10 легендарних співаків з 80-х, які увійшли в історію української музики
10 легендарних співаків з 80-х, які увійшли в історію української музики

10 легендарних співаків з 80-х, які увійшли в історію української музики

Деякі артисти популяризували рідну мову навіть в умовах постійного контролю з боку радянської влади. Вони створювали глибокі тексти, які проникали у серця мільйонів слухачів. Видання Viva.ua підготувало добірку українських співаків 80-х, чиї треки й досі викликають приємну ностальгію.

Назарій Яремчук

Назарій Яремчук - легенда української естради. Його дзвінкий голос, щира віддача своїй справі, патріотизм зробили його вагомою постаттю не лише у 80-х роках минулого століття, але й для сучасників.

А почалося все з вокально-інструментального ансамблю «Смерічка», в якому Назарій був солістом разом із Василем Зінкевичем. Колектив виконував композиції в народному гуцульському стилі з буковинськими мотивами. Пісні для колективу створював знаний композитор Володимир Івасюк, а його засновником був відомий музикант і композитор Левко Дутківський. 

Уперше «Смерічка» тріумфувала у фіналі «Пісні року-1971» у Москві. Тріо Яремчука, Івасюка та Зінкевича виконало композицію «Червона рута» й прославилось на весь Радянський Союз. А згодом вийшов і дебютний український телемюзикл «Червона рута» за участі тих же Яремчука, Зінкевича, а також Софії Ротару. Натомість Івасюк був композитором цієї роботи.

З того часу «Смерічка» почала активно гастролювати по всій території СРСР, даючи по кілька концертів вдень. Паралельно колектив вигравав престижні музичні конкурси, зокрема «Алло, ми шукаємо таланти» і «Пісня року-72». Пізніше гурт розпався: Зінкевич пішов у волинський ВІА «Світязь» у Луцьку, а Яремчук почав сольну карʼєру. Так, легендарною платівкою співака того часу стала «Незрівнянний світ краси».

Найвідомішими піснями виконавця стали «Запроси мене у сни свої», «Гай, зелений гай», «Стожари», «Чуєш, мамо», «Родина». Артист їздив в Афганістан під час війни, де виступав перед солдатами. Також Назарій кілька разів бував у Чорнобилі, де давав концерти ліквідаторам аварії.

Однак у 1995 році Назарій захворів на рак шлунка. Лікування та операції не допомогли одужати від онкології, тож артист помер. Назарію Яремчуку посмертно присудили Шевченківську премію, а також надали звання Героя України.

А в 2024 році в Україні випустили документальний фільм про Назарія під назвою «Яремчук: Незрівнянний світ краси». У ньому глядачі можуть дізнатися більше про життя і творчість видатного співака. Цікаво, що стрічка стала найкасовішою документалкою в Україні.

Василь Зінкевич

Василь Зінкевич - ще один видатний співак з 80-х, голос якого проникає глибоко в душу та змушує задуматися про важливе. Карʼєру Зінкевич розпочав з того, що влаштовував постановки, будучи керівником народного ансамблю танцю «Смеречина». Паралельно він розробляв для учасників колективу стильні костюми, міксуючи національні елементи з цікавими фасонами.

А невдовзі артист вступає у ВІА «Смерічка», ставши у гурті першим солістом-чоловіком. Так, разом з Назарієм Яремчуком і Володимиром Івасюком успішно виступили з композицією «Червона рута» у фіналі «Пісні року-1971» у Москві. Згодом співак зіграв одну з головних ролей - шахтаря Бориса - у телемюзиклі «Червона рута», який став шалено популярним на весь СРСР.

Окрім цього, Василь продовжував створювати вбрання для солістів «Смерічки», а також для Софії Ротару, ансамблю пісні і танцю Вірського, ВІА «Світязь». У складі «Смерічки» Зінкевич разом з іншими солістами давали концерти перед працівниками заводів, колгоспів, шахт. Колектив мав шалену славу по всьому СРСР.

Утім, згодом «Смерічка» розпалась, зокрема й тому, що партійна верхівка ставила певні умови співакам, які їх не влаштовували. Так, Зінкевич пішов працювати у волинський ВІА «Світязь», який досить швидко став відомим.

Найкращими треками у виконанні співака стали «Світ без тебе», «Тече вода», «Тільки раз цвіте любов», «Кличу тебе», «Забудь печаль». Також артист брав участь у стрічках-концертах «Мелодії голубих озер», «Червона Рута. Десять років потому», «Музика весни».

Протягом останніх років співак виступає не часто. Останній великий концерт виконавця відбувся у столичному палаці «Україна» в 2021 році. Зінкевич є заслуженим і народним артистом, має звання Героя України, премію Шевченка, а також є почесним громадянином Луцька.

Микола Мозговий

Миколу Мозгового й донині згадують як сильного співака та композитора, який мав непересічний талант до музики. Карʼєра виконавця розпочалась у 70-х роках минулого століття, коли він став солістом державної організації «Укрконцерт». Зазвичай Микола виконував треки у супроводі живих інструментів, бо терпіти не міг фонограму.

В «Укрконцерті» Мозговий працював протягом 23 років, даючи тисячі концертів. Паралельно співак реалізовувався як композитор і автор пісень. Одним із найвідоміших треків того часу, створеним Мозговим, є «Край». Українці добре знають цю композицію, адже у ній йдеться про безмежну любов до рідної країни.

Ще один легендарний трек, до якого Мозговий написав музику, є «Минає день, минає ніч». Пісня стала відображенням драматичного кохання, яке не склалося. Її, як і «Край», досі часто переспівують відомі артисти, а також виконують на різних співочих конкурсах і телешоу.

Певний час гастролював із власним гуртом «Вересень», а на початку 90-х відійшов від естради й зосередився на менеджменті. Так, Мозговий був головою Українського мистецького фонду імені Володимира Івасюка, а також заснував музичні фестивалі «Пісня буде поміж нас» та «Море друзів».

Крім цього, упродовж 5 років Мозговий очолював Український державний театр пісні. Був гендиректором та художнім керівником палацу «Україна». Помер у 2010 році від зупинки серця. Має звання заслуженого та народного артиста України, а ще нагороджений кавалером ордена князя Ярослава Мудрого.

Тарас Петриненко

Петриненко почав виступати наприкінці 60-х років минулого століття, вперше зʼявившись на сцені з гуртом «Еней». Туди входили учні музичної школи імені Лисенка. Колектив був дуже популярним серед поціновувачів року.

На початку 70-х Петриненко створив гурт «Дзвони», який за кілька років об'єднав з «Енеєм». Так, новий колектив отримав назву «Візерунки шляхів». У ньому поєднали лірику та фольк-рок. Невдовзі артисти випустили платівку «Мелодія».

Згодом виступали в організації «Укрконцерт» вже під назвою «Гроно». Петриненко разом з гуртом виконував україномовні треки, зокрема легендарну композицію «Україна». Вона звучала, наче національний гімн, пронизаний любовʼю до батьківщини. Вперше ця пісня пролунала під назвою «Поки кохаєм» в ефірі Українського радіо в 1987 року.

Невдовзі артисти випустили альбом «Я професійний раб», й через певний час «Гроно» розпався. Причиною стало те, що деякі музиканти вирішили не повертатись з-за кордону. На початку 90-х Петриненко презентував альбом «Господи, помилуй нас», який визнали найкращим в Україні за підсумками 1993 року. Через кілька років виконавця нагородили премією «Золота Жар-птиця» в номінації «Жива легенда».

Пізніше Петриненко випустив третій сольний альбом «Любов моя», який розкупили великими тиражами. Брав участь у Помаранчевій революції, де виконував свої композиції. Згодом увійшов до Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Зараз Тарас Петриненко виступає удвох із екссолісткою гурту «Гроно» Тетяною Горобець. Вони гастролюють як українськими містами, так і за кордоном. Також співак має звання народного артиста України.

Іван Попович

Іван Попович - один із тих співаків з 80-х, хто завжди співав українською, хоча радянська влада постійно заважала йому це робити. Партійні чиновники вимагали створювати треки російською, але так і не змогли змінити позицію артиста. 

Ще під час навчання в Львівській консерваторії почав карʼєру в ансамблі «Арніка». Згодом став співзасновником вокально-інструментального ансамблю «Ватра». Певний час колектив працював у Львівській філармонії.

А невдовзі Іван став співзасновником нового в Ужгороді ансамблю «Закарпаття». Також Попович виступав у Київському державному мюзик-холі й театрі естради. Саме тоді артист отримав всеукраїнську славу, випускаючи треки «Василина», «Розлук не буде», «Карпатське весілля», «Золото Карпат». Отримав звання народного артиста Української РСР та орден «За заслуги» ІІІ ступеня.

Згодом почав працювати у коледжі мистецтв при Київському університеті культури, а також був художнім керівником Державної театрально-видовищної агенції. У 2013 році Попович разом з DZIDZIO записали ремікси на його треки «Василина» й «Розлук не буде», які стали шалено популярними на всю Україну. Зараз артист продовжує творчу діяльність й ділиться своїми виступами у соцмережах.

Алла Кудлай

Творчий шлях Алли Кудлай розпочався в 1978 році, кола вона почала співати в народному хорі імені Верьовки. А вже через кілька років стала солісткою естрадно-симфонічного оркестру Держтелерадіо України.

У 80-х Кудлай видала відеоальбом «Веселка», в якому переспівала маловідомі народні композиції. Популярними треками співачки тих часів стали «Красива жінка незаміжня», «Знову цвіте матіола», «Цвів терен», «Мелодія». Має звання заслуженої та народної артистки України, а ще удостоєна ордену княгині Ольги III ступені.

Зараз Алла Кудлай не дуже часто дає концерти. Один з останніх виступів відбувся під час концерту памʼяті народного артиста України Віталія Білоножка.

Іво Бобул

Іво Бобул почав виступати з піснями ще під час служби в армії. Чоловік давав концерти у різних військових частинах та став лауреатом Конкурсу військової пісні. Після цього протягом року виступав із сімферопольським ансамблем «Море», але потім повернувся на рідну Буковину.

У 80-х працював у вокально-інструментальних ансамблях «Черемош» та «Жива вода», які виступали в Чернівецькій філармонії. У ті часи зʼявляються перші хіти Іво: «Я побачив гори», «Якщо любиш, кохай», «Краю мій, край». Через кілька років отримав роботу у Тернопільській філармонії, де співав і керував колективом «Віватон».

У 90-х Іво випустив композиції «На Україну повернусь», «Місячне колесо», «Рідна хата», які подарували артисту всеукраїнську любов. Згодом став виступати із співачкою Лілією Сандулесу, яка була не лише колегою на сцені, але й дружиною протягом 10 років. Композиції «А липи цвітуть», «Я приходжу», «Берег любові», «Все золото світу», «Осінній сад» стали народними хітами, завдяки яким виконавець отримав масштабну славу.

Певний час виступав зі столичним театром «Етюд», утім, вони частіше гастролювали по США, ніж на батьківщині. Згодом отримав звання заслуженого та народного артиста України і орден «За заслуги» III ступеня.

Після початку повномасштабного вторгнення Росії люди почали більше цікавитися українською музикою. Тож зараз Іво Бобул переживає нову хвилю популярності. Він активно дає концерти по всій країні, виступає на великих фестивалях і бере участь у телевізійних концертах.

Лілія Сандулесу

Карʼєра Лілії Сандулесу розпочалася в 1977 році у вокально-інструментальному ансамблі «Жива вода». Певний час працювала у волинській філармонії, де виступала у колективах «Світязь» та «Серпанки». Згодом отримала можливість співати у Київському мюзик-холі та водночас записувати пісні на радіо.

Також виконавиця брала участь у різноманітних конкурсах і фестивалях та нерідко перемагала. Зокрема, на конкурсі артистів естради України в Чернівцях. Наприкінці 80-х Лілія співала у своєму гурті «Селена» на Буковині, але невдовзі повернулась до столиці, де стала працювати у театрі «Етюд».

А на початку 90-х Сандулесу почала виступати в дуеті з Іво Бобулом. Ця співпраця виявилась дуже плідною, адже треки «Берег любові», «А липи цвітуть», «Пізня зустріч» стали всеукраїнськими хітами. Артисти були не просто колегами, але й подружжям упродовж 10 років.

На початку 2000-х Лілія випустила диск «Співає Лілія Сандулесу», а через кілька років повернулась жити у Чернівці. Має звання заслуженої та народної артистки України.

А в 2024 році Сандулесу та Бобул знову воззʼєдналися в дует і їздять з концертами по містах нашої країни. У листопаді артисти виступлять на спільному концерті у палаці «Україна».

Віталій Білоножко

Карʼєра Віталія Білоножко почалася у Чернігівській філармонії, але зовсім скоро його забрали до армії. Під час служби співав в ансамблі пісні й танцю Київського військового округу. Певний час був солістом столичного театру естради на Подолі.

Згодом став працювати у Держтелерадіо України. Виступав на Днях культури України не лише в Радянському Союзі, а й в країнах Європи та світу: у Франції, США, Угорщині, Німеччині, Польщі, Канаді, Великій Британії.

Популярними треками Білоножка того часу стали «Там де двоє зустрічаються», «Ти — земле моя», «А була любов», «Шануймо любов», «Боже, дай Україні волю». Загалом у світ вийшли 6 компакт-дисків та 12 аудіокасет з композиціями артиста.

Пізніше Віталій почав виступати спільно зі своєю дружиною та екссолісткою оперети Світланою Білоножко. Подружжя заснувало Міжнародний фестиваль родинної творчості «Мелодія двох сердець». У 2000-х Білоножки брали участь у різних концертах та виступали по містах України. 

Під час своєї карʼєри отримав звання народного артиста України та ордени «За заслуги» ІІ та ІІІ ступеня. Протягом останніх років свого життя Віталій рідко зʼявлявся на сцені. Співак хворів на цукровий діабет. Білоножко помер у січні 2024 році від зупинки серця. 

А в жовтні 2024 року в палаці «Україна» провели концерт пам'яті Віталія Білоножка. На заході виконували композиції співака такі артисти, як Павло Зібров, Олександр Пономарьов, Ауріка Ротару, Оксана Білозір, Тарас Петриненко та інші.

Оксана Білозір

Творчу діяльність Білозір почала у 1979 році у вокально-інструментальному ансамблі «Ватра». Жінка виконувала обробки народних композицій, а також треки, написані її чоловіком, відомим композитором і співаком Ігорем Білозіром.

У 1985 році артистка випустила дебютну сольну платівку, а через кілька років - диск разом зі співаком Віктором Морозовим «Ой, там у Львові, на Високім Замку». На початку 90-х виконавиця презентувала пісню «Україночка», яка стала однією з найпопулярніших в її репертуарі. З такою ж назвою в Білозір вийшов і компакт-диск з її треками.

Далі були альбоми «Для тебе», «Назад у майбутнє», «Чарівна бойківчанка». Загалом артистка випустила 15 компакт-дисків, 10 музичних фільмів та 1 DVD. Найвідомішими композиціями Білозір стали «Ой, зелене жито, зелене», «Горобина ніч», «Остання ніч кохання», «Я не вірю тобі». Певний час співачка викладала в столичному інституті культури і мистецтв.

В останні роки Оксана Білозір активно гастролює як по українських містах, так і за кордоном: у Польщі, Німеччині, Чехії, Іспанії. Зараз артистка дає концерти в рамках туру «Бенефіс. Оксана Білозір».

Фото: «1+1», «Фотографії старого Львова», «Вікіпедія», «Дядя Жора Company», ukrmusic.online, «Експрес онлайн», Kasa.in.ua, «Тернопільська газета», ukrainianpeople.us, «Українська естрада», «Україна молода», «Український інтерес», Ukrainian People, «Збруч», архів Левка Дутківського, Луцька міська рада, «Волинські новини», «СЛУХ»

Відео: «Ностальгія»

Джерело матеріала
loader
loader