Ідеальна картинка для пропаганди: як Кремль збирається використати історію з Лаврою

Цинічне зрівняння ката і жертви

Багато хто вважав, що Українська православна церква Московського патріархату звернеться до суду з позовом протидій заповідника та української влади. Однак навіть цього не відбулося. Тепер настоятель монастиря у Києво-Печерській Лаврі архієпископ Павло і очільник інформаційного відділу УПЦ МП архієпископ Климент переконують, що це сам заповідник має звертатися до суду, а поки триватиме процес, пов'язані з Москвою священники будуть залишатися у Лаврі.

Сподівання тих, думав, що УПЦ МП погодиться на вихід з Лаври, щоб не провокувати конфлікт з українською владою, не виправдалися. Навпаки, видається, що синод московського патріархату якраз намагається примусити українську владу піти на такий конфлікт.

Вже зараз у православних церквах по всьому світу, які пов'язані з московським патріархатом, відбуваються служби, на яких звинувачують українську владу в гонінні за канонічною православною церквою. Синод Сербської православної церкви, а це найближча до МП релігійна організація, виступив зі спеціальною заявою, у якій звинуватив нашу владу в гонінні на православних християн.

Ні, ця кампанія спрямована якраз на те, щоб в очах світової громадської думки урівняти ката та жертву. Мовляв, є Росія, громадяни якої ґвалтують і вбивають українців, а є Україна, влада якої займається гоніннями на православних християн. Мовляв, це "справжня війна варварів". Тому підтримувати Україну і надавати їй зброю "не треба".

Це майстерна пропагандистська кампанія, яка ще раз нагадує, що російське політичне керівництво може використовувати політичне православ'я для того, щоб змінити громадську думку на Заході і сподіватися, що підтримка України почне зменшуватися.

Складний вибір для української влади

А що ж священники УПЦ МП? А нічого. Вони статисти у цій війні. Очевидно, що під час тривалої та виснажливої війни з ворогом відкривати ще один фронт протистояння – означає сприяти поразці власної держави і народу у цій війні.

Хоч виникає питання: а чи всі священники московського патріархату втратять щось від цієї поразки? Може, взагалі набудуть? Адже ми бачимо, що на окупованих територіях парафії УПЦ МП діють вільно і без жодних проблем, а от з ПЦУ, УГКЦ і українськими протестантами проблема за проблемою, репресії за репресіями. Москва не приховує, що приходить для того, щоб знищити все, що може боротися з "русскім міром".

Українська влада у цій ситуації перебуває перед складною дилемою. Почати відкриту конфронтацію з УПЦ МП в Лаврі – це набути широкого розголосу у світі, адже картину вигнання зроблять приємною для російських пропагандистів. Удати, що нічого не відбулося після попередження про розірвання договору, звернутися до суду, місяцями очікувати на рішення – це продемонструвати, що ніякої реальної влади в Україні нема.

Це непростий вибір, але треба усвідомити, що його рано чи пізно довелося б робити. Внутрішня конфронтація, яка у перші місяці великої війни здавалася неможливою, в міру затихання бойових дій може стати реальністю нашого майбутнього життя. Тим більше, що Росія робитиме все можливе та неможливе для того, щоб розпалити цю внутрішню конфронтацію і довести, що ефективної влади в Україні немає. Кремль займався цим завжди і завжди використовував церкву.