“Викинув власні руки, які відірвало”: 24-річний ветеран знайшов своє покликання

Він сам попросив медиків дати йому можливість спілкуватись з пораненими.

У Дніпрі 24-річний ветеран війни нині підтримує інших поранених воїнів. Власним прикладом Михайло закликає бійців не втрачати надії, попри тяжкі ураження. 

Про нову справу життя військовий розповів кореспондентці ТСН Ользі Павловській.

Тисне руку пораненому воїну у реанімації. Михайло не приховує — замість кінцівок у нього протези. Костянтин ще бореться за життя після тяжких уражень на передовій. Та вже при тямі.

“Одна висока ампутація лівого стегна. Два протези потрібно буде поставити”, — розповів він.

На цьому самому ліжку у реанімації Дніпра рятували й самого Михайла два роки тому. Ураження були страшні. Боротьбу за життя Михайла досі памʼятають медики.

“Здавалося, що такі не виживають, тому що нема рук. Їх зрізало. І велика травма грудини, травма живота. І травма ноги. Дуже важкий стан. Але він, як молитву, шепотів: “Я не здамся, я все витримаю, я виживу”, — пригадує головний лікар Сергій Риженко.

З 18 у війську. Він служив вже три роки, коли почалося повномасштабне вторгнення. Навесні 2022-го біля Авдіївки в його бойову машину поцілив ворог. 

“В мій борт просто прилетіла ракета. І зразу відірвало дві руки. Потім, коли я відходив від машини, випала права рука. Я її викинув з рукава, відкинув в сторону. Сам відбіг до балки, до укриття”, — каже Михайло.

Його вивезли побратими у тяжкому стані. У лікарні Дніпра медики врятували життя. Відтоді майже два роки чекав на протези рук у Німеччині.

“Це електро на сто відсотків. А цей механічний. А руки так само замінюється сама кисть — всі пʼять пальців будуть працювати”, — показує він протези.

Михайло згадує постійні тренування та першу радість, коли зміг самотужки зробити елементарне. Бути підтримкою для побратимів, що на початку шляху до нового життя після поранень — Михайло одразу відчув своє покликання.

Він сам попросив медиків дати йому можливість спілкуватись з пораненими. І його одразу підтримали.

“Головне,щоб не падали духом, щоб трималися, тому що дуже багато людей духом падають і все”, — каже Михайло.

Це справді допомагає пораненим, кажуть лікарі. Чути щирі слова від побратима, що пройшов цей шлях. Тож Михайло і надалі продовжить власну місію в лікарні. У свої 24 каже: має ще чимало планів на життя. І відсутність кінцівок йому не завадить.