"Ізоляція в травмі – це поцілунок смерті": що відбувається з психікою на 2-му році великої війни
"Ізоляція в травмі – це поцілунок смерті": що відбувається з психікою на 2-му році великої війни

"Ізоляція в травмі – це поцілунок смерті": що відбувається з психікою на 2-му році великої війни

Також опитані говорили про труднощі з концентрацією, негативні почуття до себе, пригнічення та про інші ознаки розладів психіки. 11% опитаних сказали, що щодня думають про смерть або заподіяння собі шкоди.

ZAXID.NET поспілкувався із керівником напрямку психологічної реабілітації центру "Незламні" психіатром Олегом Березюком про те, що відбувається з нашою психікою на другий рік великої війни, як допомогти собі та рідним, щоб уникнути ускладнень психічних розладів, і про те, які наслідки для нашого психічного здоров’я можуть бути після завершення війни.

Що кажуть цифри

З одного боку, говорить Олег Березюк, психіка людини здатна швидко адаптуватись до обставин, адже історія людства – це історія воєн, а не миру. Більшість українців, старших за 35-40 років, точно чули про жахи війни від своїх бабусь і дідусів, про їхній досвід виживання. З іншого боку, ці знання не завжди можуть вберегти нашу психіку від травмування, адже знати – не те саме, що пережити.

Після Другої світової війни фахівці активно почали вивчати психічні травми, завдані війною і втратами. Після низки досліджень і спостережень сьогодні висновки такі: приблизно у 10% від усіх людей, які пережили війну, розвиваються клінічні форми реакцій на стрес – посттравматичний стресовий розлад та інші розлади.

Найбільша імовірність мати важкі психічні розлади – у людей, які потрапили безпосередньо в зону бойових дій, постраждали від обстрілів, отримали поранення. Серед них вона зростає до 30-40%. Ці цифри, говорить Олег Березюк, підтверджують спостереження фахівців центру "Незламні".

"Ми обстежили усіх людей, яких привезли евакуаційними потягами зі сходу України. Приблизно 30% з них мали посттравматичний стресовий розлад", – каже психіатр.

Чим складніше поранення або фізична травма, додає він, тим вища імовірність розвитку психічних розладів. Наприклад, якщо у людини є проникаюче поранення живота або грудини, то імовірність виникнення ПТСР зростає до 40-60%, якщо є ще поранення голови – до 80-90%.

Важливо, що симптоматика ПТСР у військових і цивільних відрізняється. У військових ПТСР діагностувати дещо простіше, тому що він проявляється через тривогу, напругу, агресію, нічні жахи, флешбеки – це помітно. У цивільних, які потрапили в зону бойових дій, пережили поранення або втрату, ПТСР проявляється через депресивну симптоматику, яку важче помітити, адже людина мовчазна і уникає спілкування.

"Це природна реакція на сильний стрес. Окрім здоров’я, ці люди втратили все – рідних, які загинули або виїхали за кордон, дім, роботу, землю, соціальний стосунок, що розвивали протягом усього життя. Саме тому у кожній лікарні, де лікують поранених, має надаватися і фахова психологічна допомога, щоб вчасно помітити проблему і уникнути її ускладнення. Це критично важливо для майбутнього", – говорить Олег Березюк.

Ще важче діагностувати ПТСР у дітей. Водночас, діти можуть уникнути розладу, бо через відсутність досвіду реагують унікально. По-перше, діти копіюють реакцію батьків, по-друге – діти люблять ігри.

"Є гарний фільм "Життя прекрасне". Там батько і син євреї під час Другої світової війни в Італії потрапили в концтабір. Батько розповів синові, що це все – велика гра, і це допомогло дитині вижити. Це хороший приклад. А от якщо дитина щодня у грі відтворює одну і ту ж травматичну ситуацію, яку вона пережила, створює свою казку навколо, – це поганий симптом, бо він ізолює", – говорить Олег Березюк.

Серед людей, які не були близько від фронту і не стикалися з жахом війни безпосередньо, віч-на-віч, також можуть бути розлади психічного здоров’я. Адже психічна травма буває не лише реальною, а й уявною – наш мозок не розрізняє реальність і фантазії. Такий ризик зростає, якщо людина і раніше мала проблеми з фізичним або психічним здоров’ям.

"Є теорія атрибуції – людина прив’язує побачену травмуючу подію до себе і так починає функціонувати в травматичному режимі", – каже психіатр.

Те, що невидиме

Проблема у тому, що якщо ПТСР більш помітний, що дозволяє його швидше діагностувати, то депресивні розлади у багатьох людей поки що невидимі.

"Під час війни депресивних розладів не діагностується багато, бо людина мобілізує всі сили. Зараз більше виявляємо тривожні розлади. Але коли війна завершиться, почне зростати кількість депресивних станів, пов’язаних із нею. Ми це побачимо вже через 2-5 років", – говорить Олег Березюк.

Окрім того, постійні стрес, напруга, тривожність можуть за кілька років призвести не лише до збільшення випадків депресивних розладів, а й до психосоматичних захворювань – від астми та алергій до раку щитоподібної залози, наднирників, шлунку.

"Люди адаптуються, але одні – ефективно, а інші – високою ціною, появою захворювань", – додає лікар.

Людині потрібна людина (навіть якщо не хочеться)

Одними з базових симптомів травматичного розладу є астенія (непереборна втома) та апатія (небажання щось робити). Вони свідчать про виснаження організму. Хороша новина в тому, що, імовірно, ці симптоми змусять людину звернутися до фахівця з психічного здоров’я. Погана новина – астенія і апатія є пізніми "дзвіночками" і вказують на те, що все зайшло занадто далеко.

Звертатися до фахівця чи до сімейного лікаря або просто до іншої людини, з якою можна поговорити, потрібно негайно після реальної або уявної травмуючої події, навіть такої, що здається нам звиклою, але все одно сильно зачіпає емоції.

"Екзистенційна, така, що загрожує нашому існуванню, психічна травма дуже шкідлива тим, що ізолює нас від інших людей. Якщо хтось втратив рідних, сумує і відмовляється від допомоги чи присутності інших, мовляв, хочу залишитись наодинці, це поганий симптом. Ізоляція в травмі – це поцілунок смерті. Ми всі маємо про це знати і не залишати один одного в травматичних ситуаціях. Це критично важливо", – говорить Олег Березюк.

Чим більше ми будемо разом і розділятимемо емоції, тим менша імовірність розвитку психічних розладів, їх ускладнень і появи психосоматичних захворювань.

Соціальний інтерес, інтерес бути з іншими людьми є ознакою психічного здоров’я. Втрата цього інтересу – ознака психічного розладу. Щоб травма і розлад не ізолювали людину і не погіршили її стан, необхідно ділитися своїми емоціями. Не обов’язково з фахівцем з психічного здоров’я. Можна поговорити з будь-ким, кому довіряєте і хто може вислухати – це може бути товариш, хтось зі старших членів родини, які мають досвід виходу з травми.

"Іноді нікому не хочеться розповідати – це так страшно, це може зашкодити тощо. Різні історії в голові виникають. Але не можна мовчати. Дізналися страшну новину, побачили страшне, закипіли емоції – одразу говоріть про це. Тоді є імовірність, що реакція не буде такою сильною і хворобливою", – говорить Олег Березюк.

Від травми спостерігача найбільше можуть страждати волонтери, медики, залізничники евакуаційних потягів тощо. Вони бачать надто багато горя. Для них говорити – життєво важливо.

Ще раз про інформаційну гігієну

Щоби підтримувати своє психічне здоров’я, варто дотримуватись психогігієни та інформаційної гігієни.

"Беззаперечно, потрібно мати інформацію. Але не треба перечитувати одне і те ж в інтерпретаціях різних людей у фейсбуці, які заради лайків і переглядів видумують фантастичні заголовки, зачіпають емоції. Ми витрачаємо на це катастрофічно багато часу", – говорить лікар.

Травма – це робота з емоціями, а не з розумом, додає він. Коли відбувається потенційно травматична подія, кора головного мозку, що відповідає за мислення, відключається, щоб дати увімкнутися інстинкту самозбереження.

"Коли ми включаємо/виключаємо ці процеси через уявні події або спостереження за подіями через ЗМІ, ми робимо шкоду виключно собі. Коли ми цим читанням себе ґвалтуємо, ще й переповідаємо це, то індукуємо стресові реакції, що ведуть до розвитку розладів. Подумайте про це", – каже Олег Березюк.

Використовувати всі інструменти

У боротьбі за збереження психічного здоров’я також можуть допомогти релігійні організації, говорить Олег Березюк. Для цього не обов’язково бути віруючим.

"Біблія і релігійні обряди з’явилися не просто так. Вони розвивалися протягом тисяч років, щоб дати людині інструмент для боротьби зі стресом загрози смерті. Я маю товариша, знавця Біблії. Він каже, що кожна історія з Біблії є історією про травму і те, як її можна подолати", – розповідає Олег Березюк.

Окрім того, більшість священників або пасторів сьогодні навчені надавати адекватну першу психологічну допомогу. Принаймні, вони завжди можуть вислухати, що людині болить, і таким чином розділити цей біль.

"Не треба уникати цього інструменту. У війні важливий і корисний кожний інструмент, що буде дбати про наше психічне здоров’я", – додає Олег Березюк.

Теги за темою
Психологія
Джерело матеріала
loader
loader