Ілля Волох: голлівудський актор українського походження, який грає "поганих росіян"

Найвідомішому сучасному українцю Голлівуду 1 листопада виповнилося 58 років

Ілля Волох – наша людина у Голлівуді у прямому розумінні цього слова. Він емігрував до США понад 30 років тому і зробив там гарну акторську кар'єру – він вважається найпопулярнішим на "Фабриці зірок" актором-емігрантом. Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну актор виступає з емоційними – зі сльозами на очах – зверненнями до світової громадськості, закликаючи припинити військові дії, а під час офіційних заходів – наприклад, на прем'єрі фільму зі своєю участю – під гучні оплески розгортає український прапор. За його словами, під впливом подій, що відбуваються, в Голлівуді все більше проявляється українська тема, а "погані росіяни", яких він часто грає і ролі яких виявились пророчими, схоже, стануть найближчим часом ще поганішими.

Нащадок соратника Петлюри та в'язня ГУЛАГу

Ілля Волох з'явився на світ у Києві. Предок його батька, простого радянського службовця, був одним із найближчих соратників Симона Петлюри. Мама, доцент одного з київських вишів, походить із сім'ї емігрантів, які після Другої світової війни вирішили повернутися з Франції, куди вони втекли від революції 1917 року, додому – в Україну. Уряд не оцінив їх патріотичний порив: діда Іллі заарештували та відправили до ГУЛАГу.

Спортивна кар'єра

Сам Ілля виріс на Чоколівці, де до 6-го класу навчався у школі номер 164. У 6-му класі він захопився академічним веслуванням і досяг у цьому виді спорту певних успіхів, бо невдовзі його відібрали у спортивний інтернат на Відрадному. На згадку про веслування у Волоха ще протягом двадцяти років залишалися мозолі на долонях. Ілля потрапив до збірної Союзу з академічного веслування, а 1982 року навіть виграв чемпіонський титул на першості світу в Італії. Тоді ж його без іспитів зарахували до Інституту фізкультури. Потім була армія – спортивна рота, в якій Ілля вигравав чемпіонат України та Збройних сил. Відслуживши, Ілля повернувся, провчився ще рік і зрозумів, що перспектива стати тренером його зовсім не спокушає.

Одруження та переїзд до Америки

Він пішов займатися художньою самодіяльністю районного Будинку культури на вулиці Щусєва, де його викладач і порадив йому подати документи до театрального інституту. Волох так і зробив – і з першої спроби вступив до Школи-студії МХАТ.

Після перебудови, в 1988 році, курс, на якому навчався Ілля, побував на театральному фестивалі в Единбурзі та в Школі мистецтв у США, де вони навчалися "з обміну". Щоб глядачам було зрозуміло, про що йдеться у кожній виставі, вони грали з американськими студентами-акторами, які на сцені говорили англійською. Через кілька місяців американський курс, з яким грали хлопці, приїхав до Радянського Союзу, щоб грати такі самі спектаклі. В результаті Ілля познайомився з Каєю, американкою з цього курсу: вона закінчила театральну школу і збиралася присвятити своє життя театру. Незабаром молоді люди вирішили одружитися, до ресторану запросили весь курс, включаючи педагогів. Навесні 90-го року Волох відіграв дипломну виставу, а вже у вересні поїхав підкорювати Америку.

Нарізка бутербродів, курчата-гриль та кар'єра на цвинтарі

У Лос-Анджелесі актор-початківець будував грандіозні плани. Треба було оплачувати знімне житло, забезпечувати сім'ю, до того ж він не знав англійської мови: у школі Ілля не вчив англійську, а знання, отримані на курсах, на які він записався перед від'їздом, були більш ніж скромні, так що з дружиною спочатку доводилося висловлюватися французькою – благо Кая його знала. Але найголовніше – він не міг працювати актором, а це вже було справжньою катастрофою.

На той час Волох не відмовлявся від жодної роботи – погоджувався на все. Спочатку влаштувався у магазинчик, який торгував готовою їжею, – нарізав там бутерброди. Місяця за два знайшов іншу роботу – перевертати курчат у грилі. За словами актора, це було справжнє пекло: мало того що там було дуже спекотно, то ще й по десять годин поспіль – стільки тривала зміна – доводилося проводити на ногах. Після цього підвернулася робота на цвинтарі – тут актор зміг, як він, сміючись, згадує, перевести дух: свіже повітря, ніякого поспіху, а найголовніше, що клієнти були поступливі – ніколи не влаштовували скандалів.

Спочатку він робив найпростішу роботу – доставляв квіти покійникам, потім "пробився" в агенти з продажу ділянок на цвинтарі. Адміністрація, яка уважно стежила за роботою своїх співробітників та заохочувала службову запопадливість, відзначала Волоха. Спочатку йому дарували цінні подарунки, потім за якісь особливі досягнення преміювали триденною поїздкою на Гаваї. 1994 року його навіть нагородили "цвинтарним Оскаром" – дуже схожою на справжній приз статуеткою з гравіюванням його імені. Як правило, співробітники цвинтаря пишалися такими нагородами – вони забезпечували їм матеріальний добробут та віру у завтрашній день, але до планів Волоху кар'єра на цвинтарі не входила. Заспокоювало одне: якщо ситуація не зміниться, він зможе повернутися до Союзу, де його запрошували одразу до чотирьох театрів, включаючи знаменитий МХАТ під керівництвом Олега Єфремова.

Найуспішніший емігрант

Але Волох мріяв про Голівуд, хоч і розумів, що буде в ньому обмежений певними рамками. За його словами, він досить швидко зрозумів, що на "Фабриці зірок" далеко не все вирішує талант – він знає багато талановитих людей, які так нічого й не досягли. Швидше там цінують зовнішність, хоч і вона зрештою не є визначальним фактором – більшість голлівудських зірок об'єктивно не є красенями та красунями. Зате в Америці для того, щоб, образно кажучи, вибитися в люди в кіно, не потрібен диплом і столичне походження – успіху може досягти людина з найвіддаленішого і найзабутішого штату. Головне – бажання та настрій на досягнення мети, а ще цінується професіоналізм та щоденна – щогодинна та щохвилинна – готовність зніматися, без підготовки та розгойдування, – у Волоха все це було. Ймовірно, саме тому він, почавши зніматися чи не в епізодичних ролях не в найвідоміших серіалах, зробив непогану кар'єру: він є найуспішнішим актором-емігрантом.

Щоправда, його амплуа можна охарактеризувати двома словами – "погані росіяни": частіше це мафіозі різного калібру чи агенти КДБ, рідше – таксисти та кухарі. Якось Волоху довелося зіграти роль російського президента, що вибивається зі списку гангстерів і бандитів, – це сталося у фільмі "Президент" про жінку-президента, схожу на Хілларі Клінтон. Продюсери дуже хотіли, щоб герой Волоха був зовні схожий на Віктора Ющенка, – за спогадами актора, гримери довго розглядали його фотографії і, для того щоб додати схожості, підсивили актору скроні.

Голлівуд – механізм, що чітко працює

Голлівуд, за словами Волоха, – це зовсім не та казка, якою ми звикли його собі уявляти, але це величезний механізм з виробництва фільмів і серіалів. У ньому панує жорстка дисципліна, яку не дозволено порушувати навіть зіркам першої величини, а скандали на знімальному майданчику, про які глядачі читають у ЗМІ, не більше ніж частина піар-кампаній, їх мета – реклама фільму, що виходить на екрани: чим її більше, тим краще, і тут будь-які – зрозуміло, дозволені – засоби хороші.

Зірки, з якими Волоху довелося зустрічатися на зйомках, мали різний характер – хтось був відкритий, а хтось замкнутий, але найчастіше йому доводилося стикатися з доброзичливим ставленням. Мабуть, найприємніші спогади в нього залишилися про Тома Круза та Вілла Сміта, які були чудовими партнерами, готовими і підказати, і підтримати, якщо це необхідно.