Головне, що слід розуміти про прожект «добудування» Хмельницької АЕС, — його реалізовуватимуть на гроші від підвищення тарифу для населення та бізнесу, причому минулого підвищення не вистачить — улітку тариф збільшать іще раз. Надто дорого, враховуючи, що дефіциту атомної генерації в країні немає, є дефіцит генерації маневреної, до якої АЕС не мають жодного стосунку. Надто дорого для прожекту, мета якого — просто «освоїти бабки», з великою ймовірністю так нічого й не запустивши в роботу.
Історія навколо «добудування» Хмельницької АЕС — непоганий сюжет для пригодницького роману. Тут тобі й підробка документа, коли інший законопроєкт, який раніше пройшов перше читання, переписують, на сто відсотків змінюючи його зміст, а потім удають, що таким він був і в першому читанні. Тут тобі й чиновник — цілий міністр, який у прямому ефірі закликає депутатів фальсифікувати щойно підроблений документ, бо навіть нова назва може спричинити негативну реакцію країн-партнерів. Тут і загадкові автори проєкту, які після двох років переговорів не можуть чітко назвати жодної цифри, що стосується добудування. Причому з поважної причини — цих цифр у природі немає.
Вперше голосування зривається через повітряний удар ворога. Обладнання теж вироблене в країні ворога. Буває й таке.
Заради інтриги проєкт опиняється в хитросплетенні інтересів друзів президента, роботи розвідок Росії та США, Болгарії, позиції Євросоюзу, стійкості керівної коаліції в парламенті тощо.
О, так, «вишеньку» забули — закуповується некомплектне обладнання, не потрібне нікому на планеті Земля.
На цьому тлі розгортається справжня драма простих роботяг із Наглядової ради «Енергоатому», які хочуть удавати, ніби працюють вісім годин на тиждень, не за десять тисяч доларів, а хоча б за двадцять.
Ну, норм же тема?! Матеріалу вистачить і на роман, і на п’єсу, і на сценарій.
Тож сміливо можемо привітати енергоатомних лобістів із результатом на парламентському табло: 269 голосів «за» за мінімуму в 226.
У принципі, можна було б обійтися навіть без «Батьківщини» й одіозної ОПЗЖ. Але з огляду на те, що ще недавно бракувало близько сотні голосів, організатори вирішили підстрахуватися. Не прогадали. Взагалі за останній місяць ініціатори виявили небачену гнучкість і адаптивність.
Якщо влітку й восени були спроби продавити «все й одразу», то цього року слона вирішили їсти по шматках, відклавши найароматнішу й найвитратнішу частину на потім. Тепер власне добудування (а це мільярди доларів і гігантський список устаткування, якого немає) перекинули на літо, коли Кабмін підготує новий проєкт закону про добудування ХАЕС, який має нарешті надати оновлене техніко-економічне обґрунтування й найвеселіше — «інформацію про джерела фінансування всього проєкту». На самому лише зростанні тарифів для населення проєкт не витягнеш, тож уже збираються «врізати» й по промисловості. Ну, щоб усі вклалися.
Розмови про те, що перший блок майже готовий і його побудують за 2,5–3 роки, — сюжет класичної байки про падишаха й ішака. За час будівництва хтось точно помре, та й обіцяні строки забудуться.
Згідно з версією проєкту, яка обіцяє стати основою (з переробками), будівництво має тривати 60 місяців, тобто п’ятирічку. Й цей розрахунок робили за відсутності бомбардувань, релокацій або фізичного руйнування суміжників, нестачі кваліфікованого персоналу, будівельних компаній тощо. Те, що реактори російські, виключає можливість одержати запчастини та компоненти від виробника. Це можна вирішити, але значно більшим коштом й у триваліші строки. Замовляти нестандартне обладнання на стороні — дуже витратний за часом і ціною сценарій.
Загалом у ХХІ столітті в Євросоюзі й Штатах, наприклад, не побудували жодного блоку швидше, ніж за 12 років. Просто зараз у сусідів (Польщі, Чехії та Болгарії) збираються споруджувати нові блоки — цикл від початку робіт до введення в експлуатацію скрізь заклали щонайменше в десять років.
Утім, у Банкової — власний світ. Теплий ламповий. У ньому, на думку Володимира Зеленського, ті, хто прагне бодай якихось обґрунтувань і розрахунків найдорожчого будівництва в Україні, — це люди, яким «дешева енергія в Україні просто невигідна — вони свою кишеню або тих, від кого залежать, наповнюють від дорожчої енергії, ніж атомна».
От негідники!
Іронія в тому, що у скільки обійдеться обіцяна дешева енергія, не знає й сам президент, але населення в підсумку точно одержить зростання тарифів удвічі. А за поточної організації — ще й надзвичайно високі ризики того, що будівництво зірветься.
Щодо кишень теж мимо — олігархічні фракції голосували «за» разом із друзями Володимира Олександровича. А от голова енергокомітету парламенту, близький до галузі Андрій Герус, забезпечивши проведення проєкту в Раді, сам голосувати за нього чомусь не став. Як і незмінна лідерка «Батьківщини», хоча її фракція була дружно «за».
Власне, сам багатомісячний трагіфарс протягування проєкту через парламент є наслідком тверезого розуміння організаторами, що в разі дуже ймовірного зриву прожекту не зайвою буде індульгенція від парламенту. Тим більше, що потенційно йдеться про втрату сотень мільярдів гривень. Які щонайменше до 2030-х гарантовано не підуть на актуальніші проєкти (зокрема й у самому «Енергоатомі»).
Раніше розповідали байки про зовнішнє фінансування. Але дворічні контакти щодо надання кредитів у американських і європейських банках обернулися пшиком. А спроба вдати, що прожект хоче фінансувати ЄС, може мати наслідком публічний скандал. Представники ЄС двічі наголосили, що таких планів не мають. До того ж — от несподіванка! — кредити, навіть у разі їх одержання, мають кепську звичку закладатися в тариф. Тому у світі для фінансування структурують довгі й складні схеми окупності. Ось просто зараз цим займаються в Польщі, Чехії й тій-таки Болгарії. Кумедно, але саме в болгарську схему фінансування закладено, що частину грошей за їхній перший новий ректор на АЕС «Козлодуй» (а це щонайменше 7–8 млрд дол.) заплатимо ми. Скільки заплатимо, наразі неясно. Болгари хотіли від 600 млн до мільярда євро, й мінімальну суму їхні парламентарі заклали у свої умови про переговори. На відміну від них, ми — багатії, в нас верхньої межі немає. Й навколо неї можуть відбутися цікаві для безпосередніх учасників «смачні» події.
Однак зовсім уже переплатити ми також не можемо — після підвищення тарифів для населення в загашнику НАЕК виявилося близько 27–28 млрд грн. Цікаво, що «Енергоатом» і цю заначку не хотів витрачати на власний мегапроєкт, буквально заперечував існування цих грошей. Але в січні цього року, не знайшовши інших джерел і зазирнувши в кишеню осінньої куртки, таки відшукав їх.
Розповіді міністра енергетики Германа Галущенка про те, що якщо не купити нині реакторів, потім їх не буде, — це казки. У цій історії ми є абсолютно ексклюзивним покупцем. Іншого немає й не передбачається. Ще недавно сама НАЕК і особисто її глава пан Петро Котін хотіли купити лише один реактор для блоку №3. Його готовність — близько 30–40%, що дає шанси на добудування, щоправда, не з теперішньою організацією. Але Софія наполягла: або два, або жодного, й таки позбулась обох.
Тим часом у болгар вирували власні пристрасті. Проросійські партії заперечували проти продажу. Ні, вони не бояться добудування в Україні. Усе простіше — на отримані від нас гроші там куплять американський реактор, і Москва не надто цьому зраділа. З іншого боку, тепер зрозуміло, чому й Westinghouse, й американське посольство в Софії активно підтримують план Болгарії позбутися російського неліквіду.
На відміну від нас, болгари, збираючись побудувати в себе нову АЕС, пропрацьовують усі деталі: в листопаді уклали з Westinghouse контракт, згідно з яким компанія за рік розробить їм концептуальний проєкт для адаптації та прив’язки своїх реакторів. До кінця цього року їм стануть зрозумілими техніко-економічні параметри будівництва двох нових реакторів АР-1000, їх ціна й вартість електроенергії, яку вони вироблятимуть. Так от, вартість цього контракту — 350–370 млн дол. Це в 550 (!) разів більше, ніж у нас збираються заплатити за корекцію техніко-економічного обґрунтування.
Та й навіщо переплачувати, якщо Зеленський сказав, що енергія буде дешевою, що ще треба?
А там цифр можна намалювати багато. Розбирати їх є кому. Декому за це навіть платять. Загалом ця історія показала повний параліч системи контролю в Україні — через купу контролюючих інстанцій протягли аферу, яку були зобов’язані зупинити ще на старті. Навіщо нам оцінювати ризики, якщо є потужний запит від потрібних людей і розуміння, як на цьому заробити?
І ще трохи позитиву — в січні після семи місяців зволікання запрацювала Наглядова рада «Енергоатому». Притичина була в тому, що незалежним його членам запропонували мало грошей. НАЕК обіцяла еквівалент 10 тис. дол. на місяць, але Кабмін спробував урізати суму. Ті не погодилися. Ба більше, озирнувшись і зрозумівши, у що їх втягують, сказали, що й десяти замало буде — потрібна «ринкова ставка». За наклепницькими чутками, за основу ринку взяли НАК «Нафтогаз», де платять удвічі більше. І що характерно — таки дотисли. Правда, один із трьох незалежних членів, який усе життя займався ядеркою в Британії, вивчивши обстановку, подумав, що репутація все-таки дорожча, й пішов. Але ще двоє «незалежних» залишилися. Головою став литовець Ярек Неверович...
Він колись казав, що «головною проблемою України є відверте розкрадання державних грошей та ресурсів. Тож перше, що потрібно зробити, — це зупинити корупцію та розпочати реформування країни, паралельно налагоджуючи зв’язки з інвесторами». Які слова! Як давно це було... Що ж, згідно з положенням про Наглядову раду, її члени мають присвячувати роботі в ній не менш як 20% свого робочого часу. Це близько 8–10 годин на тиждень. Вистачить, аби забезпечити «прозорість, відкритість та надійність державних установ», може, навіть залишиться час на боротьбу з «відвертим розкраданням державних грошей». Подивимося на результат.
А щоб закінчити на зовсім позитивній ноті, зазначимо: те, що відбувається, не несе жодних ядерних ризиків. За такої «організації» процесу ймовірність добудування дорівнює нулю. Тож і ризиків немає.