Битва двох найобок: чому українці повертаються на окуповані території

Інформація, що 150 тис ВПО повернулися на окуповані території цілком реальна.

Ну, а чого ви хотіли, якщо наша велика держава замість робочих місць і житла пропонує мовного патруля і дві тонни обіцянок, поки самі знаєте хто краде бабло на плитці, "укриттях", дронах і взагалі всьому, що можна вкрасти, то чи варто дивуватися, що люди через Європу і з Європи повертаються туди, де мають житло і соціальні виплати. В цьому плані, та частина населення яка погано адаптується, опиняється перед вибором помирати з голоду або повертатися додому, де є житло і щедріший пайок від Путіна. І люди, особливо пенсіонери, погоджуються. І цю битву Україна програє вщент з однієї причини - для бенефіціарів Другої республіки людина є сміттям.

Різниця між Росією та Україною полягає в тому, що для Росії людина теж є сміттям, але вона і за сміття готова щедро платити. Тому що для неї сміття - це будівельний матеріал з якого будується імперія. Україна нічого не будує, крім мовної бульбашки, яка є для квазіеліти дешевим ерзац-замінником ідеології та держави взагалі.

Формула Росії звучить - імперія і щедрі гробові. Росія раціонально утилізує маргінальні соціальні групи заради збереження імперії. Надаючи за допомогою імперського пафосу раціональну осмисленість забою. В Росії такі ж злодії, навіть масштабніші, але вони вірять в імперію, цю віру поділяють маси з яких обирають найбільш непотрібних і маргіналізованих і шлють на забій.

Формула України звучить - "мова і вірте, що потім щось буде". Щось на кшталт "буде ЄС, буде НАТО, і колись у вас буде краще життя". Однак, усі давно зрозуміли, що за цією формулою нема нічого, крім найобки. І навіть гробових не буде. Тому навіть мовний інспектор з Одеси не хоче воювати за таку прекрасну перспективу і збирає 500 тис гривень, щоб всунути їх у лапи ТЦК та ВЛК. Рожева мрія мовного інспектора - з'їбати індивідуально до країни ЄС і НАТО і здалеку любити мову і бабусин глечик. В цьому плані і простий мовний інспектор, і баба з Хмельницького, що наскирдувала мільйони доларів на продажу липових довідок мовним інспекторам (і не тільки), ідентичні в базових прагненнях.

Таким чином, маємо конкуренцію двох найобок. Імперська найобка готова щедро платити за підтримання пафосу, який є ідеологічною базою імперського менеджменту.

Найобка Другої Української республіки дріб'язкова, жадібна до тупості, вузьколоба і ділитися ні з ким не хоче. Маючи навіть величезну ресурсну базу Заходу, вона виявилася настільки жадібною, що навіть чужий ресурс не змогла використати таким чином, щоб нижчі соціальні групи отримали хоч щось. Зовсім не дивно, що формула "ти помри сьогодні, поки ми заробляємо на хату в Монако-Дубаї" не працює від слова зовсім. Бо навіть тупий розуміє, що бенефіціари української найобки не вірять в її перспективу. На відміну від бенефіціарів імперської найобки, які у свою перспективу вірять і готові пожертвувати будиночком на озері Комо, як Соловйов, який за відданість справі імперської партії отримує щедру компенсацію.

В цьому суть фінальної кризи Другої республіки. Всі розуміють, що є одна обгортка на якій залишився напис "мова", сумний портрет Тараса Григоровича, а всередині коричнева смердюча субстанція з компонентів ТЦК, МСЕК, тупості, безвідповідальності та зневаги до людського життя.

А цю цукерку ще й намагаються покласти у відкритий ротик зі словами: "Будь патріотом, це смачно!". А у відповідь отримують блювотний рефлекс. Деяким ще вистачає нахабства зробити здивовані очі і театрально заволати: "Шановні українці, їжте! Це ж дуже смачна і унікальна пропозиція. Ніде в світі такого нема!". Ось тут не брешуть. Такої унікальної найобки ніде не знайдеш у світі.

Ось так у блювотині і від своєї ж блювотини помирає Друга республіка. Тут би перестати себе найобувати. Для початку. Але поки виходить, як у тому анекдоті: "І чую що Сірко, і знаю що Сірко, але срати не перестаю".