Угода про копалини. Чому це не біда і не трагедія
Про угоду не написав тільки лінивий.
Є купу варіантів її аналізу з жорсткими висновками від мародерства до зазіхання на український суверенітет.
На мою думку, на цьому етапі не варто витрачати так багато нервів. Чому?
Тактика чинної влади США є давно відомою (задовго до Трампа. Тому й лапки) – вона називається «якорування». Тобто він встановлює екстремальну початкову вимогу, щоб визначити рамки переговорів на свою користь.
У нашому випадку такою вимогою є визнання нами всієї наданої Америкою допомоги фінансовим зобовʼязанням України (кредит чи інвестиція – не важливо).
Достатньо погуглити відповідь на питання, чи існують аналогічні прецеденти в історії США, щоб отримати чітку відповідь – не існує.
А от частково – так. Свого часу СРСР повертав тільки невелику частину вартості наданої допомоги під час Другої світової, бо залишив в себе купу вцілілого обладнання. Така компенсація була передбачена лендлізом, хоча насправді повертали це все аж до часів пострадянської Росії і більшу частину взагалі було списано.
Як працювати з тактикою якорування?
Берете будь-яку книгу про теорію перемовин і там будуть описані, як мінімум три дієві методи.
Жоден з них не передбачає ведення перемовин навколо кинутого вашим опонентом якоря.
Тому максимум, чого вартий саме цей текст угоди – передачі його американській юридичній фірмі з відомими імʼям (бажано з республіканського пулу) на розбір по молекулах.
Сподіваюсь, що наші перемовники її вже винайняли, бо вона точно буде потрібна. Але цей пост не про перемовну тактику, а про наші інтереси.
У публічних коментарях, які я бачив, жодного разу не прозвучало, що ця ситуація відкриває перед нами дві величезні можливості, які просто так на дорозі не валяться:
- Врешті решт отримати найкращого з усіх можливих партнерів для розробки українських надр. За весь період незалежності Україна пасла задніх в цьому питанні саме через відсутність такого партнерства. Зараз в нас є шанс його створити. Наприклад, предметом співпраці зможе стати шельф Чорного моря, який ми самі точно ніколи не зможемо дослідити. А з американцями зможемо. І якщо вони захочуть половину всіх доходів від його майбутньої експлуатації – це все одно вигідна для України угода.
- Зробити американський бізнес інвестором в українські активи, щоб їхній військовий захист став пріоритетом американської зовнішньої політики. Схожу ідею українська сторона відпрацьовувала з українською газовою трубою у 2019 році. На жаль, цей актив вже втратив левову частину своєї привабливості. Але існує багато інших. Чого варта тільки титанова галузь. Тому факт «закидання» нам цієї угоди не є бідою чи трагічним знаком.
У кінцевому результаті Україна може дуже багато виграти, якщо буде діяти компетентно та мудро.

