Один у полі – воїн․ Пам'яті Решата Аметова – першого вбитого після вторгнення Росії в Україну

Він мріяв стати юристом, був зразковим батьком і чоловіком. Не брав участі у сутичках, не кидав коктейлі Молотова в окупантів та не очолював протести. Але до останнього подиху залишався відданим своїм принципам, адже завжди виступав проти несправедливості. І робив він це по-своєму.

10 років тому, 15 березня 2014 року, у Криму в селищі Земляничне Білогірського району, за 60 кілометрів від Сімферополя, було знайдено тіло Решата Аметова. Кримського татарина на той час рідні та небайдужі розшукували уже 12 днів. Ця моторошна знахідка жахнула всіх, адже на тілі були численні сліди тортур. Найперше страшна новина набула неабиякого розголосу серед кримських татар, адже саме татарин став першою жертвою росіян під час окупації півострова.

Тіло Решата Аметова знайшли за день до псевдореферендуму в Криму, який росіяни проводили під дулом автоматів для оголошення анексії українського півострова.

На похорон Решата з'їхались кримські татари з майже усього Криму. Для них це було шоком і знаком – попереду серйозна небезпека. Вдруге за 70 років росіяни вриваються в дім кримських татар, і ось перша пролита кров.

Путін ще роками повторюватиме, що анексія півострова була "мирною" та "обійшлася без жертв" і взагалі, люди нібито "самі хотіли" окупації. Але щонайменше 4 людей загинули під час подій 2014 року, а сотні чи навіть тисячі були репресовані після анексії.

Першою жертвою став батько 3-х маленьких діток, небайдужий громадянин своєї держави, людина, яка понад усе любила свою рідну землю. Він не вступав у бій, а влаштовував одиночні мітинги. Мовчазні. І в них росіяни побачили загрозу.

Чому Решат Аметов так налякав росіян та чому ніхто не відповів за його загибель – читайте у матеріалі 24 Каналу.

"А вам слабо?": яким був Решат Аметов

Решат Аметов усе своє життя провів у Сімферополі. Він не був політичним активістом, але мав загострене відчуття справедливості та опирався тому, що суперечило його цінностям.

Його захоплювали ідеї Махатми Ганді про відмову від насилля та мирний протест, тому у будь-якій суперечці він намагався добиватися справедливості саме мирним шляхом.

Леране Хайбуллаєва, яка колись жила з родиною Решата на одній вулиці у Сімферополі, згадує, що він виступав проти несправедливості навіть у дрібницях. Наприклад, він вимагав, щоб на Перовській сільській раді табличка була тримовною з написами українською, кримськотатарською та російською, і добився цього. Крім того, він домігся, аби у свідоцтві про народження його доньку записали за кримськотатарською традицією. Як це виглядає? Наприклад, у документах чоловік був записаний як Аметов Решат Мідатович, а за традицією, притаманною його народу, запис мав би виглядати як Reşat Medat oğlu Ametov.

Також Решат звертався до органів влади з вимогою, аби в його паспорті вписали у графу "національність" те, що він кримський татарин. У випадку відмови зробити це, заявляв про наміри анулювати своє громадянство. Ймовірно, Решат уже не побачив негативної відповіді на його вимогу щодо документів.

Про Решата до його зникнення та загибелі Леране знала мало, хоча як сусіди вони постійно перетинались та вітались. Тільки коли жінка стала фактично речницею родини, то дізналася, що Решат мріяв стати юристом, але не міг втілити свою мрію, адже потрібно було б здобути освіту. А в батька трьох дітей часу на це не було. Потрібно було працювати, аби забезпечувати родину.

Він постійно гуляв з дітьми сам. У нас на вулиці ще були родини з малими дітьми. Всюди гуляли жінки з дітьми, а він – єдиний чоловік. І це стало дещо фатальним, адже коли була дощова погода, він одягав шкіряну куртку та брав чорну парасольку. А вже по загибелі, коли донька Хатідже бачила на вулиці чоловіка у такій же куртці та з такою ж парасолькою, кричала "баба" (з кримськотатарської "тато" – 24 Канал),
– пригадує Леране.

А ще тоді Леране з дружиною Решата Заріною знайшли у гаражі плакати, які робив чоловік для мітингів. Наприклад, один із них – "Голодування". Він часто саме такою формою протесту добивався того, за що боровся.

Решат Аметов / Фото із соцмереж

Очевидно, що він не міг залишитися осторонь подій у Криму, адже це був акт агресії та несправедливості. Тому Решат долучався до опору. І робив це уже після захоплення адміністративних будівель у Сімферополі.

28 лютого 2014 року на своїй сторінці у фейсбуці Решат Аметов опублікував лаконічний, але промовистий допис:

Орієнтовно в понеділок піду до радміну (Ради міністрів АР Крим – 24 Канал), стоячий протест. А вам слабо?

Допис з'явився на сторінці Решата у п'ятницю. У понеділок він і справді пішов до будівлі Ради міністрів Криму, де півтори години стояв на одному місці. Мовчки. Це був його протест. Розмовляв він лише тоді, коли до нього підходили журналісти.

Але потім він зник. Дружина ще того ж вечора забила на сполох, адже у них з чоловіком відносини були побудовані так, що час розпланований завжди, і кожен завжди на зв'язку. А тут раптом Решат більше не відповідав на телефонні дзвінки.

Як вдалося встановити пізніше, представники так званої "самооборони", тобто російські загарбники та місцеві колаборанти, викрали Решата, заштовхавши в автомобіль. Чоловіка відвезли у невідомому напрямку. Проте 3 березня про це ще ніхто не знав.

"Він хотів бачити людей на площі"

Рідні, друзі та просто небайдужі почали пошуки Решата Аметова. Леране Хайбуллаєва давала оголошення у місцеві медіа, допомагала розклеювати по місту листівки із закликами повідомити, якщо комусь щось відомо про те, де зараз Решат. Брат у відчаї ішов просити допомоги в пошуках у так званої "самооборони".

Решат Аметов / Фото із соцмереж

Однак все було марно. Решата ніде не було. І тільки через 12 днів надійшла звістка – знайшли. Мертвим. І тіло виявили аж за 60 кілометрів від Сімферополя. Вбивці навіть не намагалися зробити так, щоб його ніхто не знайшов, радше навпаки.

На тілі Решата було чимало ран та синців, які свідчили про катування. За висновками експертизи, причиною смерті став удар ножем в око. Ця новина стала шоком для усіх, адже хтось з надзвичайною жорстокістю вбив людину. А в контексті подій у Криму – це перша жертва окупантів. І нею став кримський татарин.

Роками пізніше у ЗМІ публікували фото тіла Решата Аметова після омовіння, однак з огляду на чутливість подібного контенту, ми не додаватимемо ці світлини.

Похорон Решата відбувся у Сімферополі 18 березня – через 2 дні після псевдореферендуму, у якому очікувано окупанти оголосили про "тотальну підтримку" анексії. Щоб провести в останню путь Решата, до Сімферополя з'їхалися сотні кримських татар з усього півострова. Згадуючи похорон Решата, Леране відзначає гірку істину – понад усе він хотів, щоб стільки ж людей прийшли на площу тоді, 3 березня. Він хотів бачити їх там.

Похорон Решата Аметова / Фото "Крим.Реалії"

Уже роками пізніше, у роковини його смерті, Леране та інші активісти організовуватимуть акції з вшанування пам'яті Решата, вирізаючи з картону фігури чоловічків і розкладаючи їх на Софійській площі у столиці. Ці чоловічки були символами ідей Решата, він хотів, аби люди доєдналися до нього і продовжували нагадувати росіянам, що їм у Криму не місце.

Вшанування пам'яті Решата Аметова / Фото Макса Требухова, LB

Решат – Герой України

Леране Хайбуллаєва фактично стала прессекретаркою родини Аметових – вона висвітлювала у соцмережах інформацію про те, як просувався пошук Решата, про знайдення тіла зі слідами катувань. Крім того, вона розповідала журналістам про це.

Ба більше, вона вмовляла на інтерв'ю згорьовану дружину Решата, адже розуміла, що хоч і важко, але потрібно говорити. Світ мав знати про те, що трапилося. До родини Аметових приїздили журналісти з Польщі, Японії, США та багатьох інших країн.

Я стала, якщо можна так сказати, прессекретаркою цієї родини. Тому що інтерв'ю дружина взагалі не давала. Вона не могла. Просто морально не могла. Я знала, що треба говорити. Вона плаче, каже: "Я не можу". Я кажу: "Сідай, плач, а я буду говорити". Тому що я просто знала, що треба про це говорити, щоб люди знали,
– пригадує Леране.

Робота не була марною, на історію Решата і на порушення прав українських громадян, а особливо кримських татар, звернули увагу. Хоча, варто бути відвертим, що далі заяв та резолюцій справа не ішла.

Решат Аметов назавжди увійшов в історію як перша жертва російської агресії проти України. А в день його похорону росіяни вбили прапорщика Сергія Кокуріна, який став першим убитим військовим.

Тоді ці трагедії оплакували в Криму та всій материковій Україні, але ніхто і подумати не міг, що росіяни вб'ють ще десятки тисяч наших громадян упродовж наступних 10 років.

У 2017 році указом Президента України Решату Аметову присвоєно звання Героя України посмертно.

Нагороду Решата отримав брат Рефат / Фото Офісу Президента

Росіяни приховують свою відповідальність

А як щодо вбивць? Камери зафіксували викрадення Решата і, здавалося, вбивці б мали вже бути покарані. Та ні. Українські правоохоронні органи порушили кримінальні справи, але відсутність контролю над окупованими територіями не дозволяє і досі покарати винних. Поліція та прокуратура АР Крим оголосили про підозри росіянину Євгену Скрипніку, який був очільником так званої "кримської самооборони", та двом його підлеглим – Алєксандру Руденку та Алєксандру Баглюку. Усіх оголошено у розшук, але Росія їх, звісно ж, не видає.

Однак окупанти також "розслідували" убивство Аметова. У квітні 2014 року гауляйтер Сєргєй Аксьонов заявив, що нібито так звана "самооборона" не причетна до викрадення, катування та вбивства Аметова.

Водночас у грудні того ж року брат Решата повідомив, що слідство росіяни призупинили після допитів причетних до викрадення. Мовляв, у них нібито алібі, тому винних "не змогли знайти". І відтоді розслідування ніхто не відновлював.

Варто відзначити, що управління Верховного комісара ООН з прав людини у доповіді в 2016 році класифікувало вбивство Аметова як страту без судового розгляду.

Та повернімося до головного підозрюваного у катуванні та вбивстві Решата Аметова. Мова йде саме про Скрипника – на той час пенсіонера, який служив у десантних військах Росії. Саме він очолив так звану "самооборону". І що ж це за "самооборона", якою керує пенсіонер з Московської області? Він не тільки керував окупантами, але й дружив з терористом Гіркіним-Стрєлковим. На момент оголошення підозри прокуратурою АР Крим, ймовірно, переховувався на окупованій території Донеччини. Що з Скрипником зараз – невідомо.

Євгеній Скрипник – підозрюваний у вбивстві Решата Аметова / Фото з бази "Миротворець"

Ненависть і страх: чому росіяни вбили Аметова?

Історія Решата Аметова викликає одне питання – чому? Чому росіяни вирішили, що кримський татарин, який виходить на одиночний мовчазний мітинг, є небезпечним? І чому жорстоко вбили його?

Це було поєднання страху та ненависті. Щодо кримських татар завжди працювала пропаганда. Ще коли у 1944 році їх депортували до Центральної Азії, тамтешні люди були налякані тим, що до них їдуть "монстри", якими їх зображала радянська пропаганда. Коли ж вони масово поверталися на батьківщину, пропаганда працювала інакше – мовляв, кримські татари приїхали відбирати будинки та землю. Цікаво, що найгучніше такі тези лунали від тих, хто жив у будинках, з яких одного жахливого ранку примусово виселили саме татар.

Пропаганда працювала, і чимало людей, в основному росіяни, ставились до кримських татар погано, з насторогою та ненавистю. Бажання народу розвивати свою мову та культуру розлючувало їх. Тому вбивці Решата знайшли того, хто "відповідатиме" за це.

Решат Аметов / Фото із соцмереж

Та це не єдина причина, адже є ще страх росіян. Це може здивувати, адже чим один чоловік може залякати тисячі озброєних "зелених чоловічків" та "самооборонівців"? Але і цьому є пояснення.

Вочевидь, росіяни боялися, що приклад Решата Аметова почнуть наслідувати. З кожним днем на такий мовчазний протест виходитиме все більше людей. І не тільки кримських татар. І чим більше людей буде протестувати, тим складніше створити на псевдореферендумі картинку "тотальної підтримки" дій окупантів. А саме цього хотів Решат, щоб на центральну площу виходили люди на мирний і мовчазний протест.

Росіяни сподівалися, що вбивство Аметова залякає усіх. Тому і його тіло не намагалися особливо сховати, аби всі жахнулися. Злякалися. Зупинили опір.

Чи вийшло у росіян? Вочевидь, що ні. Похорон Решата Аметова показав згуртованість кримських татар, особливо на тлі жахливих подій. Подальший спротив українських громадян триває вже 10-ий рік. Зараз у лавах ЗСУ воюють і кримські татари, для яких, зокрема, і Решат Аметов є прикладом, адже він загинув як шахід.

Я кожного року переосмислюю смерть Решата. Він – герой національний і боєць-одиначка. Чи може він бути прикладом для кримських татар? Для тих воїнів кримських татар, які зараз служать? Так. Що для них стало мотивацією іти в ЗСУ? Я думаю, що деякі з них, в тому числі, ішли за Решата,
– відзначає Леране Хайбуллаєва.

Зараз у Криму діють рухи "Жовта стрічка" й "Атеш". Активісти теж не йдуть на відкриту конфронтацію проти окупантів, але роблять все для того, аби вони розуміли, що на українському півострові їм не місце.

Так, як це робив і Решат Аметов.