Нетрадиционная Британия: как триумф ультраправых ломает устоявшуюся политическую систему

На перший день травня у Великій Британії припало перше електоральне випробування для Лейбористської партії.

Тріумфаторка позачергових виборів минулого року, яка забезпечила собі понад чотири сотні місць у Палаті громад та гарантувала собі фактично безроздільний мандат на втілення власної політики, мала пройти перевірку місцевими виборами.

Але минулорічний тріумф обернувся, мʼяко кажучи, холодним душем для партії Кіра Стармера.

Вибори у 23 громадах Англії стали для лейбористів провалом: якщо рахувати відсоток голосів, то вони опинились аж на четвертому (!) місці.

Натомість тріумфувала партія Reform UK євроскептика і популіста Найджела Фараджа.

Здобувши понад 30% голосів виборців, праві популісти вперше отримали більшість у деяких місцевих органах влади і навіть власних мерів.

А довершила тріумф Reform UK ситуація в окрузі Ранкорн і Гелсбі, що під Манчестером, де паралельно з місцевими виборами тривали довибори до Палати громад – і висуваниця популістів перемогла представницю Лейбористської партії з відривом у шість (!) голосів, що стало безпрецедентним випадком для британської політики.

Голосування 1 травня цілком може свідчити про більш масштабний зсув у партійній системі Британії, ніж навіть втрата популярності керівної Лейбористської партії.

А це в перспективі може вплинути і на підтримку України з боку Лондона.

"Жовтка картка" уряду Стармера.

Результат виборів 1 травня для партії Кіра Стармера важко назвати хоча б задовільним.

З-поміж 1600 місцевих мандатів, за які велася боротьба між партіями, лейбористи здобули тільки 98 (тобто близько 6%) – на 186 менше, ніж було до того.

При цьому за відсотком усіх голосів – 14% – партія стала лише четвертою, поступившись Reform UK, Консервативній партії та ліберал-демократам.

Важко в такому провалі не бачити оцінку британськими виборцями перших десяти місяців уряду Стармера.

Натомість висунуті урядом бюджетні пропозиції передбачають скорочення витрат і підвищення податків.

Найбільше обурення викликало рішення лейбористського кабінету ще на початку його роботи переглянути доплати на опалення для пенсіонерів, скасувавши їх для більшості одержувачів.

І урядовці, й депутати різних рівнів непублічно казали, що ситуація з цими виплатами була головною темою скарг від виборців – причому до такої міри, що на Даунінг-стріт навіть замислились над скасуванням рішення після провальних виборів 1 травня.

Іншою болючою проблемою для уряду Стармера стала нелегальна імміграція через Ла-Манш.

Вона не лише не скоротилася, а й продовжує встановлювати рекорди.

І поки що ані пропозиції посилити відповідальність контрабандистів, ані перегляд міграційних домовленостей із Францією не можуть розвернути цей тренд.

Сюди ж варто додати й обурення (варто зауважити, підігріте й тим самим Ілоном Маском) через неефективне розслідування сексуальних злочинів мігрантів у Британії у 2000-х роках, які раніше поліція замовчувала нібито з міркувань недопущення расизму.

Навіть якщо поглянути на зовнішню політику (яка на місцевих виборах точно не є в переліку пріоритетів виборців), то й там досягнень у Лейбористської партії не так і багато.

Якщо Стармеру і вдалося налагодити відносини з Дональдом Трампом, то це поки не відобразилося на двосторонній торгівлі та не вберегло Британію від огульних тарифів США.

Обіцяного перезавантаження відносин Лондона і Брюсселя теж поки немає, а впирається все у порівняно дрібʼязкові суперечки щодо квот на вилов риби та молодіжної мобільності.

Консервативна криза.

Але ще більшими лузерами першотравневих виборів можна назвати Консервативну партію Британії.

Консерватори мали "захистити" найбільшу кількість місцевих мандатів – і в результаті втратили 676 із них, отримавши тільки 317 (або близько однієї пʼятої) з 23% голосів.

Показовою є ситуація у Стаффордширі, де місцева рада перебувала під контролем торі з 2009 року.

До 1 травня 56 із 62 радників Стаффордшира представляли Консервативну партію.

Після – тільки десять.

Ще до минулорічних виборів до Палати громад консерватори перебували у внутрішній кризі, наслідком якої стала зміна пʼяти лідерів за останні шість років.

Нині партію очолює Кемі Баденох, яка завоювала підтримку різних крил партії, не була помічена у конфліктах і заявила про себе як про гарну комунікаторку.

Але за пів року перебування на чолі Консервативної партії Баденох так і не змогла переконати виборців, чим політсила під її керівництвом краща за часи популіста-скандаліста Бориса Джонсона чи Ліз Трасс, чий премʼєрський термін поховала невдала економічна політика.

В умовах розчарування британських виборців у лейбористах стратегія Баденох могла б спрацювати – якби не спроможна альтернатива з крайнього правого флангу у вигляді Reform UK.

І як саме торі збираються відновити своє становище, окрім кардинальної зміни політичної стратегії чи (за поки ще фантастичного сценарію) обʼєднання з Фараджем – питання залишається відкритим.

Тріумф "реформістів".

Самими лише невдачами лейбористів, однак, не вдасться пояснити тріумф Reform UK – євроскептичного правопопулістського проєкту, який довгий час обертався довкола теми виходу Британії з ЄС.

Reform UK отримала на місцевих виборах 31% голосів виборців, понад 670 місцевих мандатів, більшість у 10 з 23 органів місцевої влади, де відбулися вибори, має (уперше) двох власних мерів і – як уже згадувалось – долучила до своїх лав у Палаті громад пʼяту депутатку.

Очільник Reform UK Найджел Фарадж мав підстави заявити, що його партія випередила консерваторів і стала головною опозицією для лейбористів.

Навіть якщо депутатських мандатів у правопопулістів зараз не те щоб і багато, вони, схоже, стали реальною політичною альтернативою для виборців.

Секрет успіху Reform UK дуже нагадує ситуацію у США з Республіканською партією.

Фарадж і його команда почали активно працювати з так званим робітничим класом, навідуючись на фабрики і спілкуючись із профспілками, підтримуючи страйки на виробництвах, тоді як Стармер і лейбористи, навпаки, почали більше орієнтуватись на великий бізнес.

Так само і Трамп у США таргетував свої меседжі колишнім виборцям Демократичної партії, яка за підсумками виборів-2024 суттєво втратила у підтримці серед свого традиційного електорату – насамперед небілих.

Зображення з facebook-сторінки Reform UK.

До того ж Фарадж зіграв на Brexit, який і досі залишається однією з важливих тем британського політикуму.

Якщо "великим" партіям лейбористів і консерваторів потрібно намагатись обʼєднувати електорат, де й далі існують протилежні погляди на членство в Євросоюзі, Reform UK активно грала на полі прихильників виходу – і, як результат, 1 травня здобула майже половину голосів в округах, де у 2016 році голосували на користь Brexit.

Цікаву деталь підмітив визначний британський соціолог сер Джон Кертіс: в Reform UK парадоксально скористалися перевагами британської виборчої системи, яка зазвичай більш прихильна до "великих партій".

Саме тому теоретично можлива ситуація, коли кандидат-переможець, приміром, отримує 10% усіх голосів, а десятеро його опонентів – по 9%.

І в цьому сенсі Reform UK скористалася first-past-the-post "на повну": маючи 31% голосів загалом на виборах 1 травня, правопопулісти здобули 41% місцевих мандатів.

Іншими словами, менша фактична кількість голосів дала кращий політичний результат.

Так само, як це вдалося лейбористам на виборах 2024 року – вони здобули третину голосів і близько двох третин місць у Палаті громад.

Лідер Reform UK Найджел Фарадж.

Фото з facebook-сторінки партії.

Виклик для України.

Результати місцевих виборів 1 травня в Британії, хоч і порівняно невеликих за масштабом, уже дали оглядачам підстави говорити про потенційну перебудову британської партійної системи.

Схоже, що ера домінування Консервативної та Лейбористської партій, яка тривала останні кілька десятиліть, може добігти кінця.

Достатньо лише вказати, що правопопулісти з Reform UK отримали приблизно однакову кількість голосів в округах, які контролювались як лейбористами, так і торі.

І в разі, якщо уряд Стармера й далі потерпатиме від негативних рейтингів та зрештою буде змушений оголосити дострокові парламентські вибори, розклади в Палаті громад можуть кардинально змінитися у порівнянні з тим, що існує зараз.

Ще можуть заявити про себе, приміром, ліберал-демократи і "Зелені", які також скористались із розчарування партією Стармера та покращили свої результати на місцевих виборах 1 травня.

Зрештою, може скластися ситуація, за якої.

саме партія Найджела Фараджа може задавати тон підтримці Британією України.

Символічним тут є рішення Reform UK заборонити в радах, де вони здобули більшість, вивішувати прапори іноземних держав – що стосуватиметься й українських прапорів.

Ще рік тому у статті про несподіваний підйом Reform UK "Євро.

Правда" писала про антиукраїнські заяви Фараджа.

Щоправда, відтоді ситуація дещо змінилася; в окремих випадках Фарадж навіть відкрито виступав проти критики України й Володимира Зеленського з боку Дональда Трампа – чи, приміром, допускав вступ Києва в НАТО.

Найбільш імовірно, така корекція риторики має суто політичне пояснення.

Як мінімум зʼясувалося, що негативне сприйняття Трампа серед британських виборців почало бити і по Reform UK, чий лідер хизувався гарними відносинами з президентом США.

Також зіграла свою роль і критика в бік Фараджа з боку Ілона Маска, який на початку року особливо активно втручався в британську політику.

Деякі інсайдери в Reform UK також вважають, що невдалі заяви про повномасштабне вторгнення Росії в Україну могли відштовхнути від партії виборців ще під час обрання парламенту в липні 2024 року.

Достеменно оцінити проукраїнськість електорату партії Найджела Фараджа наразі важко, але опитування на початку року показало, що вони не виступають повально проти припинення британської військової допомоги Києву.

Хоча лише 13% респондентів підтримали збільшення такої допомоги в разі її припинення з боку США (в порівнянні з 25% виборців консерваторів і 30% – лейбористів).

З іншого ж боку, на руку Україні досі грає той факт, що переважна більшість британських виборців перебувають на її боці в розвʼязаній Росією повномасштабній війні.

І ця підтримка не надто змінилася після переходу уряду від консерваторів до лейбористів.

Тож навіть за (поки що віддаленого) сценарію, коли британський уряд очолюватиме Reform UK, а в британському суспільстві не станеться кардинального перевороту симпатій, навіть правопопулістам доведеться зважати на громадську думку в ухваленні своїх зовнішньополітичних рішень.

Якщо вони не захочуть повторити долю торі чи лейбористів.

Автор: Олег Павлюк,.

журналіст "Європейської правди".