Що окрім міцних обіймів отримав Зеленський? Світова преса підбиває підсумки саміту у Лондоні

Саміт європейських лідерів, що завершився у Лондоні, став для українського лідера Володимира Зеленського своєрідною реанімацією після «холодного душу», влаштованого йому у п’ятницю у Білому Домі. Скандальна суперечка з Дональдом Трампом мала один очевидний позитивний наслідок – лавину слів підтримки на адресу Україну з боку європейських лідерів (угорський прем’єр Віктор Орбан на цьому тлі виглядав якраз тим винятком, який добре підтверджує правило).

Британський прем'єр Кір Стармер, який не надто схильний до тактильних проявів почуттів, показово зустрів Зеленського на Даунінг-стріт міцними обіймами. Також Стармер зазначив: повністю довіряє українському президенту і не вважає, що той останнім часом зробив щось погане.

Зустріч демонструвала, на чиєму боці «стара Європа» у цьому протистоянні, де Вашингтон за маскою посередництва фактично переходить на бік ворога. Так, з’явилася інформація, що команда Трампа після безплідної зустрічі з українською делегацією прискорила підготовку зустрічі американського та російського президентів.

Європейцям доводиться суттєво корегувати свою стратегію не тільки щодо україно-російської війни, а й відносин з заокеанським партнером загалом. Стармер, який нещодавно зустрічався з Трампом, констатував, що час розмов минув та треба об’єднуватися навколо плану до справедливого та тривалого миру. «Такий момент для безпеки Європи випадає раз на покоління, і ми всі повинні зробити крок вперед», – заявив він. Причому Україні випав шанс стати тією «точкою збірки», навколо якої будуть вирувати процеси в Європі, що прокидається. 

Окрім європейських лідерів, до Лондона завітали також прем'єр-міністр Канади Джастін Трюдо, міністр закордонних справ Туреччини Хакан Фідан та генсек НАТО Марк Рюгге. І позитивні для нас зрушення на зустрічі у королівському особняку Ланкастер-хаус таки відбулися.

Учасники зустрічі, зокрема, домовилися:

• продовжувати надавати Україні військову допомогу, доки триває війна, а також посилити економічний тиск на Росію;
• забезпечувати суверенітет та безпеку України, яка має бути присутньою на будь-яких мирних переговорах;
• у разі досягнення мирної угоди створити запобіжники, які б унеможливили повторне вторгнення Росії;
• створити коаліцію охочих стати на захист України та гарантувати мир.

Тепер справа за «малим» – зрозуміти, як всі ці плани реалізувати. Одразу після епохального скандалу на зустрічі Трампа та Зеленського головний дипломат ЄС Кая Каллас заявила, що «вільний світ потребує нового лідера», що було явним натяком на неспроможність нинішньої американської адміністрації нести цей тягар. У цьому контексті варто пам’ятати не тільки суперечку в Білому Домі, а й нищівний виступ американського віцепрезидента Джей Ді Венса на Мюнхенській конференції безпеки, де Європі «вказали на її місце».

Але з заяв на саміті в Лондоні прямо випливало, що будь-які напрацювання європейців все одно залежать від підтримки Сполучених Штатів. Принаймні, якщо йдеться про перемовини щодо мирної угоди та хоча б припинення вогню, Москва готова вести діалог тільки з Вашингтоном. І Європі спочатку треба «продати» свій варіант бачення миру на континенті саме Трампу.

Тож у Старому Світі не втрачають надій на відновлення тієї трансатлантичної єдності, яка останнім часом зазнала стільки пробоїн. Кір Стармер особливо наголосив на тому, що він не сприймає США ненадійним союзником і закликав досягати тривалого миру в Україні разом. Низка європейських лідерів також закликала Зеленського якомога швидше повернутися до перемовин з Трампом: Європа чудово розуміє, що на цьому етапі багато критичних складових для безпеки України (насамперед, розвіддані, ППО), вона не може гарантувати без допомоги США.

Перемир’я без перемир’я

Вже після саміту пролунала і конкретна ідея перемир’я, яку просувають Париж та Лондон. Президент Франції Емманюель Макрон в інтерв’ю виданню Le Figaro заявив, що вони разом з британським прем’єром Кіром Стармером обговорюють ідею початкового часткового припинення бойових дій між РФ та Україною. «Частковість» полягатиме в тому, що бойові дії на фронті не припиняться, але сторони візьмуть на себе зобов’язання припинити атаки у небі, на морі та, зокрема, не завдавати шкоду об’єктам енергетичної інфраструктури одна одної. Логіка такого «перемир’я» полягає в тому, що його відносно просто проконтролювати, на відміну від ситуації на довжелезній лінії сухопутного фронту. «Потрібно розуміти, що протяжність фронту зараз – як відстань від Парижа до Будапешта», – описав масштаби проблеми Макрон.

Цей місяць може бути використаний задля обговорення умов більш тривалого перемир'я, протягом якого з’являться конкретні параметри мирної угоди, а після її підписання – розгортання миротворчого контингенту. Макрон додав, що Європа прагне миру, але, на відміну від Штатів, не будь-якою ціною, а з реальними гарантіями. Володимир Зеленський вже підтвердив, що знає про таку ініціативу.

Утім, поки всі ці ідеї лишаються на стадії обговорення. Головне питання, що залишається без відповіді, – як спокусити на це Росію, особливо за умов прохолодного ставлення до європейських ініціатив Сполучених Штатів. Принаймні, заступник міністра оборони Великобританії Люк Поллард заявив, що між Парижем і Лондоном ще нема спільної позиції щодо плану перемир'я, який вони можуть запропонувати сторонам конфлікту.

Так само поки є відкритим питанням – хто саме увійде в «коаліцію охочих» стати на захист України. Британія вже заявила, що буде відігравати провідну роль в її створенні та готова підтримати це «чоботами на землі і літаками в повітрі». Але, судячи з заяв з деяких європейських країн,  не всі з них готові до будь-якого залучення їхніх військових до операцій в Україні.

Але, поруч з різноманітними прожектами, є й конкретні приємні для нас новини. Кір Стармер оголосив про надання Україні 1,6 млрд фунтів стерлінгів на придбання 5 тис. зенітних ракет. Щоправда, ці ракети ще треба зробити на заводі у Белфасті.

Також Британія надає кредит у розмірі 2,6 млрд фунтів стерлінгів на посилення обороноздатності на термін у 30 років, він буде гаситися коштом прибутку від заморожених російських активів. Стармер зазначив, що Україну треба поставити в якомога сильнішу позицію, аби уникнути слабкої угоди на кшталт Мінських домовленостей, які Росія може будь-коли порушити.

Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн заявила, що Україну потрібно поставити в позицію сили шляхом надання їй засобів захисту, які перетворять її на своєрідного «сталевого дикобраза». Другим елементом перемовин на саміті, який відмітила фон дер Ляєн, стала термінова потреба переозброєння Європи: «Зараз надзвичайно важливо збільшити інвестиції в оборону на тривалий період часу… Європейському союзу потрібно готуватися до найгіршого». Визнання цього на такому рівні – дійсно, великий крок вперед, бо ще нещодавно ті, хто попереджав європейський істеблішмент щодо реальності путінської загрози, розмовляли з порожнечею.

Окрім французько-британських ініціатив перемир’я, свої варіанти є й у інших країн. Так, Хакан Фідан, міністр закордонних справ Туреччини, яка давно і не дуже успішно намагається знайти своє місце у посередництві, сподівається, що події будуть розвиватися за формулою «припинення вогню – мирна угода», але відзначає, що у різних країн є різні погляди на питання, які елементи зроблять мир можливим. Президент Фінляндії Олександра Стубб, зокрема, вважає, що мирна угода з Путіним може бути підписана лише з позиції сили і пропонує трьохетапний варіант з великою підтримкою України,  жорсткішими санкціями проти Росії та використанням заморожених активів.

Тільки перший крок

Поки ж можна констатувати, що саміт у Лондоні об'єднав європейський фронт на підтримку України та, будемо сподіватися, прискорить надання нашій країні додаткової військової підтримки. Ці плани життєво важливі на тлі задумів Трампа зупинити навіть ту військову підтримку України, яка надавалася ще за часів президентства Джо Байдена. Але питання, як Європі позбавитися від тотальної залежності від США у збройній сфері, лише поставлене. Відповіді на нього поки шукаються.

За словами учасників зустрічі, будуть створені технічні групи для ведення подальших перемовин і «звірка годинників» відбуватиметься раз на два-три тижні.

Володимир Зеленський, повертаючись до Києва, заявив, що будь-які домовленості щодо припинення бойових дій поки навіть не обговорювалися на офіційному рівні.

«Ми перебуваємо лише на стадії перших кроків. До фінальної угоди ще дуже далеко, ніхто навіть не розпочав необхідні процеси. Україна прагне не просто завершення війни, а такого миру, який буде справедливим, чесним і стійким», – заявив український президент. Він вкотре наголосив, що безпека України має бути гарантована на найвищому рівні, а майбутні домовленості – підкріплені конкретними механізмами контролю та відповідальності. І це мають бути не тільки політичні гарантії, а й фізична присутність партнерів як на суші, так і в повітрі та на морі.

Зеленський зауважив, що жодних компромісів щодо територіальної цілісності та суверенітету України бути не може: «Для нас будь-які захоплені території залишатимуться тимчасово окупованими. Україна ніколи не визнає їх частиною Росії».

З-за океану тим часом надходять суперечливі заяви щодо майбутньої мирної угоди у розумінні адміністрації Трампа. З одного боку, потоком ллються новини про те, як там після скандалу в Овальному  збираються закрутити краники Україні та ледь не вимагають змінити владу в Києві, з іншого – йдуть сигнали, що Трамп залишає двері відкритими для подальших перемовин.

Учергове всіх збивають з пантелику останні «твіти» американського президента про те, що він за своєї першої каденції не віддав жодного шматку української землі, та анонси, що найближчим часом розкаже все так, «як воно є». 

«Главком» зібрав думки зарубіжних аналітиків, які аналізують подальші перспективи України, якщо вона розраховуватиме лише на Європу і не поновить дружні стосунки з американською адміністрацією. 

«Попри зменшення запасів, європейські країни досі мають зброю, яку вони можуть передати Україні: від артилерійських снарядів до високоточних ракет і систем протиповітряної оборони, а також кошти для нарощування її зростаючої оборонно-промислової бази», – пише Bloomberg у своїй редакційній статті. У матеріалі йдеться, що лише $20 млрд, розподілених між країнами Європейського Союзу, могли б допомогти Києву захиститися від постійних російських атак.

Крім того, Європа – включно з Великою Британією та Швейцарією – також зберігає широкі санкції, які можуть продовжувати чинити тиск на російську економіку, навіть якщо Америка скасує свої обмеження. Саме Європа контролює близько $250 млрд заморожених активів російського центробанку, які можуть бути зарезервовані для відновлення України.

Bloomberg Economics підрахував: якби п'ять найбільших європейських країн збільшили витрати на оборону до 4% валового внутрішнього продукту кожна, то витрати становили б близько $270 млрд щорічно протягом наступного десятиліття.

«Думка про те, що найбільший у світі економічний блок із сукупним річним ВВП у $20 трлн не може дозволити собі такі витрати, є нісенітницею», – пише видання.

На думку редакції Bloomberg, лідери могли б домовитися, щоб окремі країни не купували надто багато однакових озброєнь за надто високу ціну і з надто малою колективною вигодою для себе. Це вимагатиме більш рішучого лідерства від нового німецького уряду, а також тісніших оборонних і безпекових зв'язків між континентом і Британією після Брекзиту. Прем'єр-міністр Великої Британії Кейр Стармер має рацію: «Зараз не час для розмов. Настав час діяти».

«Неквапливі європейські лідери повинні згадати, як вони відреагували на пандемію Covid-19, пообіцявши виділити $860 млрд на відновлення протягом декількох тижнів. Завдання підготовки до світового порядку, в якому США більше не зможуть гарантувати безпеку Європи, є не менш екзистенційним. Вони повинні визнати свої сильні сторони і почати використовувати їх, поки не стало занадто пізно», – резюмує видання.

«Схоже, що нова адміністрація займає позицію, яку українські та європейські лідери не чують, або намагаються змінити», – йдеться у матеріалі старшого наукового співробітника Фонду Карнегі  Стівена Вертхайма для The Guardian. Аналітик зазначає, що якщо Україна і Європа продовжать наполягати на сильних гарантіях безпеки з боку США, вони мають невеликі шанси на успіх, а більші – на остаточний розрив з Трампом. Президент США може припинити будь-яку підтримку України з боку США і піти на брудну угоду з Путіним. Наслідки цього можуть зачепити всю Європу, якщо Трамп виведе американські війська і засоби з регіону.

Утім, йдеться у статті, цього сценарію ще можна уникнути. «Чим швидше Україна і Європа перестануть зациклюватися на американських гарантіях безпеки, тим швидше вони зможуть об'єднатися – разом зі Сполученими Штатами – навколо життєздатного плану, який має містити два основні пункти, – пише видання. – Так, по-перше, післявоєнна Україна збереже велику і технологічно розвинену армію, підготовлену і забезпечену її західними партнерами. По-друге, США і Європа зобов'язуються надати Україні потужне озброєння, якщо Росія знову вторгнеться в Україну. Це зобов'язання викликало б велику довіру, на відміну від героїчної обіцянки вести війну на боці України. Союзники з НАТО також могли б підписати юридично зобов'язуючий документ і накопичити певні системи озброєнь, які можна було б перекинути в Україну в разі повторного нападу».

Ця формула може не відповідати тому, чого хочуть українці, але вона може забезпечити те, що їм потрібно. Зрештою, власні сили України захистили країну в нинішньому конфлікті, зберігши 80% української території і змусивши Росію до дорогої війни на виснаження. Якщо ці сили залишаться сильними, навряд чи можна вважати, що Путін або його наступник зробить ще одну спробу – не тому, що Кремлю можна довіряти в дотриманні свого слова, а тому, що він зазнає величезних втрат за невелику вигоду.

Оглядачі Марк Ландлер та Жанна Смялек у своєму матеріалі для The New York Times пишуть, що Великобританія та Франція пообіцяли створити «коаліцію охочих» для забезпечення мирної угоди між Україною та Росією. Але скільки країн приєднається до неї і чи має це значення, враховуючи, що Росія відкидає таку коаліцію як частину будь-якого врегулювання?

«Кожна країна стикається з політичними та економічними перешкодами, такими як необхідність ухвалення конкретних парламентських заходів у Нідерландах і відсутність нового уряду в Німеччині після нещодавніх виборів», – йдеться у матеріалі.

Ймовірний наступник канцлера Німеччини Олафа Шольца Фрідріх Мерц намагається отримати величезний обсяг фінансування на оборону – потенційно щонайменше 200 млрд євро, або близько $207 млрд – в нинішньому німецькому парламенті, оскільки він стикається з перспективою того, що в наступному парламенті опозиційна меншість посилиться настільки, що зможе заблокувати додаткові видатки.

«Орбан і Роберт Фіцо, прем'єр-міністри Угорщини та Словаччини, вимагають від Європейського Союзу домогтися негайного припинення вогню в Україні. Обидва пригрозили заблокувати заяви на підтримку України на саміті ЄС цього тижня. Європейські лідери побоюються, що Орбан також може завадити зусиллям, спрямованим на збереження близько $200 млрд російських активів у замороженому стані, коли рішення про їхнє заморожування буде поновлене цього літа», – нагадали аналітики. Крім того, прем'єр-міністр Великої Британії Кір Стармер також відкинув заклики до Європи дистанціюватися від Трампа, який, за його словами, є прихильником «міцного миру».

Попри сподівання, висловлені після саміту в Лондоні, шанси на те, що європейський план призведе до мирної угоди, яку могли б прийняти Україна або навіть Росія, залишаються досить низькими, пише The Economist.

Якщо американська допомога буде припинена, Європі доведеться перетворити Україну на «сталевого дикобраза», як висловилася Урсула фон дер Ляєн, президент Єврокомісії. Виклик буде значним, але не неможливим.

«Перш за все, Європа може дозволити собі платити більше. У той час як країни Північної Європи та більшість східноєвропейських країн виділили від 1 до 2,5% свого ВВП, Німеччина та Великобританія виділили менше 0,2% (приблизно стільки ж, скільки й Америка)», – йдеться у матеріалі (The Economist наводить дані Ukraine Support Tracker Кільського інституту світової економіки (Німеччина), – «Главком»). Крім того, в європейських банках заморожено 210 млрд євро ($218 млрд) російських активів. Директор Міжнародного інституту стратегічних студій Джон Чіпман каже, що Європа повинна заарештувати заморожені російські активи і використати їх для відновлення військової та цивільної інфраструктури України.

Більше коштів можна було б інвестувати в оборонно-промислову базу України. За радянських часів вона мала потужну оборонну промисловість і зараз перебуває на шляху, аби знову стати центром оборонного виробництва. Данія започаткувала підхід, якого дотримуються інші європейські країни, фінансуючи контракти між українським урядом і місцевими виробниками озброєнь.

Зеленський стверджує, що близько 40% потреб його країни в озброєннях задовольняються за рахунок внутрішнього виробництва, часто в рамках спільних підприємств із західними оборонними компаніями, такими як німецька Rheinmetall і франко-німецька KNDS. Стратег Лоуренс Фрідман називає цю цифру ще вищою. Українські оборонні компанії зосереджені на виробництві безпілотників усіх форм і розмірів, систем радіоелектронної боротьби та артилерії.

«Проте, навіть маючи більше грошей, все одно виникнуть проблеми, якщо Америка самоусунеться. Європейська оборонна промисловість розширюється, але недостатньо швидко, щоб заповнити прогалини в ключових можливостях. Купівля готового озброєння не може бути швидким рішенням. Південна Корея виробляє саме те, що потрібно Україні. Однак значна частина її продукції призначена або для Польщі, яка уклала контракти на $16 млрд з 2022 року, або для власних збройних сил», – пише видання.

Купівля зброї в Америки може привабити любителя угод Дональда Трампа. Але якщо Трамп звинуватить Україну в тому, що вона заблокувала його жадану мирну угоду, він може відмовити американським фірмам у дозволі на експорт або вимагати обмежити можливості будь-якої зброї, яку вони продають. Європі буде надзвичайно важко заповнити цю прогалину.

Павло Вуєць, Наталія Сокирчук, «Главком»