Команда Орбана—Фіцо очікує на поповнення: як Австрія дозволила ультраправим виграти

Кількамісячна переговорна епопея, метою якої було не допустити до формування австрійського уряду ультраправу Партію свободи (FPÖ), завершилася крахом. Уже найближчим часом в Австрії може виникнути уряд, частина міністрів якого матиме особливі сентименти до Росії та буде скептично налаштована до продовження підтримки України. Тож офіційний Відень може доєднатися до неформальної групи країн ЄС у складі Угорщини та Словаччини, влада яких прихильно ставиться до ідеї умиротворення агресора й налаштована на співпрацю з Путіним.

Коаліційні переговори між різними партіями для недопущення до влади крайніх правих — поширена практика в сучасній Європі. Однак ця тактика не завжди успішна й доволі ризикована. Її можна апробувати, якщо партія, яку не хочуть бачити в уряді, набрала відносно незначну кількість голосів або посіла друге чи третє місце. Проте коли політична сила здобула перемогу на виборах, спроба її ізолювати є занадто складною. І, звісно, не викликає захоплення у виборців, які вважають, що збанкрутілі політики намагаються в такий спосіб змінити результати голосування. До того ж це часто передбачає формування неприродної коаліції між партіями, які належать до різних ідеологічних ніш. Шанси створити стабільний дієздатний уряд за таких умов незначні. Що й продемонстрував приклад Австрії.

29 вересня Австрійська партія свободи вперше в своїй історії здобула перемогу на парламентських виборах і отримала понад 29% голосів. Австрійська народна партія з ексканцлером Карлом Негаммером фінішувала другою (понад 26% голосів). Соціал-демократи (ÖVP) набрали 20,5%, ліберали NEOS — близько 9%, а «Зелені» — 8,7%. В австрійському парламенті склалася конфігурація сил, за якої жодна з політичних партій самотужки не спроможна сформувати уряд. Адже для цього необхідна більшість у 92 мандати. Стало очевидно: без коаліції не обійтися. Інше питання — якою мала б бути ця коаліція.

На перший погляд, природніше з ідеологічної точки зору виглядала б коаліція за участю Австрійської партії свободи та Австрійської народної партії. В сумі ці політичні сили отримали 108 мандатів. Та й раніше вони вже мали досвід спільної роботи в уряді. Але на заваді такому розвитку подій стало небажання інших політичних сил і персонально канцлера Негаммера співпрацювати з ультраправими у складі уряду. Фігура лідера Партії свободи Герберта Кікля на чолі виконавчої влади викликала таку антипатію, що австрійські політики спробували залишити його за бортом.

У жовтні федеральний президент Австрії Александер ван дер Беллен доручив канцлеру та лідеру Австрійської народної партії (ÖVP) Карлу Негаммеру сформувати коаліційний уряд попри перемогу на виборах ультраправої Австрійської партії свободи (FPÖ). Своє рішення він пояснив тим, що жодна з політичних сил не виявила бажання вступати в коаліцію з Партією свободи. Також австрійський президент зазначив, що в решти партій є низка принципових зауважень, які унеможливлюють співпрацю з політичною силою Кікля, зокрема через сентименти цієї партії до Росії та Путіна. У середині листопада консервативна Австрійська народна партія (ÖVP), Соціал-демократична партія Австрії (SPÖ) та ліберальна NEOS розпочали офіційні переговори щодо створення урядової коаліції.

Теоретично більшість без участі Австрійської партії свободи була можлива. Австрійська народна партія разом із соціал-демократами та лібералами в сумі здобули 110 мандатів (за мінімально необхідних 92). Та для цього учасникам переговорного процесу потрібно було узгодити позиції із багатьох спірних питань. І це виявилося їм не до снаги.

В австрійських правоконсерваторів, лібералів та соціал-демократів немає принципових розбіжностей у питаннях зовнішньої політики. Але ці політичні сили мають кардинально відмінні погляди на низку принципових питань внутрішньої політики. Наприклад, партії займають різну позицію щодо економіки та методів її стимулювання. Соціал-демократи виступають за збільшення податків і запровадження нових, тоді як «народники» вважають це неприпустимим. Між політичними силами є серйозні розходження щодо міграційної політики та системи надання притулку, охорони здоров’я, освіти, соціальної сфери. Недарма лідер Австрійської партії свободи Герберт Кікль іще на початку коаліційних переговорів іронічно висловився про їх перспективи. Як виявилося, інтуїція його в цьому випадку не підвела.

Поки тривали складні коаліційні переговори, громадська думка в Австрії ще більше змістилася у бік Австрійської партії свободи. Останнє опитування Інституту дослідження громадської думки та аналізу даних показує, що ця політична сила зараз користується підтримкою 37% виборців. Тоді як Австрійська народна партія (ÖVP) зменшила рівень довіри до 21%, соціал-демократи (SPÖ) мають 19%, а ліберальна NEOS — 12%. До того ж 49% австрійців виступають за нові вибори. 47% хотіли б формування уряду в складі Австрійської партії свободи та Народної партії, хоча стільки ж виступає проти такого сценарію. Водночас 59% упевнені: канцлер Карл Негаммер має піти у відставку.

3 січня ліберальна партія NEOS заявила, що виходить із коаліційних переговорів з консервативною Австрійською народною партією (ÖVP) та Соціал-демократичною партією Австрії (SPÖ). Лідерка лібералів Беате Майнл-Райзінгер апелювала до того, що партнери з переговорів відмовлялися зафіксувати чіткі програмні цілі й не горіли бажанням проводити реформи, зокрема в пенсійній та податковій сферах. Водночас вона подякувала канцлеру Негаммеру за спільний шлях і готовність «дивитися вперед».

В Австрійській народній партії відповідальність за зрив переговорів і демарш лібералів поклали на Соціал-демократичну партію. Як заявив секретар партії Крістіан Штокер, там останнім часом «перевагу здобули ретроградні сили», що змусило лібералів покинути переговорний процес. Залишалися ще примарні шанси на те, що вдасться домовитися Австрійській народній партії та соціал-демократам (хоча така коаліція мала б лише мінімально необхідну кількість голосів у парламенті). Але заява канцлера Негаммера про складання повноважень глави уряду та очільника політичної сили 4 січня розвіяла всі ілюзії.

Wir haben lange und redlich verhandelt. In wesentlichen Punkten ist mit der SPÖ keine Einigung möglich. Die Volkspartei steht zu ihren Versprechen: Wir werden leistungs- und wirtschaftsfeindlichen Maßnahmen oder neuen Steuern nicht zustimmen. Daher beenden wir die Verhandlungen… pic.twitter.com/evKgQbtTwq

— Karl Nehammer (@karlnehammer) January 4, 2025

У відеопромові глава уряду й уже колишній лідер Австрійської народної партії також поклав усю відповідальність за зрив переговорів на соціал-демократів. У виступі він дорікнув лівим за бажання запровадити податок на багатство та спадщину. На думку Карла Негаммера, такі ініціативи лише сприятимуть економічній рецесії та нашкодять країні. Водночас Негаммер додав, що для нього також є неприйнятною співпраця з радикальними силами в політиці, маючи на увазі праворадикальну Австрійську партію свободи.

Соціал-демократи не залишилися в боргу перед своїми політичними опонентами. Того дня, коли федеральний канцлер критикував лівих за деструктивну позицію, лідер Соціал-демократичної партії Австрії Андреас Баблер на пресконференції звинуватив консерваторів у прагненні заощадити на пенсіях і зарплатах для вчителів і поліціянтів. На цьому коаліціада за участю ідеологічно чужих політичних сил завершилася.

Наступного дня, 5 січня, новопризначений лідер Австрійської народної партії Крістіан Штокер заявив, що готовий вести переговори з ультраправою Австрійською партією свободи про формування коаліційного уряду. Своє рішення він пояснив зміною ситуації. Президент Австрії Ван дер Беллен, який раніше був противником того, щоби запропонувати формування уряду ультраправим, був змушений під тиском обставин кардинально переглянути свою позицію. Чим підтвердив старий принцип: у політиці не буває нічого неможливого. 6 січня Беллен запросив Герберта Кікля на зустріч, на якій доручив лідеру Австрійської партії свободи створити новий уряд.

Спробувавши домовитися про різні моделі формування коаліції, Австрія була змушена повернутися до формули за участю ультраправих та помірковано правих. Якщо такий формат спрацює й сторони дійдуть згоди, то новий уряд напевно очолить представник Австрійської партії свободи. З великою ймовірністю це призведе до того, що офіційний Відень скоригує політику підтримки європейської інтеграції України. Найгірше ж те, що він може зайняти більш проросійську позицію на міжнародній арені та солідаризуватися з урядами Орбана й Фіцо. Політичний ландшафт Європи зазнає змін. І не всі зміни є сприятливими для України.