Не приведи, Господи, пропустити цей переломний момент: визвольна війна мусить стати завоювальною.
Це слово з погляду сильної держави найповніше відображає те завдання, яке постало з моменту входження ЗСУ в принишклі фронтові міста.
Україна просто зобов’язана не лише синьо-жовте знамено повісити на міськрадах – а утвердити Україну з усім українським як обов’язковим.
Як і ви, я теж розчулююся від кадрів, де місцеві люди, що пережили хоррор окупації, стрічають укр.
Але не варто на це куплятися.
Бо в заплаканих очах я бачу бігучий рядок: «Ну наконец-то, всьо вернется как было».
Ні, ні і трикратно ні.
Как было – в жодному разі! Бо 30 років была кака.
30 років був саботаж усього українського, тож прийшов час ікс – накрити героїчно відвойовані терени УКРАЇНСЬКИМ простором.
Тепер, коли деокупація по суті сталася – прийшов час завоювання сходу укр.
Бо ми це вже проходили в 2014-15: так само звитяжно звільняли міста – і лишали как было.
солдат зайшов і пішов, а Україна зі своїм укр.
ладом так і не зайшла.
Не минуло й кількох років – як на звільнених теренах буйноцвіттям зацвів шарій, опзж, рабінович, бойко, мураєвщина, а мерами в половині випадків пообиралися сєпари.
Бо не прийшла Україна.
А тепер мусить прийти.
Назавжди й залізобетонно.
Київ має бути не просто столицею – а метрополією: сильним державним центром, який буде наново накривати укр.
цінностями всі свої терени.
Бо ніякого толку нема в тім, аби окроплений кров’ю синьо-жовтий стяг висів у далі червоно-совєтському місці.