Реквієм за Марією: в Україні попрощалися з першою загиблою доброволицею з Білорусі

17 січня 2025 року на покровському напрямку загинула Марія Зайцева - боєць 2 Інтернаціонального легіону, громадянка Білорусі, активна учасниця протестів проти режиму Лукашенка. У серпні 2020 року фото 19-річної закривавленої Марії облетіло світові медіа. Після того Марія пройшла шлях від активістки й волонтерки у вигнанні до військової, яка воювала на найгарячішому напрямку найбільшої війни після Другої світової, захищала Україну, весь демократичний світ, рідну Білорусь та свободу вибору людини від імперії зла, що знову загрожує людяності й існуванню прогресивного світу. Марія загинула зі зброєю в руках, виконуючи бойове завдання. За день до того їй виповнилося 24 роки.Прагнула допомагати тим, хто в біді"Фотографію закривавленої Марії бачив кожен білорус, який брав участь у подіях 2020 року або спостерігав за ними, - згадує Крисціна Шиянок, колишня координаторка медико-гуманітарної програми "Medevac" у Чеській Республіці, директорка Офісу демократичних сил Білорусі у ЧР. - Ми в Празі подали заяву до прокуратури про порушення ембарго, бо гранати, які використовували силовики в Білорусі, були виготовлені саме в Чехії. Порушення не виявили, бо таку зброю можна отримати через треті країни. Але для нас це був аргумент, щоб звернутися до чеської влади з пропозицією розпочати медично-гуманітарну програму допомоги для поранених під час протестів у Білорусі. Чехія була першою країною, яка почала приймати білоруських поранених активістів на державному рівні".Одним з тих, хто звернувся по допомогу, був молодий білорус Микита. Це хлопець, який був із Марією під час її поранення світло-шумовою гранатою в Мінську 9 серпня 2020-го. У дівчини була черепно-мозкова травма, осколкові поранення ока, скроні, пошкодження барабанної перетинки, поранення руки. Микита теж зазнав поранення від гранати, каже Крисціна Шиянок. З ним приїхала і Марія:"Ми тоді не знали, що це дівчина з тієї відомої світлини. Вона спочатку приїхала в місто Градец-Кралове. Їй треба було там зробити перев'язку. Лікар її запитав, як виглядало її поранення, коли вона його отримала. Марія зайшла в інтернет і показала той знімок. Тоді я зрозуміла, кого ми привезли в Чехію. Це був момент нашого знайомства".Після завершення піврічної програми "Medevac" Марія пішла на підготовчий курс Чеського технічного університету, де вивчала чеську мову. Навчальний заклад забезпечив житлом і стипендією. На жаль, після підготовчого курсу вступити до університету їй не вдалося. На заваді стали проблеми зі слухом - Марія не чула на праве вухо. Але скласти іспити про закінчення шкільної освіти їй вдалося."Ми всі нею дуже пишалися, - розповідає Крисціна Шиянок. - У Чехії, якщо ти іноземець і здав ці іспити, маєш шанс знайти нормальну роботу. Ми знали, що Марія чудово володіє англійською і французькою. У нашій діаспорі знайшли сім'я, у якій Марія викладала дітям англійську. Коли почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, вона всі свої сили спрямувала на допомогу біженцям. Долучилася до організації "Мрія", у якій допомагала зустрічати й селити прибулих українців".Хрисціна згадує, що якось до них приїхала Світлана Тихановська. Марії було цікаво, що буде казати Світлана білорусам у вигнанні, але в той день у неї був вибір - піти на зустріч або допомогти українській родині купити квитки. Вона обрала друге. В резюме у Марії була фраза: "Я шукаю таку роботу, яка буде корисною суспільству і яка дозволить мені допомагати тим, хто в біді"."Мені здається, це демонструє її людські й моральні цінності, - вважає Хрисціна. - Був період, коли Марія працювала в офісі. Але мені здається, що вона постійно переймалася тим, що це не допоможе наблизити повернення у вільну Білорусь. Вона хотіла впливати на перебіг подій. Саме тому, очевидно, й вирішила поїхати в Україну. Адже ми розуміємо, що ситуація в Україні тісно пов'язана з нашою білоруською, хоч це і не означає, що всю роботу українці мають зробити за нас. Чим швидше Україна зможе відстояти незалежність, тим більше шансів у білорусів відстояти свободу".Завжди вважала, що може зробити більшеДо 2 інтернаціонального легіону Марія потрапила на початку 2023 року. "Комбат призначив мене виконувачем обов'язків начмеда. Підійшли хлопці, які потрапили у Легіон з полку Калиновського, й кажуть: "Візьми дівчинку". Мені тоді був потрібен медик, хоч хтось, хто не боїться крові, - розповідає боєць 2 інтернаціонального легіону Алєсь Пятраускі. - Прийшла дівчинка, худенька, 45 кілограмів. А ще в мене проблеми зі слухом, контужений, не чую на праве вухо. Й вона так само. Марія поселилася до нас - у намет медиків. Познайомилися. Мене одразу вразила її цілеспрямованість: "Я зможу". Тренувалася з усіма на рівних, стріляла. Вдавалося їй все добре".З Алєсем Марія одразу подружилася. Обидва білоруси, лишилися без батьківщини, розуміли одне одного. Їздили разом в одній машині, працювали в одній групі, винаймали житло.
"Ми білоруси, тобто нам навіть нема куди речі було відправити свої. Все доводилося возити з собою", - усміхається Алєсь.Марія дуже хотіла собаку. Мовляв, у дитинстві ніколи не мала. Взяла цуценя. Всю дорогу з пункту постійної дислокації батальйону до Харкова собаченя нудило, воно постійно лізло на кермо до Алєся, який жартував, мовляв, люди з війни зазвичай забирають собак, а Марія навпаки. Але цю дитячу мрію їй вдалося тоді втілити у життя.На Донбасі поселилися разом, спали на двоярусних ліжках: "Маша молодець. Вона добре сприймала інформацію. Часто кажуть, що солдатів мало вчать воювати. Типу 90 днів навчання не вистачає. Але насправді і року мало, і трьох. Неможливо підготувати людину до війни. До цього можна лише звикнути. Але коли ти знаєш, що ти пішов на війну, бо інакше вчинити не міг, сам навчаєшся. Тому з Марією було легко. Вона приходила зі стрільб, переодягалася й одразу йшла на тактичну медицину. Вона всю себе віддавала справі. Хотіла бути корисною. Завжди була світлою і веселою людиною".Марія добре знала англійську, тому була в Легіоні такою собі зв'язковою ланкою між англомовними іноземцями й українцями чи, наприклад, грузинами. Тому завжди була в гущі подій, усі її добре знали - завжди усміхнена і привітна. У Алєся була домовленість із комбатом, що створює медслужбу й повертається в окопи."Маша теж заявила, що хоче на передову. Тим більше медик - це такий же боєць, тільки знає трохи більше медицини. У бою під час поранення важливі кожні десять секунд. І впевненість того, хто надає допомогу. Марія не нервувала й не панікувала. Комбат не хотів її відпускати на нуль. Тепер ми один одного сваримо за це - хто більше винен. Але вона дуже впевнено поводилася на передовій".У перший же день на нулі Марія схопила саперну лопату й сказала: "Ну що, хлопці, давайте копати. Треба - так треба". Й коли вона почала копати, всім іншим якось вже було незручно стояти збоку, згадує один із побратимів.Свобода або є в людині, або немаєПісля поранення руки Марія могла списатися. Але не схотіла. Це було на початку осені 2023-го. Повернулася в січні 2024-го - на свій день народження. "Марія завжди вважала, що може зробити більше, - каже Алєсь. - Й прагнула цього. Головне для неї було приносити користь. Свобода - це те, що або є в людині, або нема. Вона була вільною людиною. Вона не розуміла, як можна отак напасти на країну. Вона бачила фотографії з Бучі, Ірпеня. Не змогла з цим змиритися.Так, вона воювала за Україну. Але мені здається, де б це не трапилося, вона б поїхала туди допомагати. Більшість іноземців у Легіоні приїхали, побачивши звірства. У нас є хлопець з Тайваню. Навряд чи він знав історію України. Але коли він побачив звірства, не зміг сидіти вдома. Приїхав. Ну й, звісно, вплинуло те, що вона змушена була виїхати з Білорусі. Її звідти випхали. Тобі двадцять років, ти тільки входиш у життя з базовими поняттями про права людини. А тут на цьому ставлять хрест і кажуть, що ти раб. Будиш ходити на роботу і мовчати. Вона цього не зрозуміла".Марія завжди казала, що єдиний спосіб звільнити Білорусь від диктатури - допомагати Україні, каже одна з найближчих її подруг в Легіоні Алекс (ім'я змінено): "Якщо в білорусів не вийшло це в 2020-му, то всі мають кинути свої сили на допомогу Україні. Вона була дуже ідейною людиною. Воювала за вільний народ, проти імперіалізму. Була емпаткою. Дуже важко сприймала новини про військові злочини росіян. У шпиталі, коли Марія отримала поранення в руку, я була з нею весь час. Запитувала її про майбутнє після поранення. Вона відповідала, що хоче якомога швидше повернутися назад. Її мотивація ніколи не згасала. Навіть коли їй було важко фізично. Історія Марії показова. Демонструє, як треба ставитися до диктатури. Нема нічого неможливого. Людина після поранень могла боротися".Крисціна Шиянок пригадує, що Марія цікавилася білоруською латинкою, часто користувалася нею, вивчала історією і традиції: "Зараз у Білорусі кажуть, що там складно народитися білорусом, враховуючи обставини, але білорусом можна стати, коли ти приймаєш вольове рішення. Їй не треба було розповідати, вона всього досягала сама. Це дуже надихало. Вона була така молода, але я не відчувала різниці у віці. Вона була зріла й емоційно, й інтелектуально, - Крісцина не стримує сліз на цих словах. - Але, звісно, у неї був посттравматичний синдром. Чи пішла б вона на війну, якби в її житті не трапився 2020 рік і в Білорусі не було диктатури?..Марія - перша білоруска, дівчина, яка загинула як воїн, вона увійде в білоруську національну пам'ять у цій ролі. Але крім цієї військово-героїчної іпостасі вона для мене лишається дівчиною, яка визнавала рівні права, змагалася за феміністичні ідеї. Якби не було нападу Росії у 2022 році, я переконана, що Марія займалася б громадською діяльністю заради прогресу. Білорусі треба пройти ще довгий шлях досягнення демократії й розуміння правої рівності. Марія була дуже прогресивна. Такі люди завжди рухають суспільство вперед. Для мене вона ще й залишиться близькою людиною, з якою ми були разом три роки.Батьки Марії не хотіли, щоб її поховання хоч якось було пов'язано із "виборчою" спецоперацією Лукашенка. А ще 2 лютого (прощання в Києві відбулося 3 лютого, прим. автора) - це Громниці. В народі кажуть, що це день, коли зима зустрічається з весною. І що цей день дає надію. Загибель Марії для нас національна трагедія. Але нехай вона буде додатковою мотивацією для білорусів, які, можливо, перебувають у апатії. Завжди є місце для подвигу, який може змінити все".