В США була проблема з Панамським каналом (переданим Панамі 1977 року): не так з вартістю пропуску американських суден, як з надміром присутності Китаю. «Китай керує Панамським каналом, який не був відданий Китаю, який був відданий Панамі нерозумно, але вони порушили угоду, і ми збираємося забрати його назад, або станеться щось дуже потужне». «Ми не давали його Китаю, ми давали його Панамі і тепер заберемо назад». ще 22 січня президент Панами Муліно надіслав до ООн скаргу на погрози Трампа.
Але держсекретар Марко Рубіо зранку сьогодні прилетів до Панами передати позицію Трампа – і вже вдень Муліно заявляє «Я прийняв важливе рішення та повідомляю вам про нього. Мій уряд не продовжуватиме меморандум про взаєморозуміння 2017 року з ініціативи «Один пояс - один шлях». Це так. Ми вивчимо можливість завершення проекту достроково». Пара годин – і проблема близька до вирішення.
Причому з боку Трампа жодних обіцянок перестати тиснути на Панаму, жодного позначення відступу. Тобто, він залишає за собою можливість будь-якого моменту поновити тиск, щойно йому не сподобається результат обіцянок Муліно чи швидкість втілення обіцянок.
В США була проблема з мексиканськими нелегалами. Її пробували вирішити дорогими будівельними проєктами стін і загорож, пробували збільшити фінансування прикордонних підрозділів, шукали соціальні підходи... Але врешті Трамп просто взяв – і підписав наказ про збільшення мит на мексиканські товари до 25%.
З 1.02 ці мита запроваджено – і вже 3.02 президентка Мексики Клаудія Шейнбаум домовляється з Трампом, що відправляє 10 000 військовий контингент до кордону зі США. щоб перешкодити масовій нелегальній міграції. Трамп за пару годин «призупиняє на місяць» дію 25% мит.
Тобто, він не вірить на слово Шейнбаум, що обіцяне буде зроблене, не довіряє прогнозам, наскільки це буде ефективно. Просто відкладає жорсткі санкції, щоб оцінити самостійно протягом 4-х тижнів, що з цього вийде. Отже, дамоклів меч лишається висіти на шиєю мексиканської економіки – про всяк випадок. Ймовірно, Трамп і не буде скасовувати свій наказ, наскільки би не були хороші результати. Просто знов і знов відкладатиме запровадження на місяць чи кілька. Або заморозить «до окремого розпорядження». Однак не скасовуватиме.
В Трампа проблема з Канадою – точніше, з нелегалами і фентанілом. «Вони повинні зупинити людей, які втікають, і ми повинні зупинити фентаніл». І «вони мають збалансувати свою торгівлю, перш за все», «Канада навіть не дозволяє американським банкам відкривати філії або вести бізнес там». Трамп запровадив з 1.02 25% мита на канадський імпорт.
Але потрібного результату поки нема. «...На вихідних одна з речей, яку ми помітили, полягає в тому, що мексиканці дуже, дуже серйозно ставляться до того, що сказав президент Трамп. Схоже, канадці неправильно зрозуміли чітку мову виконавчого указу та інтерпретують його як торгівельну війну» (Кевін Гассетт, директор Національної економічної ради Білого дому, в інтерв'ю каналу CNBC).
«Важко зрозуміти, що ще ми можемо зробити. Ми зовсім не зацікавлені в ескалації» торговельної війни зі США, каже Кірстен Гіллман, посолка Канади в США в етері ABC This Week. Тобто, Канада попри запровадження обмежень до американських товарів у відповідь, все ж готується до угоди з Трампом.
США має проблеми з Китаєм (торговельний дефіцит США з Китаєм 2023-го склав $279 мільярдів ) – і Трамп з 1.02 запроваджує 10% мита на китайський імпорт. Пекін засудив нові тарифні мита на свій експорт і заявив, що оскаржить їх у Світовій організації торгівлі та вживе невизначених «контрзаходів». Але Америка вже ускладнила Китаю ініціативу «Один пояс, один шлях» через Панамський канал. І Трамп однозначно знайде, чим ще притиснути Китай, щоб змусити до потрібних кроків.
Наступний пункт – Росія і Україна. І ось ці кроки продемонстрували, як саме Трамп діятиме і в цьому випадку. Точно не дзвонитиме Путіну з умовляннями. Він так само просто затисне гайки і чекатиме результату.
Тому, що би не анонсували в Кремлі, час переговорів для Трампа, найімовірніше, ще не прийшов. Він зробить все, щоб Путін сам дзвонив і пропонував поступки після відчутних втрат через американський тиск на Росію.
Але це не означає, що не буде тиску Трампа на Україну. Сьогоднішня заява Трампа «Ми говоримо Україні, що у них є цінні рідкісноземельні метали. Я хочу, щоб Україна дала нам цінні рідкоземельні метали, адже у них вони є» - швидше, промацування реакції. Так само, як і зупинення гуманітарних програм USAID. Наскільки це жорстко для нас, чи змусить до негайного і повного виконання вимог Трампа щодо припинення вогню? (Нагадаю, про жоден «мир» чи «підписання угоди про перемир’я» не йдеться – це те, що Трамп очевидно звантажив на Україну і ЄС вже після того, як він відзначиться як миротворець за припинення вогню).
Заява Зеленського у відповідь, маю відзначити, є чи не найбільш ефективним форматом для «розтискання обценьків»: що Україна по факту отримала від адміністрації Байдена набагато менше, ніж декларувалось і досі декларується американським платникам податків і конгресменам. До 90% менше за деякими пунктами. Достатньо ймовірна реакція Трампа на подібне – як завжди, різко принизити Байдена і всі його дії. В цьому варіанті – «Байден казав і не дав, хвалився і не зробив? Так я зроблю! І матиму конкретний результат, а не розмазане на кілька років ніщо!». Принаймні, в характері Трампа саме такий спосіб реагування.
Однак на цей момент схему «припинення вогню-вибори-мирна угода» можна вважати практично затвердженою. Ціною припинення вогню з нашого боку буде відмова від відвоювання територій (але хіба до наступного нападу Росії за кілька років), відмова від вступу до НАТО (а тут і так від нас чи нашої готовності нічого не залежало; як НАТО знадобиться – ми там опинимось в будь-якому варіанті). Ясно, що відмова від атак військової інфраструктури ворога в тилу (принаймні, від відкритих атак – перехід до таємних спецоперацій, бо лишити цей ресурс ворогу було би суїцидальним рішенням). Можливо, якісь політичні поступки (на що вказує активізація проросійських сил і поміркованіших «угодовців»).
З боку Росії ціна – відмова від подальшого наступу (котрий і так для неї надто дорогий). І, ймовірно, передача заморожених активів (бо ніхто не прагне платити зі своєї кишені за всю шкоду, завдану Україні Росією). Очевидно, дистанціювання від Китаю. І згода на певний час дії частини санкцій (всі одразу все одно ніхто і не збирався знімати, бо це надто вигідно іншим учасникам глобальних ринків).
Результат – фактичне заморожування війни на наявних позиціях. І очікувана Трампом зміна української влади (на що вже вказали чи не всі члени його команди). А тоді підготовка (як зможемо домовитись, то разом з ЄС) до наступного нападу Путіна – або до повної капітуляції, якщо зміна влади відбудеться на користь «угодовців» на кшталт «Грузинської мрії».
Тобто, якщо умови припинення вогню більше залежать від Трампа, то подальша доля України залежатиме тільки від вибору українців.