/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F52%2F9d2980811774bce72fe01ff975c10c2e.jpg)
Про Усика, перегони FPV-дронів і реабілітацію через спорт: розмова з підполковником ГУР Савенком
Військово-технологічний спорт об’єднує змагання аж у чотирьох напрямах: повітря, земля, вода й кіберпростір. Одним із напрямків, який набирає популярності, це перегони на FPV-дронах. Цей напрям поєднує передові технології, швидкість та адреналін. Але для багатьох це не просто новий вид спорту – це спосіб відновлення та реабілітації.
"Це частина реабілітації для військових": про перегони на FPV-дронах та їх особливості
Після такого офіційного оголошення 24 Канал у рамках проєкту"Інтерв'ю24"поспілкувався із Андрієм Савенком – українським військовим (звання – підполковник), спортсменом, віцепрезидентом Всеукраїнської федерації рукопашного бою. Підполковник Головного управління розвідки розповів про розвиток та особливості перегон на FPV-дронах, про те, як спорт допомагає військовим повернутись до повсякденного життя, про організацію змагань у пам'ять про полеглих Героїв України та виділив українських спортсменів, які є прикладами для інших.
Яка ваша перша реакція на таке важливе рішення для розвитку військово-технологічного спорту?
Це дуже важливий крок для федерації, тому що це надає нам змогу офіційно проводити змагання. Це надає нам офіційну підтримку від Міністерства молоді та спорту, взагалі від держави. Також це дає можливість присвоювати спортивні звання: майстер спорту, кандидат у майстри спорту та інші. Також у стратегії розвитку Федерації військово-технологічного спорту одним із напрямків є вихід на міжнародний ринок, де можна влаштувати міжнародні змагання, чемпіонат світу.
Реабілітація через перегони на FPV-дронах / Фото з особистого архіву підполковника ГУР МО
Чи був раніше визнаний цей вид спорту неолімпійським у якійсь іншій європейській країні?
Можливо, вид спорту, як саме дрон-рейсинг. Це там, де пілоти на FPV-дронах роблять у повітрі фігури, літають через перешкоди. Можливо, існує. Не знаю просто точно. Але саме такого виду спорту, який охоплює наземні, наводні, повітряні, їх немає, не існує. Можна сказати, що Україна стала першою саме у цьому випадку. І знову ж таки, ми застосовуємо перегони на FPV-дронах з навантаженням, тобто імітуючи бойову частину.
Як виникла ідея проведення змагань із перегонів FPV-дронів? Чи можуть цивільні оператори дронів брати участь у таких змаганнях? Чи лише військові?
Саме визнання офіційного спорту передбачає вже певну відпрацьовану систему правил. Систему федерації проведення змагань затверджених правил оцінювання і все інше. Участь у змаганнях можуть приймати всі – від дітей до дорослих, не зважаючи, чи це військовий ветеран чи не ветеран. Ми їх не роз'єднуємо. Це частина реабілітації, адаптації для військових, де вони можуть позмагатись зі своїми побратимами. Для цивільних такі змагання є хорошим досвідом, аби у подальшому ставати на захист нашої Батьківщини. Для молоді ці змагання також є корисними, адже там вони отримують знання від досвідченіших учасників перегон. Повторюсь, що на змаганнях застосовується FPV-дрони саме з навантаженням, що імітує бойову частину, адже тоді дрон веде себе зовсім інакше.
Чи відрізняються змагання серед дорослих і дітей? Чи є там певні відмінності?
Немає жодних.
Як взагалі відбувається оцінювання учасників на змаганнях? Можливо, є якийсь перелік критерій?
Швидкість. Ми розберемо один із напрямків, це перегони на FPV-дронах з навантаження. Перед учасниками є певна траса з перешкодами. Пілот, який керує дроном з навантаженням, повинен максимально швидко її пройти, не зачепивши жодну з перешкод. Зараз війна дронів. Технологічна війна. Щоб це розвивати і підтримувати в мирний час, для цього і потрібен саме оцей вид спорту, де люди будуть змагатися, покращувати результати, спілкуватися між собою, ділитися інформацією, якимись інноваціями, бойовим досвідом.
Андрій Савенко під час однієї з операцій / Фото з особистого архіву захисника
Можливо, хтось з-за кордону звертався за порадами та просив поділитись досвідом саме у цій сфері?
Ми ведемо активне спілкування з іншими країнами у цьому напрямку. Адже для того, щоб реалізувати міжнародну федерацію військово-технологічного спорту, туди повинні вже входити і підписувати меморандум саме країни. Ми ведемо перемовини з різними країнами, але про це буде повідомлено трішки пізніше.
"Достатньо двох тижнів": про підготовку пілотів та шанси перегон потрапити на Ігри нескорених
Наскільки складно взагалі навчитися керувати FPV-дроном для перегонів? Скільки часу займає підготовка?
Як бойовий офіцер, я розрізняю дві підготовки: військова підготовка і підготовка саме до участі у змаганнях. Набагато складніше готуватись до змагань, адже тут присутня коротка дистанція, у яку запхали багато різних перешкод і поворотів. Тут потрібні вже професійні навички пілота, потрібен досвід та досвідчений пілот. Для військової підготовки достатньо двох тижнів. Цього часу достатньо для бойових умов. Пілот, який керує FPV-дроном, перелітає дві посадки, а у третій посадці вже стоїть ворожа техніка, у яку потрібно влучити.
Чи є шанси, що перегони на FPV-дронах потрапить до переліку видів спорту на Іграх нескорених?
Це питання часу. Зараз йде технологічна війна і більшість військовослужбовців, які проходять реабілітацію, здебільшого є пілотами. Навіть під час реабілітації їм було б цікаво приймати участь у рідній для їх серця сфері. Таким військовим, які керували FPV-дронами, буде приємніше брати участь у таких перегонах, аніж шукати якийсь інший вид спорту на Іграх нескорених, у якому він зможе себе розкрити.
Настільки довго доведеться чекати?
Повернемось до цього питання через рік.
Савенко навчав безпілотній справі пілотів / Фото з особистого архіву Андрія
"Навіть у Донецькому аеропорту відтискався": як спорт стає реабілітацією для військових
Чи взагалі могли уявити, що зможете знову бути дотичним до спорту?
Як і мої товариші-спортсмени, які пішли воювати, ми ділимо спортсменів на дві категорії: спортсмени-воїни та просто спортсмени-бійці, які під час повномасштабної війни гоцають гопака на борцівських килимах. Вони вважають, що цим вони захищають інтереси нашої держави у той момент, коли нам потрібно боротись за існування нашої держави.
На вашому прикладі хотілось би почути більше, як спорт допомагає у реабілітації військовим, котрі повернулись до повсякденного життя після важких поранень чи служби на фронті?
Перш за все, спорт формує чоловічий характер. Що таке війна? Війна – це характер. Адже у бойових умовах дуже багато стресових ситуацій. Саме формування характеру та міцного стриженя допомагає "не втратити голову", не піддатись паніці і приймати правильне рішення у таких складних ситуаціях.
Особисто я займався спортом скрізь та навіть там, де це складно було уявити. У 2014 році, коли ворог почав окупацію Криму, я примудрявся поєднувати службу із бігом. Я бігав кроси у бронежилеті та з автоматом. Був момент, коли я відпросився та поїхав зі зламаною технікою у Миколаїв. Звідти взяв курс у Київ, де подолав марафонну дистанцію, та повернувся на службу. Займався спортом постійно. Навіть у Донецькому аеропорту, коли ми жили у підвалах, я там постійно відтискався від землі. Якщо не можна було бігати, ба більше, навіть голову підійняти, я відтискався. Не уявляю свого життя без спорту.
Андрій Савенко подолав марафон у Києві / Фото з особистого архіву військового
Попереду у мене два протезування правої кінцівки. Спершу будуть міняти кульшовий суглоб, а потім вже колінний суглоб. Попри це я вже будую плани. Спершу на мене чекатиме реабілітація, після чого хочу поїхати на Ігри нескорених чи ще на якісь змагання. Мені вже говорять, що не можна займатись цим, але ці всі розмови мене не зупинять. Спорт зі мною все життя.
Зверніть увагу! 15 березня Андрій Савенко хоче взяти участь у чемпіонаті України по рукопашному бою. Військовий та спортсмен вірить у те, що наступним кроком буде потрапляння у збірну. Вже 18 березня на Савенка чекає перша операція із протезування кульшового суглоба. Після операції у чемпіона світу буде 7-8 місяців на реабілітацію, відновлення та підготовку до чемпіонату світу у Нідерландах (8-14 жовтня 2025-го року), де він ставить перед собою найвищу ціль – перемогти. Навіть з інвалідністю Савенко буде продовжувати всіляко допомагати побратимам та бути максимально у строю.
"Вони живуть у своєму світі": про повагу до Усика, Амосова та критику інших спортсменів
Ви розповідали, що хотіли б бачити українських спортсменів на передовій. Чи відреагував хтось із них на такий коментар? Та як ви ставитесь до спортсменів, які твердять, що на змаганнях принесуть країні більше користі, аніж на фронті?
Навпаки. Вони просто не хочуть цього чути. Вони живуть у своєму світі, де вигадали свою історію, у них своя правда. Я умовно вже пів року, як не на передовій, тому що отримав поранення, дві операції, реабілітацію, а зараз буде протезування, але я завжди дотичний до своїх хлопців. Наразі я перебуваю у Києві, де багато спортсменів живуть своїм життям, тренуються, у їх житті нічого не змінилось. Вони говорять: "Хлопці, дякуємо ЗСУ".
Для мене був би дуже великий показник, якби ці спортсмени підійняли прапор у посадці попереду, яку потрібно зайняти. Я б їх на руках носив би. Тоді б вони для мене були справжні чемпіони. Як каже один мій товариш: "Зараз збірна України сидить зі мною в окопі, а олімпійська нагорода для мене це посадка попереду, яку потрібно зайняти".
Які спортсмени є прикладами для інших та до кого є багато запитань? Олександр Усик багато допомагає військовим, хоча не воює...
З приводу Олександра Усика, то у мене до нього питань немає. Але Усик у нас один. Він дійсно підіймає прапор на світовому рівні. Я не розумію, як їх перемога на чемпіонаті світу з бойового самбо чи MMA допоможе мені на передовій? Тим, що він там підійме прапор у свої 28-30 років, коли він повинен бути на фронті? У мене просто є до них питання: "А чому ви не воюєте?" Вони ж призовного віку, як вони уникають цієї мобілізації...
Поставлю один приклад, який просто зламає їх усю систему. Це відомий на увесь світ чемпіон зі змішаних єдиноборств Ярослав Амосов. Він був чемпіоном Bellator. Це найтитулованіший боєць зі змішаних єдиноборств в історії нашої країни. Він сам із Ірпеня, не служив в армії, не перебував на службі, але став на захист рідного міста, коли почалось повномасштабне вторгнення. Він розповідав: "Я ж не військовий, мені казали копати – я копав, подавав патрони. Я все робив, що мені казали, та був постійно із хлопцями". Він був вражений хоробрістю цих хлопців, які були із ним.
Людина взагалі невійськова, чемпіон світового рівня, він став на захист рідного міста та захищав його поки не вибили усіх ворогів. Він спокійно міг виїхати, сказати, що готується до захисту свого титулу, та забити на усе. Однак так не зробив. Він такий же спортсмен світового рівня, як Олександр Усик, просто не такий медійний.
Ярослав Амосов захищав рідний Ірпінь / Фото з інстаграму титулованого бійця
Можливо, ви можете сказати щось про колишнього тенісистка Сергія Стаховського, який повернувся з-за кордону заради захисту країни?
На жаль, ніколи із ним не перетинався і не спілкувався. Але я вдячний йому навіть так заочно, за те що він справжній чоловік.
Як втрата побратима підштовхнула до проведення змагань у пам'ять про полеглих Героїв
Як взагалі виникла ідея із проведенням змагань, які присвячені загиблим воїнам? Чи підтримувала ці змагання якимось чином держава?
У 2014 році втратив побратима під час одного із бойових завдань. І з часом помітив, що все менше і менше людей до нього приїжджають. На жаль, хлопця почали забувати. Тоді вперше у мене з'явилась ідея, що потрібно якось вшанувати пам'ять хлопців, аби їх не забували. Тому у 2015 році я провів перший чемпіонат пам'яті загиблим воїнам АТО. І так кожного року проводжу чемпіонати у пам'яті Героїв України, де ми розповідаємо учасникам змагань про того чи іншого героя, його історію, де він навчався, чому він мріяв стати військовим, як він загинув.
Такі змагання проводив не лише із рукопашного бою, а ще зі змішаних єдиноборств, військово-спортивного багатоборства, яке включає у себе стрільбу і рукопашний бій. Але зараз визначився, що буду проводити змагання лише по рукопашному бою. Федерація цього виду спорту працює на дуже високому рівні, з ним завжди приємно працювати. Плюс я є там віцепрезидентом Всеукраїнської федерації.
Фото з чемпіонату, присвяченого пам'яті Валерія Чибінєєва / Фото ГУР МО
Як відбувається фінансування таких заходів?
Якусь частину закриває Міністерство молоді та спорту. А здебільшого фінансування падає наші плечі. Ми разом із іншими військовими закриваємо іншу частину фінансування. Здебільшого я закриваю все сам, але у цьому нічого страшного немає. Я готовий до цього, адже такі турніри є дуже важливим для мене, де ми вшановуємо героїв. Звісно, усім організувати такі змагання не зможу, але для декількох мені близьких людей, які вже загинули, я буду проводити турніри надалі.
Такі змагання відбуваються не в одному місті. Постійно змінюю локації. У 2023-му чи 2024-му році участь у змаганнях взяло понад 600 спортсменів.
Змагання у Києві відвідав навіть Олександр Усик. Я особисто запросив нашого чемпіона на офіційне відкриття чемпіонату, на яке він залюбки відгукнувся. Через його приїзд на арені почався справжній колапс. Його з усіх сторін обступили учасники змагань, аби зробити селфі чи взяти автограф в одного із найкращих боксерів в історії. Однак Усик не втік від своїх фанів, а люб'язно з кожним зробив фото та залишив автограф. Напевно, цього дня він зробив мільйон світлин із фанатами. Мені дуже сподобалось його відношення до людей, він показав себе зі сторони справжнього чемпіона. Дуже проста людина, тому великий йому респект.
Усик приїжджав на турніри у пам'ять про загиблих Героїв / Фото з особистого архіву Савенка
Був Жан Беленюк. Він у той момент навіть інтереси інших поставив вище, аніж свої.
У Федерації рукопашного бою є напрямок адаптивного спорту для ветеранів. Чи звертались до вас федерації інших видів спорту за порадами, аби у себе також створити напрямок адаптивного спорту для ветеранів війни?
Ми усі між собою спілкуємось, ділимось якимись інноваціям у цьому напрямку, які вправи застосовуємо. Дуже багато федерацій, з якими ми комунікуємо. У нас цей адаптивний спорт має дуже теплу атмосферу. Інколи навіть не хочеться роз'їжджатись.
"Військовому дуже складно зараз повернутись до звичайного життя": порада для воїнів
Що порадите військовим, які хочуть почати займатися спортом після поранень, але не знають, з чого почати?
Крок за кроком. Потрібно знайти напрямок, у якому ви будете робити цей перший крок. Можливо, це буде перегони на FPV-дронах, можливо, це буде через рухи рукопашного бою. Багато бачив навіть випадків, коли хлопці без однієї кінцівки займаються кросфітом. Для цього хлопці можуть звернутись до федерації чи у представництво Міністерства у справах ветеранів, де вони підкажуть, де у тому чи іншому регіоні є якісь тренування у вибраному ними напрямку. Просто не потрібно боятись.
Після важких боїв / Фото з особистого архіву Андрія Савенка
Через спілкування зі своїми побратимами буде набагато простіше та швидше повертатись до цивільного життя. Адже військовому дійсно дуже складно зараз повернутись до звичайного життя. Там ти борешся за нашу незалежність, існування, а тут ці ж здорові спортсмени живуть своїм життям. Військовим складно зрозуміти, чому так відбувається.
Водночас вони усі тобі кажуть, що "Ти – красень". А нас так і пре спитати: "Чому ви не там? Чому я – красень, хоча поранений, а ви тут всі такі спортивні, але не такі красені, як я?". Це дуже дратує, якщо відверто говорити. Я б це ще зрозумів у 2022-му чи 2023-му, але коли із 2024-го у наших окопах чоловіки віком 40+. Пора цим спортивним хлопцям якось долучитись вже, скільки можна ховатись.
Багато кажуть, що вони бояться…
Усі бояться, я теж боюсь. І ті, хто кажуть, що не бояться, вони обманюють, чи у них не все там упорядку з головою. А той чоловік, який сидить в окопі 45+, він хіба не боїться? Чи він усе життя працював десь на комбайні, але він значить точно знає, як воювати, чи стріляти? Він прямо усе життя цього вчився на комбайні? Дуже багато запитань, на жаль. Із цим складно жити та повертатись сюди, де у них тут своя якась правда. Тому військовим дуже необхідна реабілітація.
Захист кандидатської роботи у поєднанні зі службою
Додамо, що Андрій Савенко втілює у реальність не лише свої військові чи спортивні цілі. Чемпіон світу захистив кандидатську роботу на тему: "Підвищення функціональних можливостей спортсменів ударного стилю у змішаних єдиноборствах під час спеціальної силової підготовки", отримавши науковий ступінь доктора філософії з фізичної культури та спорту. Захист відбувся у Волинському університеті імені Лесі Українки.
Захист кандидатнської роботи / Фото з особистого архіву Андрія Савенка
Як розповів Савенко, його шлях до цієї цілі був довгим, адже все відбувалось у поєднанні зі службою. Зціпивши зуби та затягнувши пасок Андрій Савенко, як справжній чемпіон, дійшов до своєї цілі!

