Що означає енергетична суперечка Парижа і Берліна для Європи та України?

Німецьке видання Bild розмістило 28 серпня 2023 року статтю «Німецька політика проти атома є «історичною помилкою», її швидко передрукували багато англомовних видань, а особливого розголосу, як видається, вона набула у російськомовному медіапросторі.

«Це було б історичною помилкою позбавити нас атомної енергії або сповільнити інвестиції в атомну енергетику і атомні інновації у Європі», — такі слова, як зазначає Bild, виголосив президент Франції Емманюель Макрон перед своїми дипломатами в рамках 29-ї Конференції послів. При цьому він закликав порушувати цю тему в спілкуванні з німцями, щоб переконати їх у правомірності позиції Франції щодо продовження розвитку атомної енергії. Остання теза не присутня у російськомовних передруках, що насправді значно змінює контекст промови французького президента.

У Європейському Союзі і надалі діє принцип суверенного права кожної держави-члена визначати загальну структуру енергопостачання та умови використання своїх енергоресурсів, а також робити вибір між різними джерелами енергії. І хоча він ускладнює розвиток загальноєвропейського енергетичного ринку, ЄС наразі не має політичної волі для зміни цих положень Договору про функціонування Європейського Союзу. Компромісних рішень удається досягати завдяки тривалим і складним переговорам на рівні дипломатів і топ-політиків, вони забирають значну кількість часу і зусиль, тоді як енергетичний ринок потребує їх сьогодні.

Франція і Німеччина вже тривалий час ведуть дискусії про основні принципи розвитку ринку електроенергії в ЄС. Великою мірою розбіжності виникли через історичні передумови розвитку національних секторів електроенергетики. Так, після нафтового ембарго 1973 року Франція розпочала інтенсивно нарощувати потужності атомної генерації, в той час як Німеччина (і комуністична НДР, і капіталістична ФРН) більше зосередилася на використанні власних покладів вугілля і збільшувала імпорт вуглеводнів із СРСР, розбудовуючи вугільну і газову генерацію. Водночас у Німеччині стрімко набирав популярності екологічний рух, який системно виступав проти атома, пропагував розвиток відновлюваної енергетики і знайшов підтримку серед широких верств населення.

22 квітня 2002 року було внесено зміни до закону про атомну енергетику, які запровадили скорочення термінів експлуатації діючих реакторів, зменшення прогнозних обсягів генерації на наступні роки та заборону будівництва нових атомних блоків. У грудні 2010-го християнські демократи з вільними лібералами спробували подовжити терміни експлуатації діючих АЕС і надати атомній генерації статусу «перехідного енергоносія» в рамках «Енергетичного переходу», однак аварія на «Фукусіма-1» 11 березня 2011 року поставила остаточну крапку в розвитку атомної енергетики у Німеччині. Трохи більше як через десятиліття, 15 квітня 2023 року, останні три німецькі АЕС було виведено з експлуатації.

За публічною турботою про безпеку і зростанням громадської підтримки екологічної політики в Німеччині намагалися не помічати справжнього бенефіціара «енергетичного переходу», якому послідовно допомагали найбільш рейтингові політики у 2000–2010-х роках. Замість атома статус «перехідного енергоносія» отримав природний газ, безперебійне постачання якого обіцяли «надійні» російські партнери через ними ж новозбудовану безтранзитну газотранспортну інфраструктуру. І хоча повномасштабна війна Росії проти України різко погіршила статус «надійного», а Німеччина за рік спромоглася позбутися, здавалося б, критичної газової залежності, підхід до захисту власної структури енергетичного ринку і шляху декарбонізації через тимчасове збільшення використання викопних видів палива не зазнав змін. Заради справедливості необхідно також відзначити, що Франція теж має серйозну залежність від постачань збагаченого урану зі Сходу — з Казахстану, чий урановий експорт фактично контролює Росія. Така залежність суттєво перешкоджає розширенню санкцій ЄС на «Росатом». З огляду на військовий переворот у Нігері і відмову хунти постачати урановмісну сировину у Францію, стан паливного забезпечення французької атомної енергетики погіршується.

Німеччина і Франція є найбільшими в ЄС виробниками і споживачами електричної енергії, а також великими експортерами та імпортерами. Розвиток транскордонної торгівлі і міждержавних перетинів сприяє зростанню кількості операцій на європейському оптовому ринку електроенергії, які передусім диктуються попитом і пропозицією та відповідними ціновими сигналами без прив’язки до національного ринку. Так, за підсумками першого півріччя 2023-го, як повідомляє німецьке агентство AG Energiebilanzen e.V., Німеччина експортувала на 3,1 млрд кВт·год більше електроенергії, ніж імпортувала. Але після закриття АЕС у квітні, протягом другого кварталу 2023 року, імпорт перевищив експорт на 6,4 млрд кВт·год. Цьому також сприяли нижчі ціни на електроенергію в сусідніх країнах, зокрема, завдяки зростанню виробітку на французьких АЕС і на ГЕС альпійських і скандинавських країн при одночасному скороченні генерації німецькими відновлюваними джерелами енергії через несприятливі погодні умови. Натомість улітку 2022 року, коли Франція потребувала імпортної електроенергії через низку аварійних зупинок АЕС і брак води для систем охолодження, Німеччина збільшувала виробництво на своїх вугільних і газових електростанціях, незважаючи на розпал енергетичної кризи в Європі, ініційованої Росією, з неймовірно високими цінами як на первинні енергоносії (газ, вугілля), так і на електроенергію. Тобто не можна в односторонньому порядку звинувачувати Німеччину за імпорт атомної електроенергії на тлі закриття власних АЕС, і так само Францію — за імпорт «суміші» зеленої та викопної електроенергії.

Німеччина і Франція сперечаються не лише про роль атомної та вугільно-газової генерації в електроенергетиці. Непорозуміння також мають місце в транспортній сфері, а саме щодо умов і термінів використання двигунів внутрішнього згоряння. При цьому занепокоєння викликають не так самі непорозуміння, як спроби захищати національні інтереси, блокуючи рішення загальноєвропейських органів шляхом внесення поправок в останню хвилину, як це зробив міністр фінансів ФРН Крістіан Лінднер у березні 2023 року.

Масштабна енергетична криза в Європі, що її довго і цілеспрямовано готувала Росія як частину стратегії бліцкригу проти України, потребує солідарності та взаємної підтримки. Громадяни Німеччини і Франції розглядають свої країни як економічний двигун ЄС, здатний запустити довгостроковий процес декарбонізації європейської енергетики та економіки, а спільну скоординовану енергетичну і кліматичну політику — як необхідну запоруку успішності таких дій.

Можна сподіватися, що публічні заяви Макрона є лише спробами привернути увагу до актуальних викликів енергетичного сектору Франції, а не провісниками тривалої політичної кризи та розбрату між найбільшими економічними потугами ЄС. Як очікується, це сприятиме активізації політичного, дипломатичного і експертного діалогу між Німеччиною і Францією щодо спірних питань, щоб дійти взаємоприйнятних компромісів. Зокрема, в рамках реалізації Плану дій REPowerEU очікується посилення співпраці з метою уникнути нових інвестиційних проєктів з розбудови інфраструктури для викопних видів палива, які можуть виявитися непотрібними у майбутньому. Країни повинні активізувати координацію зусиль із подальшого реформування загальноєвропейського ринку електроенергії та розбудови з’єднувальної інфраструктури, щоб інтегрувати відновлювану енергетику і балансувати попит і пропозицію через збільшення обсягів транскордонної торгівлі.

Від Німеччини і Франції очікують лідерства в ініціативах, які сприяли б розвитку виробництва чистих технологій в Європі, щоб подолати критичну залежність від китайського імпорту. Понад те, об’єднання зусиль обох держав мало б у подальшому сприяти розвитку діалогу ЄС із США, щоб виклики, пов’язані із впровадженням Закону про скорочення інфляції, перетворити на конкурентні переваги західного демократичного світу.