/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F45%2F562085c1391604f5991a19ae0839d83b.jpg)
Я йшов першим і наступив на міну: морпіх про контрнаступ, чотири ампутації і футбол на милицях
Військовий дивом вижив
"Граючи в футбол, ми взагалі забуваємо, що втратили кінцівки і що у нас чогось немає. Це дуже круто", – каже 27-річний захисник України з Львівщини Микола Гатала. Чоловік став на оборону країни з перших днів повномасштабного вторгнення. В складі бригади морської піхоти Микола пройшов бої за Авдіївку, Херсонщину, брав участь в контрнаступі ЗСУ на Запорізькому напрямку. Та одного дня ворожа протипіхотна міна зупинила звитяжний поступ захисника. Оговтавшись після важкого поранення та чотирьох (!) реампутацій, чоловік віднайшов натхнення в ампфутболі, а рідна команда стала для нього другою родиною. Свою історію ветеран розповів "Телеграфу".
"Я дивом вижив"
З 2017 по 2018 рік Микола Гатала проходив строкову службу в ЗСУ. Повернувшись до цивільного життя, чоловік працював на будівництві.
Напередодні "великої" війни знайомі Миколи в ЗСУ попереджали, що росіяни стягують війська до кордонів України не заради формальних навчань. Власне, і сам Микола відчував, що готується щось недобре, а 24 лютого 2022 року ці побоювання підтвердились.
– Того ранку я їхав до Львова на роботу в маршрутці, дрімав. Коли прокинувся, то побачив, що люди навколо стривожені, якась паніка, всі намагаються кудись додзвонитися, а не можуть, бо всі лінії операторів були перевантажені. Я навіть не міг зайти в інтернет, щоб прочитати новини. Та потім я, звісно, усвідомив що робиться, – пригадує чоловік.
Микола повернувся додому, а вже через декілька днів, разом з компанією друзів та однокласників пішов до військкомату.
– Читаючи ті всі новини, я розумів, що не можу так от просто сидіти. Потрібно було щось робити, тому я і пішов, – запевнив захисник.
З військкомату чоловік був відправлений на полігон, а звідти на південь.
– Вже в перший тиждень служби нам рознесли дві казарми. Були прильоти. Можна сказати, що я тоді дивом вижив, хоча ще ні дня не був на фронті, – пригадує військовий.
Микола потрапив до 36-ї бригади морської піхоти і в її складі боронив Херсонщину, Донеччину та брав участь у контрнаступі на Запорізькому напрямку.
– На початку, в тій же Херсонській області, ворог просто заїхав без жодної логістики і майже без нічого, навіть без їжі. Були буряти, які вийшли зі своїх лісів і раптом потрапили в цивілізацію. А от вже на Авдіївському напрямку проти нас стояли серйозні підрозділи. Просто у відкриту по полю на штурми вони не йшли. Там ми були до всього готові — розвідка працювала, – зазначив ветеран.
"Лікар запитав, чи згоден я на ампутацію"
Чоловік приймав активну участь в бойових діях до 28 червня 2023 року – день, коли під час одного зі штурмів ворожих позицій Микола отримав поранення.
– Ми зайшли в посадку. Ворог ніби вже відступив, і ми зачищали позиції. Я йшов першим і так вийшло, що наступив на протипіхотну міну та підірвався, – каже ветеран.
Захисник самотужки наклав собі турнікет і відповз до побратимів, які швидко витягли Миколу у більш безпечне місце до іншої посадки.
– Там хлопці знайшли якусь плащ-палатку, зламали дві гілки, зробили з цього усього ноші і винесли мене до автівки, – розповідає військовий.
Після першої допомоги в стабілізаційному пункті, Миколу евакуюють в Запоріжжя, де лікарям довелося поставити чоловіка перед важким вибором
– Гомілкова кістка у мене була роздроблена, адже я наступив п'ятою на міну. Були пошкоджені м'язові тканини від порохових газів. То ж лікар-хірург мене запитав, чи я даю згоду на ампутацію? А які в мене є варіанти? Він сказав, що стан ноги поганий, кістки немає. Можна поставити металеві пластини, але немає гарантій, що я зможу на тому всьому ходити, – каже боєць.
У підсумку чоловік погодився на ампутацію, та це було далеко не єдине випробування, яке військова доля приготувала для захисника. Через зараження кістки в травмованій кінцівці, медикам довелося ще чотири (!) рази робити реампутацію.
Микола зізнається, що дуже переймався тим, як звістку про поранення сприймуть батьки вдома, то ж зважився все розповісти їм тільки через тиждень після отримання травми.
– Я сам почав усвідомлювати реальність коли після операції вже став ходити на милицях. Я зрозумів, що це тепер мій спосіб пересування і не відомо на який час. Я тоді і уявлення не мав що таке бути з протезом. Було важко. Був смуток і усвідомлення, що це вже все… Та я намагався цього не показувати. У мене навпаки одразу була думка, що я мушу стати чим швидше на ноги і повернутися на службу. Це була моя перша мотивація, – зазначає ветеран.
Відтак, чоловік відчайдушно чекав на протез і постійно питав свого реабілітолога коли ж вже можна буде зателефонувати в протезний центр, щоб з нього зняли мірки.
– Коли ж протезист мені видав протез, я одразу його одягнув і пішов. Лікарі так на мене дивилися, мовляв, як таке може бути? А для мене насправді перші кроки були дуже легкі, я думав, що воно взагалі все просто. Та це було тільки на початку. При навантаженнях з кожним днем ходити ставало все важче: кукса міняла форму, щось десь натирало. Та це тривало перші два місяця. Хоч було і некомфортно, та я все одно намагався постійно ходити, – каже боєць.
Зрештою, воля до відновлення у Миколи виявилася настільки сильною, що чоловік навіть навчився бігати на своєму протезі, хоча його штучна кінцівка і не була спортивною.
Знайшов натхнення у футболі
Одного ж дня в реабілітаційний центр, де перебував ветеран, приїхали головний тренер та капітан команди з ампфутболу "Pokrova Lviv AMP". Це перша в Україні футбольна команда гравців з ампутаціями.
– Вони запропонували приїхати на тренування та спробувати. А під час реабілітації я шукав для себе фізичних навантажень. Реабілітологи, звичайно, давали вправи, та я відчував, що мені цього мало, я хотів більшого. Ну і це було для мене щось нове, хотілося спробувати. І вже на другому тренуванні команди був і я. Спробував. Мені сподобалося, – зазначив військовий.
"Роман" ветерана з футболом триває і донині, а кожне тренування – подія, на яку з нетерпінням чекає чоловік. Хоча як зізнається сам Микола, до поранення він взагалі особливо не цікавився цим видом спорту.
– На початку, звісно, було дуже важко. Плюс я був все життя правшею, а праву ногу відірвало і у моєму розпорядженні є тільки ліва. І перевчитися, щоб нормально вдарити по м'ячу лівою ногою також було дуже важко. Та футбол дуже допомагає в реабілітації. Після того, як тебе виписують з реабілітаційного центру, то ти вже роби що хочеш. А спорт це психологічна підтримка і розуміння, що ти не сам. Мої нові друзі – такі самі люди як я. Ми спілкуємось, допомагаємо один одному порадами, і це мотивує. Це як друга родина, – підкреслив ветеран.
Чоловік впевнений в перемозі України, бо вірить в побратимів і народ.
– Ми стоїмо за своє. Ми вдома і хочемо жити в спокої. А яка у ворога мотивація? Гроші? – резюмував Микола Гатала.
Отримати допомогу українцям з інвалідністю можна на сайті організації EnableMe Ukraine. Ви можете поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу у спільноті EnableMe.
