Портрет мафії в жіночому інтер'єрі

Сплив кровосісь Ніколай Азаров. Інтерв'ю з ним зробили десь на якомусь помийному російському телебаченні. Такий собі дєдушка-божа кільбабка. Але злий при тому на Україну, як переляканий шакал.

А мені з домашніх архівів нагодився (їй Богу, спеціально не шукав) календарик від 2005 року з рекламою фестивалю одного фільму імені Миколи Азарова, де автором фільму, головою оргкомітету фестивалю і головою журі фестивалю була одна особа - Юрій Луканов. Чому? Бо фільм, присвячений видатному діячу сучасності Миколі Азарову мав гарантовано перемогти. Фільм називався "Портрет мафії в жіночому інтер'єрі". Його презентували в інформаційному агентстві УНІАН, а потім ще показували по 5-му каналу.

Мова в ньому в сатиричному ключі ішла про наїзд на видавниче і поліграфічне агентство "Такі справи", власником якого був мій товариш, колишній журналіст Сергій Данилов. Він, наївний романтик, за звичайні гроші погодився надрукуватися книжку про Юлію Тимошенко, яка була в контрах з тодішньою владою. Романтизм його полягав у тому, що він навіть за ризики не попросив оплати. Друкував за звичайним тарифом. Він вважав своїм обов'язком підтримувати свободу слова.

Тим часом, податківці, очолювані Азаровим, раптом просікли, що фірма, яка являла собою ласий шматок, не має даху. Сергій із співзасновниками свого часу на свій страх і ризик взяли кредит, купили сучасне німецьке поліграфічне обладнання і запустили де факто нове підприємство на старому поліграфічному заводі. Не лізли в державний бюджет. Чистий тобі бізнес. Як таке може бути? Непорядок! Треба віджати!

І почалася багаторічна епопея. Керував цим всім ділом сучий син на прізвище Фурлет, здається, Володимир, начальник якогось управління в Азарова.

А я займався контрпіаром. Це ще був той час, коли бізнесу, якщо він по-чесному діяв, не треба було платити за публікації в ЗМІ. Наші прес-релізи широко розходилися в ЗМІ. Фактично всі ключові ЗМІ розповідали про це. Навіть телебачення до пори до часу давало репортажі про це, поки не отримало вказівку мовчати. Але друковані ЗМІ не були так жорстко контрольовані владою. Тому там продовжували публікувати інформацію.

Сергієві це коштувало купу нервів. Він навіть лежав у лікарні. Фірму вдалося відстояти. Але Сергій незабаром помер. На 49-му році життя від серцевого нападу. Спортивний чоловік. Кандидат у майстри спорту з плавання. На 49-му році життя. Переконаний, що ця історія була великим внеском у смерть Сергія.