Як завдяки ключовим словам алгоритми можуть виявляти клікбейтні заголовки; чому детальний аналіз дезінформації не є кінцевим кроком, щоби подолати це явище; та чому людям, які працюють із дезінформацією в різних країнах, важливо консолідувати зусилля та обмінюватися досвідом? Про це під час онлайн-дискусії на Kyiv Stratcom Forum розповідали експерти зі США та Європи. Ми вже писали про інші дискусії з цього форуму — про роль медіа у протидії дезінформації та принципи дії дезінформаційних стратегій Кремля.
Співзасновник і гендиректор Інституту безпеки та технологій Дуван Лі розповідає, що співпрацює з правоохоронцями, з органами, які займаються нацбезпекою, щоби проаналізувати, які технології використовуються в різних країнах для поширення дезінформації. «Ми можемо протидіяти дезінформації завдяки належній аналітиці великих масивів даних. Для цього нам потрібно проаналізувати дані з різних джерел, визначити, як саме і звідки ця інформація вкидається в інформаційний простір, — каже Дуван Лі. — Існують виробники дезінформації та її дистриб’ютори. Переважно аналітики намагаються дослідити кінцевих споживачів пропаганди, наприклад, яка походить із Росії. Ми натомість хочемо відмотати назад і подивитися, хто створював ці повідомлення, приймав рішення про розповсюдження. Ми намагаємося окремо розглядати кожного з людей і організацій, які граються в дезінформацію, забруднюють інформаційний простір».
Він додає, що важливо досліджувати не лише те, як дезінформація впливає на споживача, а й дізнаватися більше про джерела дезінформації. «Нам треба докладати зусилля, щоби чітко показати тих, хто виробляє дезінформацію. Коли ви купуєте будь-який товар, він містить багато інформації про те, хто його зробив, у якій країні, з яких матеріалів, — розповідає Дуван Лі. — Так само треба ставитися й до аналізу дезінформації. Як тільки ми зможемо встановити її автора, можемо відстежити й весь ланцюжок постачання виробленої дезінформації, способи внесення чи вкиду в інформаційний простір».
«Дезінформацію викидають в інфопростір, щоб вона шкодила людям»
Голова Центру аналізу дезінформації DebunkEU Вікторас Даускас розповів, що стратегії дезінформації бувають короткими, середньостроковими і довгостроковими. «Аналітика показує, що важливо погодити методологію розгляду дезінформації. Без цього не можна буде навчити людей, які в майбутньому її досліджуватимуть. За останній рік ми працювали з п’ятьма науковцями й аналітиками, щоби створити її. Ми аналізуємо джерела дезінформації, встановлюємо, хто її виготовив, аналізуємо, якими методами вона поширюється, дивимося на контекст поширення і на контент, який шириться, — каже Вікторас Даускас. — Такий аналіз дозволяє нам отримати всебічне розуміння того, що відбувається».
Експерт додає, що важливо вміти розрізняти хибну інформацію й дезінформацію. «Хтось може зробити випадкову помилку, швидко виправити її або взагалі прибрати неправдивий зміст. Такі повідомлення можна вважати просто хибними, але не слід називати їх дезінформаційними, — пояснює Вікторас. — Але є люди й організації, які систематично поширюють неправдиву чи маніпулятивну інформацію, яку не прибирають, не змінюють, а вкидають у простір, щоби вона шкодила людям. Це робиться у великих масштабах. Ми встановили більше трьох тисяч каналів розповсюдження, які поширюють дезінформацію 32 мовами. Йдеться про канали, які створюють сотні тисяч дезінформаційних матеріалів щомісяця, які напряму чи опосередковано використовуються урядами в цілях ведення інформаційної війни по всьому світу».
Вікторас Даускас також розповів про гібридну дезінформаційну атаку з Білорусі, що була спрямована цьогоріч на країни Балтії. «Торік, коли в Білорусі сфальсифікували результати виборів, Євросоюз запровадив проти цієї держави санкції й сім місяців ніхто з ними не спілкувався. Саме через це уряд Білорусі створив штучну “міграційну кризу”, — каже Даускас. — У травні цього року Лукашенко заявив, що заполонить Європу мігрантами і наркотиками. Й, очевидно, почав це робити. Вже за місяць після його заяви в Литві опинилися чотири тисячі мігрантів, які потрапили у країну через кордон із Білоруссю. У нас було багато фактів, які підтверджували, що все це було зрежисовано. Ми знімали з вертольотів, як цих мігрантів підвозили до кордону з Литвою, як білоруські прикордонники підштовхували їх. Крім цього, ми отримали документи, які підтверджують, що офіс президента Білорусі був задіяний в оркеструванні цих подій. Там були представлені підписи іракця, який зобов’язався ввозити мігрантів, документи, які підтверджували підробку віз тощо. Ми проаналізували цю інформацію сімома мовами, зокрема, мовами тих країн, звідки походять мігранти, і дізналися, що паралельно з цією операцією створювався великий масив дезінформаційних матеріалів».
«Нам бракує обізнаності про дезінформацію на глобальному рівні»
Представник Європейської служби зовнішніх дій, аналітик даних Патріс Венген каже, що в сучасних умовах складно знайти людей, які знаються на тому, як відрізнити просто неправдиву інформацію від умисно хибної. Тому він пропонує залучати до спростування фейків та дезінформації якомога більше журналістів. «Журналісти, які займаються перевіркою фактів в інфопросторі, виконують роль аналітиків даних і можуть нам допомогти не дозволити поширювачам дезінформації займатися цим», — розповідає він.
На думку Патріса Венгена, те, що методології, які використовують дані, вже зробили для подолання дезінформації, дуже помітно. «Ми можемо помітити зміну парадигми: аналітики вже не просто дивляться, правдива інформація чи ні, а намагаються вишуковувати маніпулятивну поведінку суб’єктів, які штучно хочуть посилити свої голоси, — каже Патріс Венген. — Тепер люди намагаються знайти першоджерело дезінформації й відрізняти неправдиву інформацію від дезінформації. Проте багато людей не хочуть заглиблюватися в це питання. А маніпулятивна поведінка може сприйматися як намір обманювати».
Він додає, що в контексті боротьби проти дезінформації бракує обізнаності в ситуації на глобальному рівні. «Ми маємо чимало інформації про дезінформаційні кампанії у різних країнах, але не маємо центральної бази даних, де можна було б обмінюватися інформацією про суб’єктів, що ширять дезінформацію, — пояснює Патріс Венген. — Якщо ми матимемо централізовану базу даних, зможемо розуміти загрозу й вирішити, що робити, як встановлювати чітку прив’язку до суб’єктів, що маніпулюють. Важко виявити маніпуляції і виявити, хто за цим стоїть».
Аналітик та співзасновник проєкту «Тексти» Анатолій Бондаренко розповідає, як у 2016 році це видання сформувало список із десятків сайтів, які публікували маніпулятивний пропагандистський контент із проросійських груп у фейсбуку. «Ми поцікавилися, що це за сайти, адже попри те, що вони не дуже відомі, вони мають велику аудиторію й продукують низькоякісний контент, — каже Анатолій Бондаренко. — Ми хотіли вивчити екосистему таких сайтів і створили інструмент, який може давати зріз усіх тих тем, які щодня згадуються на таких сайтах». За словами Анатолія Бондаренка, щотижня їхні програми аналізують декілька десятків тисяч новин на предмет маніпуляцій. «Усе це робиться за допомогою нейронних мереж. Ми групуємо повідомлення за темами, а далі редактори створюють із них макротеми. У такий спосіб ми бачимо щотижневий зріз головних тем російської пропаганди в Україні», — додає він.
«Те, що ми можемо проаналізувати дезінформацію, не означає, що у вас є рішення»
На думку Патріса Вангена, передовсім дослідникам потрібно виявляти кампанії з дезінформації й визначати, наскільки вони поширені. Хоча ці кроки, каже він, усе ще не є розв’язанням проблеми. «Те, що ми можемо проаналізувати дезінформацію, не означає, що у вас є розв’язання. Нам потрібно намагатися перенести проблему дезінформації з емоційної площини в раціональну, — каже Патріс Ванген. — Для цього потрібно спростовувати в публічному просторі дезінформаційні тези, визначати, як саме суб’єкти дезінформації працюють в інфопросторі».
Дуван Лі також вважає дезінформацію емоційно забарвленим явищем і каже, що емоції й почуття, які вона викликає, потрібно ретельно аналізувати. «Є багато технологій і комп’ютерних програм, які дозволяють провести аналіз заголовків чи статей, щоби знайти слова чи фрази, які спрямовують нас на емоційну реакцію. Є інструменти, які допомагають виявляти клікбейт, — розповідає Дуван Лі. — Завдяки цьому можна визначати заголовки статей, створених, аби викликати емоційну реакцію. Наприклад, ми аналізували три статті про ситуацію на Донбасі, із них дві мали 80 я% таких фраз, які спрямовані на сплеск емоцій серед читачів».
Вікторас Даускас наголошує, що всім, хто намагається протидіяти дезінформації, потрібно домовитися щодо пріоритетів й цілей цієї боротьби. «Є суперрозповсюджувачі дезінформації, саме існування яких становить загрозу інформаційному простору. Їхні дії спрямовані на забруднення інфопростору мільйонів людей. Розшук таких суперрозповсюджувачів має стати нашим пріоритетом, — каже Вікторас Даускас. — Наприклад, я пропоную відстежувати тих, хто через ютуб розповсюджує відео з теоріями змови, розбиває ці відео на маленькі шматки й поширює їх в інших соцмережах з купи фейкових акаунтів».
«Дезінформація — велетенська проблема для демократії»
Дуван Лі каже, що машинні алгоритми спрацьовують лише для певної категорії даних, тому дуже важливо долучати до аналізу дезінформації експертів із різних континентів та країн. «Якщо я пропишу інструменти англійською, треба, щоби місцеві експерти в країнах, де поширюється дезінформація, адаптували його під свій контекст і мову, — каже Дуван Лі. — Автоматизовані системи можуть допомогти, але лише тоді, коли працюють під прямим наглядом людей».
Вікторас Даускас називає дезінформацію велетенською проблемою для демократії. Проблемою, на його думку, є й те, що немає інституції, здатної здолати дезінформацію. «Єдиний спосіб протидіяти — об’єднання зусиль, — каже він. — Наприклад, у країнах Балтії неурядові організації взаємодіють із державними та науковими установами. Колаборація — це ключове слово в контексті боротьби проти дезінформації. Те, що спростовує одна організація в якійсь країні, потрібно поширювати, тиражувати. Адже дезінформація, вже спростована в одній країні, може бути використана зловмисниками в іншій».
Дуван Лі каже: аби обмінюватися досвідом між країнами, потрібно збудувати платформу для співпраці й обміну інформацією та аналітикою даних. «Інструменти для створення такої платформи вже є, але потрібно подумати, як саме вона працюватиме й чи буде безпечною, адже є спецслужби, які можуть проникати в її роботу й спотворювати дані», — розповідає він.