Володимира Тимошка призначили керувати поліцією Харківської області у перший день повномасштабного вторгнення. Коли він зайшов у свій кабінет в управлінні поліції, ворог вже увійшов у Липці, Вовчанськ, Куп’янськ. Тимошко зібрав заступників і наказав звільнитися всім, хто не хоче бути разом з народом України. А пізніше цей же кабінет зруйнувала ворожа ракета. На той час у приміщенні перебували і сам Тимошко, і голова Харківської обласної військової адміністрації Олег Синєгубов. Про роботу поліції в умовах війни, зрадників, колаборантів, злочини на окупованих територіях Володимир Тимошко розказав в ексклюзивному інтерв’ю Фактам ICTV.
– Володимире Володимировичу, як ви особисто дізналися, що почалася війна? Кому зателефонували спершу? Як сприйняли початок війни ваші підлеглі?
– До 24 лютого цього року я працював на посаді начальника управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених працівниками правоохоронних органів та суддів, Державного бюро розслідувань, центрального апарату. Мешкав у місті Києві, сім’я моя постійно перебувала в Харкові. 23 лютого була неперевірена інформація, що, можливо, буде здійснено напад. Я переговорив із дружиною, сім’єю, попрохав приготувати про всяк випадок речі, щоб можливо було спуститися в безпечне місце. Сам прокинувся 24 лютого о 4-й ранку, завів будильник. О 4.15 ранку мене набрала дружина, я вже по дзвінку знав, чому вона телефонує. Вона сказала, що бомблять Харків. Я швидко склав речі, о 5-й ранку вже був у приміщенні центрального апарату Державного бюро розслідувань. Приблизно о 6.00 мене набрали міністр внутрішніх справ і голова Національної поліції, сказали, що я потрібен в Харкові.
Десь о 9-й годині я був у кабінеті голови Національної поліції, він сказав лише одне: Харків потрібно втримати. Я дав слово, що Харків залишиться нашим, швидко сів в машину, близько 12.00 був у Полтаві. Мені на WhatsApp скинули наказ про моє призначення на посаду тимчасово виконуючого обов’язки начальника Головного управління Національної поліції в Харківській області. О 13.30 я зайшов в кабінет начальника Головного управління. Так, це був ранок 24 лютого.
На той час, коли я зайшов до кабінету, росіяни вже були у Липцях, вони вже були у Вовчанську, вони вже були в Куп’янську. Треба було негайно здійснювати заходи щодо оборони міста Харкова, негайно вживати заходів щодо відводу тих працівників поліції, яких можливо на той час було вивезти, організації роботи поліції, організації роботи поліції з питань евакуації населення, евакуації місцевих мешканців захоплених територій, організації щодо оборони приміщень поліції. Був створений необхідний резерв спецпідрозділів поліції, все потрібно було робити в короткий проміжок часу, і ми це зробили. Так ми зустріли 24 лютого.
– Зараз будівля управління Нацполіції в Харківській області зруйнована, 2 березня ворог обстріляв ракетами центр Харкова. Скільки поліцейських загинуло?
– З 24 лютого до теперішнього часу загинула певна кількість працівників поліції Головного управління. Я ще раз хочу засвідчити співчуття їхнім близьким та родичам, сказати про те, що всі вони герої. Вони не залишили свою роботу ані на хвилину, тому, на жаль, і загинули. Ми будемо їх пам’ятати завжди, їхні прізвища ніхто ніколи не забуде. Є працівники поліції, які поранені, це значна кількість працівників поліції. Безпосередньо 2 березня я був у службовому приміщенні, в службовому кабінеті. Приблизно о 8.30 відбувся перший удар, у цей час в кабінеті зі мною перебував губернатор Харківської області Олег Васильович Синєгубов. Можу вам сказати як людина, яка з ним працює з 24-го числа, як то кажуть, він – “мужик з яйцями” і молодець, свою роботу робить професійно. У цей час в моєму кабінеті були ще мій заступник з громадської безпеки і ще кілька працівників.
Коли прилетіла перша ракета, нас вибуховою хвилею розкидало по кабінету. Я швидко дав команду спуститися в підвальне приміщення, тому що ми очікували і другу ракету, так само, як 1 березня це відбулося з приміщенням Харківської обласної державної адміністрації. Там, нагадаю, було також дві ракети. І в той час, коли ми спустилися до підвального приміщення, було завдано другого удару, нас засипало. Приблизно десь 40-50 хвилин нам знадобилося, щоб вибратись.
Дякую працівникам Державної служби з надзвичайних ситуацій, вони миттєво приїхали, стали допомагати евакуйовувати всіх, розбирати завали. У приміщенні під час удару перебувала велика кількість працівників поліції та інших служб, і у нас є втрати. Не тільки в Головному управлінні Нацполіції, а й серед працівників інших служб, які там були. Загальну кількість я казати не хочу, це не потрібно.
– Чи встигли завчасно вивезти документи, зброю?
– З першої хвилини нападу, з першої хвилини активної фази відновлення бойових дій (все ж таки треба зазначити, що війна у нас триває з 2014 року, і 24 лютого почався один із етапів війни)… Так от, 24 лютого була організована робота всіма підрозділами Нацполіції щодо евакуації документів, кримінальних проваджень, майна, зброї. Фактично, така робота була проведена у відповідності з усіма нормативними документами, які були заздалегідь підготовлені центральним апаратом Нацполіції. Я можу сказати лише одне: робота була проведена професійно, на належному рівні. І той факт, що працівники поліції Харківської області з 24 лютого до теперішнього часу ані на секунду не залишали своє місто і місця своєї роботи, вказує на їхній професіоналізм. Пишаюся тим, що я є одним із членів цього великого колективу. І пишаюся тим, що можу очолити цей колектив – вони гідні того, щоб бути удостоєними високих нагород за їхній професіоналізм, і за ті дії, які вони вчиняли.
– Чи є поліцейські, які відмовилися працювати в умовах війни? Багато таких?
– Як тільки я зайшов в службовий кабінет, це було, я казав, 24 лютого близько 13.30-14.00, то зібрав одразу всіх своїх заступників, начальників служб. І сказав дуже прості слова:
– Прийшов той час, коли потрібно показати людям, навіщо в державі існує поліція. Крім поліції, допомогти людям, які наразі за стінами будівлі, нікому. Це саме наш час і наша робота. Хто з тих або інших причин – будь-то страх чи інші причини – не бажає цього робити, може написати рапорт на звільнення, покласти на стіл службове посвідчення, жетон, зброю і піти.
Я сказав, що ця процедура займе три хвилини. Хто вважає, що він все ж таки повинен у цей нелегкий час бути поруч з людьми і виконати свою роботу, свій посадовий обов’язок, той залишиться. Я пишаюся тим, що залишилися всі, хто був у кабінеті. Так, є незначна кількість людей, які написали рапорти на звільнення. Їм ніхто не перешкоджав, захотіли – написали. Я підписав рапорти, були видані накази, звільнив усіх цих людей. Всі, хто залишився, це основна маса і це ті люди, якими ми можемо пишатися.
– Чи є зрадники у поліції?
– На той час, коли війська РФ заходили в Липці, наприклад, в Куп’янськ, Шевченкове, інші території, там була поліція, вони працювали. Звісно, на окупованій території залишились працівники поліції. З першого дня, з 24 лютого, нами була організована робота, ми фактично контролюємо кожного з тих, хто там перебуває. Утім, у будь-якому підрозділі є й ті, хто, можна сказати, зрадив присязі. Однак таких незначна кількість, і всіх ми знаємо поіменно. Діяльність кожного з них ми контролюємо – що вони роблять, документуємо їхні дії. Для цього у нас є департамент внутрішньої безпеки, з цього приводу з департаментом ми щоденно на зв’язку та моніторимо дії кожного працівника, який лишився на тій території.
Проте слід зазначити, що на тій території залишилися працівники, які допомагають. Допомагають дуже корисно, і все це стане відомо вже після того, як ці території будуть від загарбників звільнені. Як тільки ми звільнимо території, все встане на свої місця – хто допомагав, а хто зраджував. Я неодноразово казав усім: ми не зможемо дивитися в очі тим працівникам поліції, які працюють під обстрілами, якщо самі ж не покараємо тих працівників, що зрадили присязі. Це наш обов’язок – зробити це, і зробити в категоричній формі.
– Поліція збирає докази злочинів на окупованих територіях? Що вас найбільше вразило?
– Найбільше вражає з першого дня цинізм загарбників. Людство знаю велику кількість війн. Є така фраза: історія, яку пишуть історики, пишеться з історії війн. Із самого початку людства завжди були війни. Однак у ході цих воєн були сформовані якісь правила, яких ніхто ніколи не порушував. Якась була честь, попри те, що були одні та інші сторони, які воювали.
Це, мабуть, перша війна в історії людства, де одна зі сторін настільки цинічна, що вона не поважає ані людей, ані власних солдат, ані солдат іншої сторони. Вона не поважає нікого. Вони грабують, мародерять, цинічно вбивають мирне населення, просто цинічно! Для чого? Неможливо знайти відповіді. Це, мабуть, найцинічніша війна із тих, що були на планеті Земля за період її існування. Це війна, в якій не існує правил для однієї зі сторін. Ніхто не думав, що таке можливо. Особливо з боку нації, яку вважали якщо не братським народом, то, мабуть, сусідом.
Ніхто не знав, що так можна ненавидіти населення, ґвалтувати, вбивати дітей, бездумно, безцільно вбивати мирне населення. Нелюдська ненависть. Німці в 1941-1945 роках так не поводилися. Всі, хто пам’ятає ту війну, кажуть, що німці були більш людяні, ніж росіяни. Це закінчені звірі, які тільки вбивають, ріжуть і їдять. Все.
– Чи були підтверджені випадки застосування російською армією хімічної зброї?
– Ми працюємо над фактами кожного обстрілу. Натепер фактів застосування хімічної зброї на території Харківської області поліцією не зафіксовано. Повторюю, не зафіксовано. Однак це не значить, що вона не застосовувалась. Це значить лише те, що у нас немає підтверджених фактів її застосування. Тому що все ж таки лишаються території, які під тимчасовою окупацією – Куп’янський район, Шевченкове, Балаклія. Чи можуть там бути факти застосування хімічної зброї? Можливо. Ми цього не знаємо. Однак підтверджених фактів немає. Чому так кажу? Наприклад, було звільнено не так давно селище Гусарівка, всі бачили і знають ці фото, які там зроблені. Чи знали ми до цього звільнення, що там – спалені трупи, зокрема й дітей? Ні, ми цього не знали. Ми звільнили Гусарівку, зайшли туди, побачили те, що там відбувається. Чи може бути таке, що будуть у подальшому зафіксовані якісь факти застосування хімічної зброї? Можливо.
– Що порадите людям, які перебувають на тимчасово окупованих територіях? Як поводитися, щоб зберегти життя собі і близьким, та водночас не вчинити злочин і не стати колаборантами?
– Поради такі ж, які ми даємо і своїм працівникам, що перебувають на тій території. Перше – ні в якому разі не співпрацювати не тільки з військами Російської Федерації, а також не співпрацювати з місцевими мешканцями, які визнали окупацію, які співпрацюють з терористами, допомагають їм. Тобто не лише напряму якимось чином із росіянами не спілкуватись, тому що там багато інших людей. Ви всі знаєте, що позаходило багато представників так званих ЛНР, ДНР, які також є на Харківщині, які щось будують, намагаються вистроїти якісь відносини. Які можна відносини будувати з терористами і загарбниками? Жодних! Це нелюди, з ними жодних відносин не може бути. Порада одна: уникати будь-яких відносин із вказаними особами. Намагатися сидіти вдома і не боятися того, що це буде довго. Ці території будуть визволені Збройними силами України. Треба лише дочекатися цього факту. До факту визволення намагатися уникати будь-яких стосунків із окупаційними військами, адміністраціями.
– Щодо мародерів, скільки їх вже затримано, і що найчастіше крадуть із магазинів чи будинків?
– Точної цифри, скільки затримано сьогодні мародерів, я не можу назвати, адже це загальне поняття – мародерство. Однак в юридичному сенсі це крадіжка, грабіж, розбій, тобто це корисливі злочини, які завжди були у Кримінальному кодексі України. Це ми так називаємо ці факти – “мародерством”, тому що вони вчиняються під час бойових дій, під час воєнного стану на території, з якої виїхали люди. Це як була крадіжка, так і є. Але, якщо все ж таки підходити до поняття, яке ви назвали, мародерства, так, факти є майже щодня. На щастя, не масово. Сказати, що масово грабують квартири, будинки, приміщення громадян, не можна. Треба належне віддати нашому суспільству, яке з честю зустріло цю війну. Люди одне одному допомагають, передають їжу, діляться всім, що і є масово.
Факти мародерства є. Вони, мабуть, і будуть. Ба більше, після того як люди повернуться до своїх будинків, ми очікуємо вал заяв та повідомлень, що були факти крадіжок з квартир, будинків, гаражів. Ми до цього готові. Щоб попередити факти мародерства, ми і вдень, і вночі патрулюємо в тих районах, де проживають люди. Це, як правило, всі спальні райони, звідки люди виїхали. Наприклад, в Харкові це Салтівка, ХТЗ, район Горизонт, Олексіївка. Це райони, звідки масово повиїжджали люди, і були вимушені залишити майно в будинках. Якщо на вулиці зустрічаємо осіб, що несуть поклажу, перевіряємо, що це за поклажа, звідки вони її взяли. Перевіряємо машини на блокпостах. Тому, до речі, хочу звернутися до мешканців Харківської області: якщо вас зупиняють на блокпостах і перевіряють ваш транспорт та речі, ставтеся до цього нормально. Це робиться передусім для вас і для вашої безпеки, та щоб мінімізувати факти мародерства, щоб не вивозилось майно людей. Тому ця робота поліцією організована на нормальному рівні.
– Наскільки серйозна загроза захоплення Харкова росіянами?
– Жодної загрози захоплення Харкова росіянами не існує, і не буде існувати. Я вам кажу по буквах, читайте по губах: Харків був і залишиться українським містом назавжди. Це було, є і буде. Все, крапка!
– Чи реально звільнити вже захоплені території? Скільки часу на це потрібно?
– Не тільки реально, а так і буде. Обов’язково. Коли – це питання часу.
– Як швидко люди зможуть повертатися на звільнені території? Уже сьогодні ми бачимо, автівок побільшало в самому Харкові, люди багато хто повертаються додому. Але йдеться саме про звільнені території, те ж село Гусарівка. Скільки часу треба перечекати в евакуації після звільнення?
– Я думаю, певний час треба перечекати, тому що обстріли мирних наших міст, селищ і сіл йдуть щодня. Щодня ми фіксуємо факти загибелі або поранення нашим мешканців, мирного населення. Кожного дня у нас втрати, тож я поки що не рекомендую повертатися. Якщо люди все ж таки повертаються, потрібно повертатися до тих місць, де немає близько російських терористів. Це Харків, наприклад. Селища, де вони розміщуються на якійсь відстані. Загрози захоплення міст немає. Однак все ж таки потрібно повертатися тоді, коли буде безпечно.