Їх вбила Росія: українські родини, чиї життя забрав ворожий снаряд

Ворог не перестає атакувати мирне населення України.

Російські ракети влучають у будинки мирних жителів, торгових центрів, дитячих закладів та кафе.

ТСН.ua зібрав розповіді про сім'ї, чиє життя зруйнував ворожий снаряд.

Симанюки із Києва, яких вбила Росія

Тіла сім’ї 40-річної Зоряни, 10-річного Максима та 8-річної Насті Симанюків знайшли під завалами п’ятиповерхівки за кілька годин після прильоту, який стався 8 липня. Сім’я мешкала на другому поверсі та була вдома, коли ворожа ракета поцілила у будинок. Батько в той час перебував у селі Вінницької області.

Внаслідок атаки один під'їзд був зруйнований повністю, повідомив мер Києва Віталій Кличко.

"Подзвонив Вася, шо йому сказали, шо у них впав під’їзд. Вдома Зоряна і малі. Кілька годин поки працювали рятувальники, я думала, що їх знайдуть. Можливо, пораненими, але шо їх знайдуть", – розповіла Ольга Падей, тітка загиблих Максима та Анастасії. 

На думку тітки, Симанюки ймовірно хотіли сховатися, проте не встигли, можливо не зреагували вчасно.

До Києва сім’я переїхала з Тернопільщині кілька років тому. Орендували квартиру, влаштували дітей у школи і гуртки 

"Хотілося для дітей більшого. Хотіли, щоб вони отримали кращу освіту. Щоб в них було більше можливостей. Більше знайомств. Більше розвитку", – каже Ольга Падей. 

10-річний Максим змалку займався карате, був вихованцем карате-клубу "Чемпіон". Мріяв потрапити на Олімпійські ігри,–пригадує його тренер.

"Ми з ним навіть домовилися, що до 14-ти років –на його перший відбір на Чемпіонаті України, що він повинен був бути медалістом", –розповів Володимир Боєв, тренер спортивної школи CHAMPION. 

Максим збирався на літні тренувальні збори, з командою в гори.

Спортсменкою була і його восьмирічна Настя, яка займалася гімнастикою. А ще любила поганяти м’яча з Максимом і його друзями. 

Пошуково-рятувальні роботи в житловому будинку Шевченківського району тривали більше доби. З кожною хвилиною кількість постраждалих і загиблих збільшувалася. Під час розбирання завалів рятувальники знайшли фотографії родини хлопчика, якого разом з мамою знайшли під завалами житлового будинку в Шевченківському районі.

Василь Симанюк поховав усю сім’ю у рідному селі на Вінниччині.

Того дня агресор обстріляв не лише будинок у Шевченківському районі Києва, а й дитячу лікарню “Охматдит".

Одного дня Ярослав Базилевич втратив сенс свого життя

Трагічний випадок сім’ї Базилевичів зі Льовав вразив увесь світ.

Вранці 4 вересня з Росії вилетіла гіперзвукова балістична ракета повітряного базування "Кинджал". Через російську атаку де проживала сім’я Базилевичів, Ярослав за мить втратив дружину та трьох доньок. Йому вдалося вижити, бо перебував у квартирі на момент прильоту.

У матеріалі The Washington Post розповіли деталі того самого трагічного дня. У домі родини Базилевич усе було тихо. Напередодні ввечері Євгенія вивела Емілію на прогулянку, а Ярослав заспокоював Дар'ю. Вона хвилювалася за свій другий курс університету. Коли Емілія повернулася, він допомагав своїй молодшій робити уроки з математики та української мови. Вона щойно пішла до другого класу. Допізна Ярина не поверталася додому.

По вівторках вона зазвичай дивилася фільми вдома у подруги. А на світанку завила сирена. Дружина Ярослава – Євгенія вхопила їхню тривожну валізку із документами з гардеробу. Журналісти зазначають, що зазвичай родина ховалася в коридорі за вхідними дверима. Цього разу дружина з дітьми вийшли.

Пролунав вибух – оглушливо близько. Для безпеки Євгенія спускала дівчат сходами будівлі на нижній поверх, у цей момент влучила ракета, сходи зім’яло і вони розчавили сімох людей. Увесь цей час Євгенія говорила з Ярославом телефоном, вже потім він пригадує, що після вибуху був дезорієнтований – сміття застрягло в оці – чоловік шукав свій мобільний телефон, який вилетів з руки. Він був босий. Було темно, у повітрі стояв густий пил, і кров забризкала обличчя.

Йому потрібно було передзвонити Євгенії. Він пройшов до передньої частини квартири, дивлячись у мансардне вікно їхньої спальні. Далі миттєво приїхали пожежники та поліція. На місце збіглися і рідні родини, які жили за чотири хвилини ходьби. Ярослав кричав, що його діти під завалами. Рятувальники підняли гідравлічний підйомник і спустили Ярослава на тротуар. На той час вже зібрався натовп. Рятувальники розкопали зруйновані сходи

"Спочатку ми знайшли одну дівчину. Тільки по пасмам її волосся я зрозумів, що це моя хрещена Дар’я. І тоді ми почали витягувати ці більші кам’яні плити, і вони були вимазані кров’ю", – розповів журналістам кум Базилевича Ярослав Філевич про мить, коли вперше зрозумів, що загинула його похресниця. 

Увесь цей час Ярослав Базилевич вірив, що його рідні врятувалися, а сусіди пригадували, що він і сам поранений розбирав завали в надії знайти своїх дівчат. 

Євгенія Базилевич працювала в цифровому маркетингу, а у вільний час викладала йогу, вивчала французьку, розробляла ювелірні вироби та виготовляла парфуми. Старші дочки Базилевича – Ярина і Дарія, мали свої захоплення та мрії. Ярина любила скелелазіння, а Дарія досліджувала сімейну історію.

Наймолодша Емілія була життєрадісною дівчинкою, яка любила співати.

"ого ранку, коли ракета вразила їхній дім, у родині все здавалося спокійним. Ярослав сподівався, що його близькі в безпеці, але став єдиним, хто вижив", – вказано в повідомленні.

Згодом Ярослав Базилевич виступив зі зверненням до українців: зазначив, що він був найбагатшою людиною, а тепер має лише спогади. Але щоб про його дівчат пам’ятали у всьому світові, Ярослав вирішив створити Сталий стипендіальний фонд імені Євгенії, Ярини, Дарії і Емілії Базилевич, й таким чином допомогти тим дітям, які не мають коштів на здобуття освіти. 

У загиблої Ганни Кушнарьової було багато планів на життя

Унаслідок атаки ворога 22 жовтня на Суми загинули дві жінки 62-х та 54-х років, а також дівчинка 14 років.

Анна, Ірина та Людмила Кушнарьови стали жертвами терору країни-агресора.

Як згодом стало відомо, один з "Шахедів" здійснив пряме влучання у приватний будинок спального району, де перебувала родина з чотирьох людей. Помешкання загорілося, тому шансів врятуватися у його мешканців не було.

У четвер, 24 жовтня, у Сумах попрощалися з трьома членами родини Кушнарьових, в будинок який 22 жовтня влучив російський "Шахед". Тоді там перебувала родина з чотирьох людей. Помешкання загорілося, тому шансів врятуватися у його мешканців не було. Внаслідок цього загинула ціла родина – 14-річна Ганна Кушнарьова, її 42-річна мати та 54-річна тітка.

За даними поліції Сумщини, вижив лише батько дівчинки. Як відзвітували правоохоронці, удар був настільки потужним, що внаслідок пожежі від будинку залишилися лише декілька стін. Крім того, були пошкоджені сусідні будинки та автівки.

В сумській школі №27, де навчалася Ганна Кушнарьова, ТСН.ua розповіли, що це була одна з найкращих учениць.

"Ганна була розумничкою, переживала через усе, дуже любила тварин, брала участь у виставках. Вона була життєрадісною дитиною. Було пряме влучання "Шахеда", пожежа була страшною. Дитина з матір’ю згоріли…" – розповіла ТСН.ua Ольга Плотницька.

Ті, хто знав цю родину, кажуть, що в загиблої дівчинки було багато планів на життя. В листопаді вона планувала брати участь разом зі своєю собакою Юмою у змаганнях.

"Син вийшов на кухню готувати сніданок, залишився живий": у Кривому Розі ракета забрала життя матері та трьох дітей

Зранку 11 листопада російські війська завдали ракетного удару по місту Кривий Ріг. Окупанти прицільно вгатили балістикою по житловій п'ятиповерхівці. Внаслідок удару зруйновані квартири від першого до п’ятого поверхів одного з під’їздів. Виникла пожежа.

Місцева мешканка Ірина розповіла "Суспільному" біля зруйнованого будинку, що у неї під час удару могли загинути троє онуків та невістка, а син дивом вижив:

"Дітям десять років, два з половиною роки і два місяці. Вони були вдома, син вийшов на кухню готувати сніданок, залишився живий. Він впав на другий поверх, а жінку його і діток шукають під завалами".

Вранці, 12 листопада, голова Дніпропетровської обласної військової адміністрації Сергій Лисак написав, що з-під завалів криворізького будинку дістали тіла двох дітей. Через кілька хвилин начальник військової адміністрації Кривого Рогу Олександр Вілкул повідомив, що з-під завалів також деблокували тіло третьої дитини – це двомісячне немовля.

Багатодітна Олена Кулик та троє її малюків стали жертвами ракетного удару росіян. Старшому сину Кирилу було десять років. Демиду –два. А найменша Уляна народилася лише два місяці тому.

Живим з усієї родини залишився лише батько Максим. Він під час удару росіян він вийшов на кухню зробити сніданок. Вибуховою хвилею його відкинуло на нижній поверх.

Росія не дала можливості навчитися розмовляти маленькому Адамові із Запоріжжя

Помститися за рідних та ще більше допомагати українським захисникам – така мета у родини загиблих Тарасевичів у Запоріжжі. Російська бомба поцілила в їхній будинок 7 жовтня. 42 людини поранено. 10 загинули. Зокрема і 27-річна Софія, її маленький син і бабуся, йдеться у сюжеті кореспондентки ТСН.ua Кіри Овес. 

Адам з мамою і дідусем жили на третьому поверсі. Сергій, чоловік Софії, у момент атаки працював, на останнє його повідомлення: "У вас усе гаразд?". Донька вже не відповіла. Коли він прибіг додому – довго не міг впізнати будинок. 

"Я годину ходив отут от. Аж потім я зрозумів, що тут нічого немає", – каже батько загиблої Сергій Лущай. 

Поки він був на роботі, Софії з дитиною допомагала її бабуся Тетяна, каже мати загиблої. 

"Дізналася що місто обстрілюють КАБами, почала телефонувати мамі і Соні і з ними вже не було зв'язку, і тоді я вже зрозуміла, що це кінець", –каже мама загиблої Юлія Тарасевич. 

Розповідаючи про рідних, жінка часто зривається в сльози. Донька була перекладачем з англійської. На початку повномасштабного вторгнення разом з 15-річним братом поїхала до Великої Британії. 

"Малий пішов у школу, а Соня знайшла собі роботу на військовій базі, яка готувала наших військових і вона працювала там перекладачем. Вона народила Адама і це була найкоханіша дитина в моєму житті, це був неймовірний хлопчик він був такий розумний", – каже Юлія Тарасевич. 

Повернулася додому, бо сумувала за рідними і мріяла працювати психологом. Допомагати людям, як її 68-річна бабуся Тетяна Тарасевич. 

"Все життя пропрацювала лікарем-педіатром, вона рятувала дітей, вона вивчала студентів, кращої матері не було у світі", – каже Юлія Тарасевич, яка втратила матір,доньку та онука. 

Єдине, що лишилося від їхньої квартири, – це фотографія, яку сестра Софії знайшла, коли рятувальники розгрібали завали.

"З того ковша в якийсь момент вилетіла ось ця фотографія єдина", – згадує Ганна Павлишина. 

Світлина пом'ята і подряпана, але рідні не можуть намилуватися на свого Адамчика. Пам'ятають усе: його перші рухи, перші кроки, перший удар по м'ячу. 

"В останній вечір я помітив, що він вже його буц, думаю, ще трошечки і заговорить. Московиться бомба не дала йому навчитись розмовляти", –каже Сергій Лущай. 

"Спочатку винесли Соню і опізнали її спочатку, як іншу людину, бо дуже була понівечена, а потім пізніше знайшли бабусю і Адама і під тим горіхом, де він гуляв", – згадує Ганна Павлишина. 

У той  день загинуло 10 людей, зокрема і сусіди Софії та Адама, – молоде подружжя та дідусь, вижив лише 5-річний хлопчик, який наразі в лікарні.

"Я буду жити помстою заради пам'яті своїх рідних мамочки, дочечки і онука. Щоб ця русня припинила своє існування. Дуже багато лікарів, друзів, які зараз на війні і кожен з них мене туди чекає", – каже Юлія Тарасевич. 

Я буду жити помстою заради пам'яті своїх рідних мамочки, дочечки і онука. Щоб ця Росія припинила своє існування. Дуже багато лікарів, друзів, які зараз на війні і кожен з них мене туди чекає"

Будинок повністю знищений, їхні мешканці лишилися без житла і речей. Пана Сергія прихистили рідні. Він із мамою Софії щодня приїжджає до цих могил, вкритих квітами та дитячими іграшками.