Стійкість — це звичка не зраджувати себе

Стійкість — це не про моду, не про картинку в соцмережах. Це те, що видає тебе навіть тоді, коли ти мовчиш. Коли ти прийшов на зустріч змучений, але не здався. Коли говориш просто, але за тобою стоїть цілий Всесвіт прожитого. Коли ти живий і не приховуєш це.

Я навчився бачити цей блиск. У хлопців, які стоять під вогнем, але знаходять сили жартувати. У жінок, які втратили, але не озлобились. У тих, хто пройшов зраду, біль, втому, розчарування — і все одно лишив у собі тепло.

Стійкість — це не броня. Це ніжна впертість жити зі смаком, навіть коли життя гірке. Це — не соромитися сліз, але не дозволяти їм змивати напрямок. Це — вміння залишатися собою, коли хочеться втекти в байдужість.

Я бачив цей блиск в очах тих, хто боровся за країну. І в очах тих, хто бореться за себе щодня — без зброї, але з серцем. Він народжується там, де є внутрішня гідність. Там, де ти сказав собі: "Я пройду це. Не тому, що легко. А тому, що інакше — не я".

Стійкість — це не стан. Це щоденне рішення. Це звичка не зраджувати себе.

Так, бувають дні, коли блиск згасає. Але саме в ці миті важливо пам’ятати: все починається з того, чи дозволиш ти собі згаснути.

Тож якщо маєш блиск в очах — тримайся за нього. Плекай його. Він — твоя внутрішня свобода.

Іноді він — єдине, що нагадує тобі: ти ще стоїш. І досі світлий.

Оригінал