрінформу» в обласній прокуратурі, правоохоронні органи Херсонщини системно фіксують злочини проти основ національної безпеки та воєнні злочини, вчинені на тимчасово окупованій території Голопристанської громади. Із 24 лютого 2022 року розпочато 78 кримінальних правопорушень щодо колабораційної діяльності, державної зради та інших злочинів проти держави. Повідомлено про підозру 22 особам, до суду скеровано обвинувальні акти щодо 21 особи, восьмеро вже засуджені. Що стосується воєнних злочинів (ст. 438 КК України), на території Голопристанської громади зареєстровано 627 таких правопорушень. Найпоширеніші – знищення або захоплення майна, незаконне позбавлення волі, завдання тілесних ушкоджень, умисні вбивства та депортація цивільних.

У межах цих проваджень повідомили про підозру вісьмом особам, обвинувальні акти щодо восьми скерували до суду, одна особа засуджена.

Якщо говорити про центр громади – місто Гола Пристань, – то тут із загальної кількості зафіксовано 57 злочинів проти основ нацбезпеки. 18 особам повідомлено про підозру, семеро вже отримали вироки. Щодо воєнних злочинів у місті – зареєстровано 358 кримінальних правопорушень. Наразі одна особа засуджена.

Світлана Лінник каже, що люди, які залишаються в окупації на території громади, тримаються, їх тішать хороші новини з фронту. Попри все, вони вірять і дуже чекають на визволення.

«Люди там живуть, як у кайданах, 11-та година – населені пункти порожніють. Бояться спілкуватися, нікуди особливо не виходять. Зона спілкування – базар, магазин, і то озираються, щоб переконатися, що не здадуть. Війна викрила людей, яких ми раніше вважали патріотами, а виявилося, що це – зрадники. А ті люди, на яких і не розраховував, довели, що справжні українці», – каже керівниця МВА.

І ще, у громаді кажуть, що для людей було б дуже сильною підтримкою, якби вдалося визволити з полону мера.

Ірина Староселець