Як британці прийшли на «Антитіла» і думали, що йдуть на Олександра Усика. Репортаж із Кардіффа

«Антитіла» зараз в Британії з некомерційним мінітуром. Минулого тижня були в Лондоні, на вихідних – в столиці Уельсу, Кардіффі, а 5 червня така ж подія відбудеться в Бірмінгемі.

Тарас Тополя зі своїми музикантами приїхали збирати гроші на евакуаційні катери для ГУР. Концерти хоч і проводили, але невеликі і акустичні. А переважно подія складається з показу документального фільму про те, як «Антитіла» воювали в лавах Тероборони, а потім із живого спілкування з публікою. 

Я на заході в Кардіффі «працювала під прикриттям» – волонтерила на івенті, ходила поза лаштунками, збирала для вас цікаве. Ну як не стати шпигункою, коли сама подія на користь Головного управління розвідки і Кирила Буданова!

А цікаве почалося просто з порогу. Серед глядачів, які збиралися на зустріч в нічному клубі, були переважно українці. Як раптом до входу чимчикує боксерського вигляду місцевий і радісно вигукує до волонтерки, яка перевіряє штрихкод на квитках: «Olexandr Usyk! Champion!» Волонтерка фаната пропустила, але заради правди почала пояснювати, що сьогодні тут виступатиме не Усик, а гурт «Антитіла». Але теж з України. Співрозмовники один одного не зрозуміли, глядач був надто збуджений і повторював знову і знову, що таки ж Усик, в анонсі написано.

Ми всі знизали плечами і відпустили його з Богом. Усик так Усик.

Десь через годину до мене дійшло. Прізвище клавішника і заразом менеджера групи – Сергій Вусик! Панове, я вам кажу, я би багато віддала за те, щоб побачити обличчя цього глядача боксерської статури в момент, коли він зрозумів, що Усики і Вусики бувають різні.

Розклад у події був насичений, як прийнято говорити у кіношників, «кліповий монтаж»: всього потрошку, нарізкою. Показ фільму, сесія питань із залу, три пісні, аукціон, знову питання із залу, знову три пісні, автограф-сесія, фотографування з фанатами. 

«Фортецю Бахмут», до речі, яку деякі глядачі вимагали щойно вмостившись на стільцях, співали аж в самому кінці. Тому «любиш пісні слухать, люби і про серйозні речі говорити та лоти на аукціоні купувати».

Отже, фільм подивились, розчулились, дочекались, поки група вийде на сцену і почалася майже кухонна розмова з музикантами: «а от що видумаєте про Єдиний марафон», «а як вам відсутність демобілізації», «а розкажіть, як ставитеся до політиків», «а що робить з корупцією».

Зі своїх відповідей Тарас Тополя цілком міг би скласти собі політичну програму. По всіх темах пройшлися. 

На щастя, крім розмов «за жисть», юні, але вже свідомі глядачі ставили і дуже конкретні, навіть професійні питання. Одна з глядачок спитала, «так що там по Ялті?». Ні, вона, звісно не так спитала, це скептики так би спитали. Вона наголосила, що група отримала багато критики за бравурні обіцянки концерту в Ялті. То він відбудеться чи ні. 

Тарас Тополя відповів, що авжеж, він вірить, що цей концерт на стадіоні «Авангард» в українській Ялті рано чи пізно буде. Квитки продані – питання лише в даті. До того ж, він додав, що і зараз вважає цей хід правильним з огляду на кількість істерик в російських пабліках через цю заяву.

Гість із США спитав, чи не бояться вони, що їх уб'ють кілери. Через те, що росіяни знають, що вони воювали, а тепер вільно їздять по світу. Навіть не буду цитувати відповідь. Бо питати зараз українців, чи не бояться вони бути вбитими росіянами, не конструктивно – кожен українець вже більше двох років як фаталіст.

Після розмови трохи поспівали разом. А потім лишили на сцені барабанщика групи Дмитра Водовозова одного. Він в колективі штатний аукціоніст. Дмитро розпочав свій «сольник «Хто більше?», а решта колективу і я зібралися в курилку кожен за своїм: вони – відпочити, а я – збирати цікаве для вас, наші любителі всього цікавого.

Тарас Тополя одразу справдив мої очікування, пожартувавши, що для аукціону у них правильна людина на сцені. Дмитро Водовозов напередодні травмувався, тому у аукціоніста нога в гіпсі.

«Йому більше грошей дадуть, він на милицях, його більш шкода».

Забігаючи наперед, це таки виявилося правдою. Ані зіркові гості, ані організатори не очікували, що українська громада в Уельсі зможе це зробити, але лише за цей вечір зібрали 20 тисяч фунтів стерлінгів.

Продавали різне. Від прапорів з підписами Валерія Залужного та бойових командирів до іграшкової машинки з автографом Кирила Буданова. Особливим лотом стало буквально нашинковане дуло російського танка. Це трофей «Антитіл», який вони розпиляли на кільця і тепер продають з молотка.

Судячи з ажіотажу і захоплених звуків із залу, Дмитра Водовозова нікому не було шкода, тому що він зачарував публіку своїм шармом і взагалі вже як вправний ведучий може давати оголошення «весілля, корпоративи, дні народження. Дорого».

Коли з-за дверей зі сцени почувся голос Дмитра: «Ну добре, давайте ще один», його колеги в курилці запереживали: «Він так зараз все продасть. Діма, лиши щось на Бірмінгем, нам через три дні ще один аукціон робить».

Сергій Вусик (той, що зовсім не Усик – вибач, чувак-боксер) розказав, що глядач зі Сполучених Штатів, який поставив питання про кіллерів, це їхній персональний американський фанат і тепер друг бенду. Це, до речі, було помітно завдяки футболці з написом Antytila: «Він стюард. Ми в Америку злітали з туром, він тепер за нами по світу літає».

Знаючи, що цей мінітур не комерційний, і все, що було організовано (апаратура, розміщення музикантів, майданчик для виступу – це «наколядовано» місцевими організаторами безкоштовно) я поцікавилася, як відрізняється їхній побутовий райдер від звичного концертного туру. Тарас Тополя розказав, що кардинально: «Зазвичай у нас в гримерці мають бути фрукти, віскі, їжа – все щоб тримати тіла «Антитіл» в тонусі для виступу. В цьому випадку взагалі жодних вимог. Ми ж тут у інших справах. Наше завдання якомога менше витратити, і якомога більше зібрати».

Сергій Вусик додав, що живуть вони цього разу всі разом в одних апартаментах на всіх, при чому в далеко не найкращому районі Кардіффа.

«Нам вчора сковорідку господарі принесли!» – радісно похвалився гітарист Дмитро Жолудь.

«Зрозуміло, так, хто з нас готує на всіх їсти?» – посміявся Тарас Тополя, – «Дмитро тому про сковорідку і згадав».

В Уельсі колектив затримався на декілька днів. І напередодні великого заходу музиканти ще завітали в Український волонтерський Хаб, де вже більше ніж півроку, завдяки колишній креативній продюсерці «1+1 продакшн» Ларисі Марцевій, існує платформа для українських підлітків Films4Teens.

Лариса збирає старших дітей, робить з ними перфоманси, знімає короткометражки, возить на екскурсії Уельсом. І от тепер, оскільки Хаб є головним організатором приїзду «Антитіл» в Кардіфф, привела на зустріч з ними українських зірок.

Тут теж трохи поспівали, поспілкувались і головна частина, на яку всі завжди чекають – пофотографувались.

Туди ж приїхала знімальна група одного з провідних британських телеканалів ITV (канал, який транслює «Britain's got talent», церемонію «Oscar» і багато інших топ-продуктів). Щоб британським телеглядачам було зрозуміліше, хто приїхав, було мало сказати, що «Антитіла» робили фіт з Едом Шираном та Боно, місцеві журналісти порівняли гурт з британським «Coldplay». Так і запишемо.

Отже, повернемось до самого початку: через що все це відбулося. Творче об'єднання «Дивись українське» (продюсер Андрій Різоль) зняло шість короткометражних документальних фільмів про українських митців на війні. Хтось із них воював на нулі, хтось волонтерить, а хтось фіксує воєнні злочини. Серед героїв стрічок: гурт «Антитіла», який майже повним складом записався в Тероборону з першого дня повномасштабного вторгнення, оператор Сергій Михальчук, військові фотографи Костянтин та Влада Ліберови, письменник та волонтер Сергій Жадан та музикант Тарас Компаніченко.

Режисер проєкту Кадім Тарасов, оператор-постановник Юрій Грузінов. 

Поїздка «Антитіл» в Британію – пілотна спроба. Ми зідзвонилися з продюсером Андрієм Різолем і він розказав, що хлопці повернуться в Україну після презентації в Бірмінгемі, і вже 6-7 червня вони разом порахують, скільки група зібрала донатів і грошей на аукціонах. Далі такі поїздки можливі в інші країни. І не тільки «Антитіл», але і інших героїв стрічок.

Фото: Катерина Городнича, Хелен МакАді.