Катерина Гладенко, «Суспільне Суми»: Ми не були воєнкорами, не були готові їздити під обстріли
Катерина Гладенко, «Суспільне Суми»: Ми не були воєнкорами, не були готові їздити під обстріли

Катерина Гладенко, «Суспільне Суми»: Ми не були воєнкорами, не були готові їздити під обстріли

Головна редакторка «Суспільне Суми» Катерина Гладенко — про виклики для команди під час повномасштабного вторгнення, про роботу під обстрілами на прикордонні Сумщини та про екстремальні ситуації під час зйомок.

— Катерино, розкажіть, коли ви доєдналися до команди Суспільного?

— Я прийшла працювати ще на обласну державну телерадіокомпанію у 2011 році й, можна сказати, абсолютно випадково. Я вчилася на історичному факультеті педагогічного університету та все життя мріяла стати вчителькою. Так склалося, що не було місця історика в школах. Одногрупник, сестра якого працювала на телебаченні, запропонував розглянути пропозицію роботи на сайті. Рік пропрацювала, пішла в декрет, повернулася через три роки. Думала, що буду працювати знову редакторкою на сайті, але на той момент уже переформатували роботу — і я стала журналісткою «в полях», як ми це називаємо. З 2015 року працювала в новинах, ведучою новин. Пізніше стала заступницею головного редактора. А коли у лютому 2024 року Андрій Крамченков пішов працювати на «Суспільне Донбас» — стала головною редакторкою.

— Як змінилося життя та робота з початком повномасштабного вторгнення?

— До 24 лютого 2022 року ми працювали над висвітленням абсолютно мирних тем. З початком повномасштабного вторгнення все змінилося. Уже близько шостої ранку цього дня я телефонувала директору департаменту цивільного захисту, він сказав, що вже сирени лунають на півночі області. Це Шостка, Глухівщина, бо росіяни вже зайшли через пункт пропуску Бачівськ. Він сказав, що зараз сирени лунатимуть і в Сумах — і досить швидко так і сталось. У нас було розпорядження про те, що як щось стається, ми залишаємося вдома. У той день на телекомпанії був запланований великий марафон про безпекову ситуацію на Сумщині. Він був запланований на 16 годину й не відбувся, бо по обіді по Сумах уже їхали російські танки. В мережі багато хто бачив, як вони зупиняються у нас на центральній вулиці, на Харківській, на світлофорі. Це зняли міські вебкамери. З вікна свого будинку я теж бачила, як вони проїжджають повз нас.

Оскільки місто було в оточенні, ми знімали те, що відбувається в Сумах. Знімали про те, як люди почали гуртуватися, насипати мішки з піском, робити коктейлі Молотова, як стояли в черзі за зброєю. Знімали й те, як за кілька тижнів, попри все, почали працювати салони краси. З нас тоді дуже дивувалися, як це може бути в оточених Сумах. Ми показували порожні полиці в магазинах та аптеках. У великих супермаркетів не було можливості завезти свою продукцію, а от місцеві магазини дуже допомагали сум’янам. Люди дуже згуртувалися. Пам’ятаю, ми знімали сюжети, як фермерське господарство безплатно роздавало людям курей та яйця, молокозавод роздавав молоко.

Коли почали звільняти населені пункти області й саме місто перестало бути в оточенні (26 березня був звільнений Тростянець, повністю область була звільнена 11 квітня), ми почали виїжджати туди, куди було дозволено, показували наслідки окупації. Усі були в шоку з перших кадрів із Тростянця — зруйнована центральна площа, розбиті будинки та лікарня. Це справляло дуже гнітюче враження. Пам’ятаю, коли запустили перший потяг Суми — Тростянець, дідусь приїхав у Суми, ми його знімали на вокзалі, він сидів і плакав, казав: «Ви бачили, що сталося з нашим містом?». Вони приїхали купити якісь продукти й зняти пенсію, бо в місті нічого не працювало.

І ми досі знімаємо матеріали з прикордоння, куди можемо доїхати. Багато населених пунктів, де людей уже не лишилося. На сьогодні (11 січня — «ДМ»), за інформацією обласної адміністрації, у 38 населених пунктах не лишилося людей узагалі. І нас туди нині не пускають військові, бо це дуже близько до кордону й дуже небезпечно. Куди можливо — їдемо, знімаємо, показуємо, розказуємо.

Катерина Гладенко, «Суспільне Суми»: Ми не були воєнкорами, не були готові їздити під обстріли - Фото 1

 Катерина Гладенко. Робочий момент

— З якими викликами та труднощами зіштовхнулася команда з початком повномасштабного вторгнення?

— З перших днів, коли вже можна було їздити, у журналістів були труднощі з тим, що люди боялися щось розповідати. У тих населених пунктах, де були росіяни, люди боялися, що вони можуть повернутися, тому не хотіли нічого розповідати, не хотіли, щоб ми називали ці населені пункти, куди ми приїхали. Якщо це було близько до кордону, то говорили: «Ви зараз знімете, а по нас тут прилетить, якщо ви покажете, що ми тут живемо». Потрібно було розмовляти з людьми, пояснювати, що росіяни стріляють не тому, що журналісти приїхали, а тому що війна, це така їхня мета.

Ми завжди мали засоби захисту, бронежилети й каски з собою, з цим питань не виникало. Хоч ми й не були воєнкорами та не були готові їздити під обстріли.

Спочатку журналістам у редакції було соромно надягати бронежилети на зйомки, бо ми приїжджаємо в село, де живуть люди — а вони ж без бронежилетів. Ми хочемо бути своїми людьми, які теж живуть у цьому регіоні за 20—30 км, а надягаємо це екіпірування. Спочатку надягали через раз, а коли вже почастішали випадки обстрілів — то надягаємо обов’язково.

Також один із викликів — це триматися психологічно, адже через те, що знімальні групи приїздять на місце ударів серед перших, їм доводиться бачити тіла загиблих людей, горе родичів, переживати біль втрати разом із ними. Так, наша кореспондентка Анна Книш з оператором Сергієм Ковалем у квітні 2024 року поїхала в Білопілля після обстрілу КАБами. Тоді внаслідок прямого влучання рештки жінки збирали прямо посеред вулиці — і таких історій у кожного назбиралося вже чимало.

Зараз один із наших викликів — зберегти команду, бо кількість обстрілів збільшується і зрозуміло, що у людей виникає бажання захистити себе та родину, виїхавши на безпечніші території.

  • Читайте також: Андрій Крамченков: «Суспільне стало моїм підрозділом. Я опинився в потрібному місці в потрібний час»

— Як змінилася ситуація на Сумщині після наступу ЗСУ в Курській області? Як це позначилося на безпековій ситуації та роботі журналістів?

— З початком Курської операції посилились обстріли. Вона почалася 6 серпня. Ми хотіли поїхати познімати на прикордонні, ще не розуміючи, що почалася ця операція. Точніше, ми розуміли, що щось буде відбуватись, але не розуміли, що саме. Напередодні, 5 серпня, ми звернулися за дозволом на зйомку до ОК «Північ» — нам сказали, що відбуваються певні маневри, ми вас туди не впустимо. Наступного дня, коли вже стало зрозуміло, що заходять із Юнаківської громади, ми хотіли туди поїхати, бо звідти почали виїжджати люди, обстрілів побільшало, і нас туди також кілька днів не впускали. Ми хотіли проїхати легальним шляхом, домовившись із військовими, взяти дозвіл і проїхати, але… Нас туди пустили тільки приблизно через тиждень і ми знімали в Юнаківській громаді, яка межує з територією Курщини.

Катерина Гладенко, «Суспільне Суми»: Ми не були воєнкорами, не були готові їздити під обстріли - Фото 2

 Розбитий дитячий садок у селі Юнаківка

  • Читайте також: Олександра Новосел: Я змінила піджаки й підбори на бронежилет і берці

— Які навички вдалося набути в нових реаліях життя та роботи під час війни?

— Якщо про особисте, то це завжди заряджений телефон і набрана вдома вода. З професійних — навичка планувати матеріали та зйомки, але бути готовою до того, що будь-якої миті все може змінитися. Потрібно бути готовим їхати знімати, приміром, «приліт». Це може бути й увечері, й уночі, й рано-вранці. Я вже завжди з собою маю селфі-палку та навушники для ввімкнень у марафон Суспільного. Наші знімальні групи навчилися працювати дистанційно, оперативніше скидати матеріали для наших соцмереж і в центральну дирекцію, щоб вони могли оперативно взяти це в новини.

— Чи були в роботі моменти, коли було дійсно страшно? Чи доводилося потрапляти в екстремальні ситуації?

— Перший обстріл, під який потрапила я, — у прикордонному селі Волфине. Його вже немає, знищене, з нього вже давно виїхали люди (у жовтні 23-го року виїхав останній житель — «ДМ»). Ми знімали там з оператором Валерієм Коваленком. Напередодні цей населений пункт обстріляли, там загинув чоловік. Ми поговорили з його дружиною, познімали на фермі, де загинуло багато тварин. Ще однією позицією для зйомки був будинок, який згорів. От власне там і стався обстріл. Добре, що з нами була староста села Світлана Федорченко та місцеві чоловіки, які нам про все це розповідали. Починається обстріл із міномета, причому досить близько від нас. Хлопці чують свист, усе розуміють, падають на землю, кричать нам «Лягайте!». Ми попадали. Після перших вибухів ми швиденько сіли в авто і поїхали. Добре, що наша робоча машина стояла недалеко. Ми тікали звідти. Ми зрозуміли, що там немає ніяких попереджень, просто свист, пару секунд — і вибух. Ти не знаєш, чого очікувати в наступну секунду.

Катерина Гладенко, «Суспільне Суми»: Ми не були воєнкорами, не були готові їздити під обстріли - Фото 3

 с. Павлівка, Білопільська громада. Подвір’я, де загинув чоловік

— Які історії, що знімали, особливо вразили? Ви ж продовжуєте роботу в полях?

— Зараз уже менше. Як стала головною редакторкою — не вистачає на це часу, але інколи виїжджаю. Була така історія. Ми знімали сюжет про волонтерів, які возять хліб у прикордоння. Ми їхали з волонтером, який завантажує машину хлібом, розвантажує хліб у населеному пункті, а потім збирає по селу дітей і привозить їх у Суми на арттерапію. Ми знімаємо, як волонтер розвозить хліб людям, на фоні чутно десь далеко вибухи, люди на це не звертають уваги. Ми записуємо інтерв’ю з дітьми — і в цей час починається обстріл. Ми на відкритій місцевості, добре, що поряд були батьки цих дітей, які швидко скерували їх до будинку. Мене вразило те, які вони сміливі, кажуть: та ми за пічку сховаємось, чого ми в підвал будемо йти. Після кількох вибухів була перерва і батьки сказали, що є 10 хвилин, щоб вискочити з села. Ми поїхали. Коли вже виїхали на відносно безпечну територію, куди не дістають міномети, волонтер зізнався, що давно не потрапляв в такі ситуації. «Але що робити? Будемо і далі їздити, допомагати людям», — сказав він. Такі ситуації та люди вражають, адже цей волонтер фактично бере відповідальність за цих дітей.

Улітку наша кореспондентка Ірина Касьяненко знімала в селі Славгород на прикордонні. Там жінка довго не хотіла евакуюватися, бо в неї там лишається могила сина, терпіла до останнього. Наша знімальна група поїхала туди з волонтерами Червоного хреста. Записали інтерв’ю, виїхали — почався обстріл села за кілька хвилин. Мені сказали, що був «приліт» поряд із місцем, де зазвичай ховалася та жінка.

Катерина Гладенко, «Суспільне Суми»: Ми не були воєнкорами, не були готові їздити під обстріли - Фото 4

 Ірина Касьяненко на евакуації зі Славгорода

У нашої кореспондентки Діани Крахматової в кількох метрах від будинку, де мешкає тато, вибухнув російський безпілотник. Це було під час масованого обстрілу «шахедами» лікарні. Зв’язку з батьком в той момент не було, а Діана ще й працювала на місці вибухів. У момент, коли вона бігла до його квартири на п’ятому поверсі, рятувальники, що були двома прольотами нижче, закричали: тривога, летять ще шахеди, в укриття, бігом! Це була реальна загроза, бо протягом години в цьому місці вибухнули три російських безпілотники. Пізніше вже вона дізналася, що батько перебував в укритті, тому і зв’язку з ним не було. Але попри власні переживання вона з оператором Євгеном Абрасімовим змогли відпрацювати стільки, скільки було необхідно.

Катерина Гладенко, «Суспільне Суми»: Ми не були воєнкорами, не були готові їздити під обстріли - Фото 5

 Діана Крахматова спілкується з військовослужбовцями

Ми дуже багато розповідаємо про військових, їхній досвід служби на Сумщині, що навіть уже на блокпостах упізнають і нас, і наші авто. Одного разу, вже повертаючись зі зйомки військовослужбовців, які збивають «шахеди» у комендантську годину, боєць на блокпосту заглянув у авто, де був наш Борис Майоров та операторка Вікторія Гладченко. Подивився і каже: «А, це ж журналісти Суспільного, ми з вами у 22-му році їздили на зйомку. Проїжджайте!».

Катерина Гладенко, «Суспільне Суми»: Ми не були воєнкорами, не були готові їздити під обстріли - Фото 6

 Зйомка у місті Середина-Буда, літо 2023 року

— Як долаєте страх? Не виникало думки все кинути й не працювати в таких небезпечних умовах?

— Ні, думки кинути не виникало, бо хочеться залишатися вдома. Не хочеться їхати. Звісно, буває страшно, але ти розумієш, що те, що ти привезеш із прикордоння, покажеш реальний стан речей, — можливо, більше не покаже ніхто. Матеріали Суспільного беруть закордонні медіа, люди з різних країн бачать те, що відбувається у нас на прикордонні. І ця думка допомагає працювати та триматися.

У 2022 році ми приїхали в село Попівка Великописарівської громади, спілкувалися з людьми після обстрілу. Люди говорили, що дуже мріють про перемогу. Коли це станеться — вони накриють здоровенний стіл на все село і будуть святкувати... Зараз, наскільки я знаю, всі люди виїхали з того села. Мені дуже хочеться повернутися туди та все ж побачити той святковий стіл після нашої перемоги.

Фото: з особистого архіву Катерини Гладенко

Читайте також
«Альоно, не нервуйся, але тебе додали в групу “нацистів”». Альона Мовчан, «Суспільне. Херсон» — про життя в окупації та роботу у прифронтовому місті
Маргарита Лазник, «Українське радіо», Херсон: «Якщо я виїду, то хто буде розповідати про те, що тут відбувається»
Андрій Тіток, «Суспільне. Чернігів»: Пишаюся, що в нас підібралася команда, яка на одній хвилі по цінностях
Олександр Такул: Маю надію після нашої перемоги повернутись працювати на Суспільне
Андрій Крамченков: «Суспільне стало моїм підрозділом. Я опинився в потрібному місці в потрібний час»
Олександра Новосел: Я змінила піджаки й підбори на бронежилет і берці
Максим Волошин, «Суспільне Львів»: Продюсер із виробництва — це той, хто перекладає мову творців на зрозумілу для інженерів і навпаки
Коли «Детектор медіа» тільки розпочинав роботу, найпопулярніші українські медіа ще дослухалися до темників. Але завдяки спільній боротьбі журналістів та суспільства це змінилося. Найпоказовіше: Україна пройшла шлях від державного телебачення до Суспільного.

Тепер наша команда прагне розширювати аудиторію та впливовість Суспільного мовлення заради ідей та ідеалів, які воно продовжує ілюструвати.

Запрошуємо приєднатися до нас у цьому завданні, ставши частиною Спільноти «Детектора медіа».
Долучитись
Теги за темою
російська агресія
Джерело матеріала
loader
loader