Про глузування США та дозволи Байдена

Утримання плацдарму у Курській області зараз стало принципово важливим.

Уточнюю, що насправді оця заплутаність з дозволеною дальністю "Атакамсів" — чи то 80 км, чи то 300 км, не має значення. Значення мають цілі, по яких можна бити. А вони, за наполяганням США, суто військові — скупчення живої силі, техніки, аеродроми, штаби, склади, переправи у Курській області. Об’єктів російської енергоструктури там, на жаль, нема.

Велика Британія і Франція будуть діяти у руслі США.

Зазвичай, взаємодія виглядає наступним чином. ЗСУ пропонує варіанти цілей. На ті цілі, з якими партнери погоджуються, вони надають координати для ракетних ударів (ніякі військовослужбовці НАТО на території України не вводять ці координати в установки Хаймарс, це маячня путіна, бо все відбувається в напівавтоматичному режимі). Відповідно, в основному, це будуть цілі у Курській області, пов’язані з контингентом вояків з Північної Кореї.

Можна припускати, що у наявності у нас будуть до сотні "Атакамсів" і біля 20 ракет "Шторм-Шедоу"/"Скальп" (це не таємниця). Така кількість не дозволить принципово переломити фронтову ситуацію у Курській області, проте дозволить певним чином нівелювати наявність північнокорейського контингенту у кількості 10-12 тис вояків з реактивною та звичайною артилерією.

Утримання плацдарму у Курській області зараз стало принципово важливим. Бо напередодні потенційних переговорів ламає схему агресора. Зверніть увагу, у недоімперії практично припинили вживати таке зручне для них колись формулювання "з урахуванням реалій на землі". Бо зараз це означає, що не тільки Україна втрачає неконтрольовані території, але й росія. І як тоді співати про "досягнення всіх цілей СВО"?

І принагідно ще про одну тему. Як висловились би наші незамінні топ-менеджери, "на зовнішньополітичному треку фіксується негативний тренд". А саме, в оточенні Дональда Трампа починають глузувати з президента В. Зеленського. Не критикувати, а саме глузувати.

Цім доволі системно займаються син обраного президента США Трамп-молодший, Ілон Макс, журналіст Такер Карлсон, є й інші, менш помітні. Це погано. Бо це не якась невихованість людей з найближчого оточення Трампа, а цілком свідома позиція. І вона ризикує стати неофіційною нормою. Це вигідно Трампу, бо людині, яку не поважають і з якої намагаються зробити посміховисько, дуже просто відмовити у навіть самому необхідному. Або примусити до самого принизливого. А потім ще й написати десь у мережі Х: "Прохав, але не отримав. Демократична халява скінчилася".

Неприйнятну ситуацію треба негайно виправляти. Але для цього треба стати для Трампа не набридливим прохачем, а молодшим партнером у його планах.

Джерело