"Фото пологів переважно є чорно-білими"

Перинатальному фотографу важко щось плануватиУ дитинстві здавалося, що не матиму дітей. Коли ж мені було 10 років, народився молодший брат – і все змінилося: зрозуміла, що обов'язково хочу діток.Первістка народила досить рано – у 18 років. Пологи були важкі, ми з малюком ледь вижили. За пів року зрозуміла, що материнство – це моє покликання.Найскладнішим періодом для мами є той, коли малюку до пів року, адже ти повністю належиш дитині. Щодо підлітків, головне – не забувати, що це також діти й вони потребують навіть більше уваги та любові, ніж молодші.Наповнюю себе ресурсом завдяки творчості. Вона допомагає рухатися далі. І звісно, без підтримки чоловіка ніяк. Коли важко, згадую жінок, які хотіли б, але не можуть мати дітей. Ціную те, що в мене є.Після народження п'ятої дитини захотілося зайнятися фотографією. Спочатку й сама ставилася скептично до цієї ідеї. Згодом усвідомила, що найцікавіше було б знімати пологи й новонароджених. А тоді на власному досвіді переконалася: це не просто робота, а можливість бути свідком народження нового життя, а кожен кадр – це особлива історія любові й материнства.Перед першим перинатальним фотографуванням було трохи лячно. Не знала, чи вдасться зробити гарні кадри. Але мені пощастило: жінка була відкрита. Вона не звертала уваги ані на мене, ані на медперсонал, у неї була головна ціль – її дитина. Світлини вийшли зворушливі.Жінки, які замовляють фільмування пологів, не мають якихось стереотипів про те, що фотографу цікаво дивитися на певні анатомічні особливості породіллі чи ще щось таке. Але чоловіки зазвичай так думають. Коли спілкуюся з парами напередодні пологів, чоловіки часто запитують: "Що там фотографувати? Навіщо дивитися туди?" Доводиться пояснювати, що завдання фотографа – зберегти емоції. Важливо зазнімкувати моменти, які більше не повторяться, але притому не доставити дискомфорту батькам. Коли народжується дитя, не менш яскравими є емоції лікарів – часто ті плачуть, ніби це з ними відбулося вперше.Фотограф у процесі має викладатися повністю. Щоб було відчуття максимального комфорту, потрібні зв'язок і щирість. Це такий вид знімкування, коли не можна натягнути усмішку, тут не може бути фальші. Як мама розумію на 200 відсотків, як себе почуває жінка в пологах, як їй боляче, як вона переживає.Перинатальному фотографу важко щось планувати, наприклад, якусь зустріч чи похід у кіно, адже малята приходять у цей світ свого часу. Мушу постійно бути напоготові. З собою завжди маю увесь набір на пологи: костюм, взуття, камеру, запасну батарейку, їжу та воду.Тривалість пологів зазвичай непередбачувана. Якщо жінка народжує 15 годин, то я з нею весь час. Це фізіологія, і тут нічого не вдієш. Був випадок, коли я забігла в пологовий зал, а дитинка вже народилася. Фотографувала зважування й вимірювання малюка, емоції батьків, як мама цілує дитя, плаче й водночас сміється, перші дотики, як немовля вперше розплющило оченята, повзло до грудей. Ці моменти просто неймовірні, і потім їх неможливо відтворити. Коли трохи згодом батьки роблять селфі, це відбувається інакше. Тому що люди вже виявили свої перші емоції, а потім згадали, що треба взяти телефон, усміхнутися в камеру і сфотографуватися. Перинатальний фотограф ловить кадри непідробних емоцій.Навіть якщо були важкі пологи й жінці було дуже погано, у фотографіях зберігаються такі моменти, які нагадують: ось воно – народилося щастя. Що старшою стає дитина, то ціннішими є ці світлини.Запам'яталося, як тато поспішав на пологи, їхав із фронту. А мама переживала, щоб він устиг. Це було омріяне дитя, на яке вони чекали майже 10 років. І якраз тієї миті, коли жінка була в потугах і от-от мала народитися дитина, в палату влетів тато. Вийшли чудові фото.Нині жінки все частіше замовляють зняти плановий кесарів розтин. Адже під час цієї операції мама у кращому разі бачить усе тільки з одного ракурсу: перед очима шторка – й тобі показують дитинку буквально на декілька секунд. А хотілося б запам'ятати цей день. Важливо побачити, як лікарі дістали дитину, як вона вперше вдихнула, її перший крик.Фото пологів переважно є чорно-білими. По-перше, не всі пологові будинки мають нормальний ремонт. По-друге, під час пологів часто є кров, а на цьому не варто акцентувати увагу. Чорно-біле знімкування прибирає все зайве й дає глибину.Нині чимало чоловіків – у війську й не кожен має можливість бути присутнім на пологах. А я багато знаю з ­власного досвіду як мама сімох дітей, бачу, де не варто втручатися, а де краще допомогти. Тому додатково пішла навчатися на доулу, щоб підтримувати жінок у пологах.Дехто вважає, що доула – це людина, яка в домашніх умовах приймає пологи. Це не так. Доула супроводжує жінку в пологах у медичному закладі. У перекладі з давньогрецької слово "доула" означає "рабиня", вона повністю присвячує себе жінці, яка народжує. Тобто допомагає фізично, морально й інформаційно. Доула знає різні аспекти – як народжується дитина, як полегшити пологи, які можуть бути ускладнення, проте вона ніколи не лізе в медичну частину, не має права призначати лікування.Основна допомога доули – це заспокоювати. Жінка, яка народжує вперше, не знає, як усе має відбуватися. Вона боїться, а враховуючи те, що в пологових будинках іще трапляються грубість і медична агресія, доула має стати щитом між медичним персоналом і породіллею. Крім того, вона пояснює слова лікарів доступною мовою. Адже жінки часто не розуміють, для чого їм потрібні певні маніпуляції. До прикладу, породіллі кажуть, що потрібно поставити окситоцин, а жінка десь чула, що це погано, і сперечається. Хоча насправді в конкретній ситуації це потрібно, і доула пояснює, що лікар правий. Жінка вже сама вирішує.Мета доули – зробити пологи максимально комфортними. Вона піклується про те, щоб жінка змогла піти в туалет, щоб вона зручно сиділа або лежала, може подати їй води, приглушити світло, увімкнути музику, допомогти змінити позу, потерти спину, провести в душ.Траплялося, що я поєднувала діяльність фотографа й доули, але це складно. Щоб усе робити якісно, ці два види діяльності розділяю.Також фотографую новонароджених немовлят у найбільш ранній період – віком від 5 до 15 днів. Чому? Тому що саме в цей проміжок часу малюк зазвичай більше спить і менше капризує. Але цей наймиліший період життя дитини важко пригадати мамі, бо вона – у стресі після пологів, зміни ритму життя, недосипання і хронічної втоми.Маю цілу кімнату, де зберігаю все для фотографування. Важливо, щоб реквізит був якісний, гіпоалергенний і стерильний.Коли чують, що фільмування новонародженого триває 2–3 години, то думають, що весь цей час фотограф мучить малюка. Насправді є моменти, коли мамі треба погодувати дитину, переодягнути, погойдати, заспокоїтися самій. Ці нюанси також враховуються в час. Коли всі базові потреби немовляти закрито, то дитя зазвичай засинає. Сама фотосесія проводиться повільно й ніжно, щоб не зашкодити дитині.Був цікавий випадок, коли я фотографувала немовля, а батько навіть не знав про це. Він був проти цієї ідеї, бо вважав, що над дитиною знущаються – викручують рученята й ніжки, щоб покласти в якусь позицію. І от у процесі він телефонує дружині й каже, що вже їде додому. Я поспіхом збираю речі і з валізою вибігаю з квартири. З татом ми ледь не зіткнулися на сходах. Проте, коли дружина показала йому готові фото й відео, він був у захваті. Тепер прошу матусь, щоб обов'язково всі рідні знали про фотосесію.Стати фотографом новонароджених без очного на­вчання неможливо. Потрібно добре знати фізіологію немовлят, вивчити безпечні позування, проконсультуватися з неонатологами й ортопедами-реабілітологами. Важливе правило фотографа новонароджених: ніколи не роби, якщо не йде. Наприклад, якщо дитина не дає якось покласти ручку, значить – їй незручно. А якщо малюку некомфортно, він ніколи не лежатиме мовчки.Часом складно поєднувати обов'язки мами і професійну діяльність, але в мене є підмога – це мій чоловік. Без нього я не могла б займатися улюбленою справою. Старші діти також знають свої завдання.Пів року тому ми переїхали у власний дім, який звели після того, як 9 березня 2022-го російська ракета знищила нашу квартиру в Гостомелі. Протягом перших двох тижнів повномасштабної війни ми жили на лінії фронту, були в російському полоні в підвалі. Коли під'їзд нашого будинку згорів, нас перевели в інший підвал, а вже звідти ми змогли евакуюватися. Після цього починали життя з нуля. Від людей ішли посилки з найнеобхіднішими елементарними речами. Проте головне – ми були одне в одного.