Ні для кого не стало несподіванкою те, що 17 січня російського блогера та опозиціонера Олексія Навального заарештували в аеропорту Шереметьєво.
Офіційною причиною є те, що він кілька разів не з’являвся на реєстрацію ФСВП, хоча всі чудово розуміли, що у Навального просто не було можливості це зробити, оскільки він перебував на лікуванні у Німеччині.
Зрозуміло, що російська влада боїться блогера і вбачає в ньому якщо не конкурента, то певний важіль для зміни політичної ситуації в РФ.
Та чи справді на фігуру Навального потрібно звертати так багато уваги Україні?
Погляди Навального
Російський опозиціонер, як його звикли називати останнім часом, одразу асоціюється з його розслідуваннями. Мабуть, одним з найпопулярніших і досі є його робота під назвою Он вам не Димон, де Навальний розповідає про приховані статки тоді ще прем’єр-міністра російського уряду Дмитра Медведєва.
Там ішлося про те, як Медведєв створив власну корупційну оборудку, яка складалася з низки благодійних організацій.
Після цього було ще багато гучних розслідувань про оточення президента РФ Володимира Путіна, які, на жаль для жителів Росії, не зумовили значної реакції з боку влади. Так, багато російських громадян звернули увагу на справді резонансні розслідування, однак цього виявилося недостатньо для іншої реакції влади, окрім як вимагання видалити відео Он вам не Димон.
Але сам Навальний, як політична фігура, не є значною опозицією. Наприклад, згадаємо його заяви про анексію Криму в 2014 році. Тоді він розповідав, що передавання Криму Україні було “помилкою” і він би не повернув його Україні, навіть попри те, що півострів захопили, порушуючи міжнародні норми.
– Крим – це бутерброд з ковбасою, чи що, щоб його туди-сюди повертати? З огляду на політику і відновлення справедливості, єдине, що потрібно зробити зараз в Криму, це провести нормальний референдум. Не такий, як був, а нормальний, – казав Навальний у 2014 році.
Так, він хотів багато зробити саме для Росії – зруйнувати той устрій, за якого всі рішення ухвалює одна людина, а всіх незгодних затримують правоохоронці. Подібне ми побачили навіть із прибуттям Навального в РФ, коли кілька поліцейських взяли під руки літнього чоловіка з російським прапором та шапкою з написом Навальний.
Згідно з його програмою на президентських виборах 2018 року, Навальний хотів запропонувати і переорієнтування зовнішньої політики Росії, зокрема у Сирії та в Україні. Припинити витрачати кошти на війни та зосередитися на покращенні життя населення.
Варто розуміти, що для Навального важливою є російська риторика, а не українська. Він навряд чи підтримуватиме дії Кремля в Україні, але й від виграшних для себе позицій не відмовлятиметься.
– І ще один міф. Про Навального. Який ось цим ось “дівчинка, горілочки нам налий” показує, наскільки Україна тепер далека від Росії. Українці шоковані, коли бачать таке від лідера опозиції Росії. Але фішка в тому, що Навальний хоче бути президентом Росії. А не України. І хоче подобається росіянам, а не українцям.
А Росія все ще живе в фільмі Брат-2. І Навальний розмовляє з клієнтом його мовою. Просто ми – не клієнт. І дуже добре, що не клієнт, – вважає інвестиційний банкір Сергій Фурса.
Проте всі спроби опозиціонера потрапити в політику жорстко припинялися під будь-яким приводом. Нині для російської “верхівки” він радше неприємний розслідувач, аніж значна політична фігура.
Та його все одно можуть використати у реалізації певних політичних планів.
Політична гра з Навальним
Є думка, що ув’язнення Навального – лише перший крок до реалізації планів Путіна і його найближчого оточення. 19 вересня 2021 року мають відбутися вибори до Державної Думи РФ, до яких необхідно готуватися вже зараз.
– Повернення Навального назад, у широкому й у вузькому сенсі – у в’язницю, слід розглядати як продуманий крок перед осінніми виборами в Думу. Рейтинг партії влади скоротився вдвічі – до 30%. Тож вибори у вересні 2021 можуть пройти за опозиційною повісткою. Цього й сподівається Навальний, який в російській тюрмі стає опозиціонером номер один, – пише екс-генпрокурор України Юрій Луценко.
У коментарі Фактам ICTV політолог Олег Саакян заявив, що ситуація з Навальним не обмежена лише виборами до Держдуми РФ.
Це частина реалізації багатьох планів, які ще давно були в роботі.
– Затримання (Навального, – Ред.) є однією з важливих віх сучасної політичної історії Росії, адже запускає у публічному дискурсі процес підготовки до парламентських та президентських виборів. Це не означає, що вони стартували зараз, вони у вигляді проекту Наступник стартували заздалегідь.
Останні рік-півтора можна відслідковувати, як цей проект розгортається – пришвидшується, сповільнюється, промацує шлях. Тим не менш, грати почали в момент після Путіна, – вважає Саакян.
Роль Навального у процесі формування політичного устрою після чинного президента РФ нині важко окреслити. Найімовірніше, його необхідність стане зрозумілою лише наприкінці тієї “вистави”, яка навколо нього розгорнулася.
На ув’язнення опозиціонера можуть робити ставки одночасно як люди, які бажають кардинальної зміни ситуації в Росії, так і чинна влада. З одного боку, він може стати таким собі “мучеником” в очах росіян, з іншого – прикладом для будь-кого, хто спробує піти проти “верхівки”.
Водночас, ця політична гра точно впливатиме на ситуацію в РФ, навіть якщо Навальному нічого не вдасться змінити. А це означає, що й найближчі сусіди можуть відчути наслідки політичного протистояння в Росії, адже подібне неодноразово відбувалося.
Як Україні краще
Звичайно, Україна жодним чином не може вплинути на внутрішні процеси в РФ, адже для цього у нас просто немає ресурсів. Та й те, що ми так пильно слідкуємо за ситуацією з Навальним, не є чимось позитивним.
– Ця ситуація показала, наскільки глибоко ми знаходимося в російському дискурсі, як наївно сприймаємо російські внутрішньополітичні процеси: через призму демократизації чи українського пострадянського досвіду, симпатизуючи антипутінській опозиції.
Водночас, зводимо всю ситуацію до кремлівської еліти. Отже, ми починаємо жити російською внутрішньою політикою, драматизувати її і робити хибні висновки щодо реального процесу, – розповідає Саакян.
Проте для нас є певна важливість у цих обставинах. РФ – основний рушій дестабілізації ситуації в Україні. Про війну на Донбасі, анексію Криму та сотні політв’язнів, мабуть, нікому не потрібно нагадувати.
Те, що Росія звертає свою увагу на внутрішні проблеми, може зіграти на нашу користь.
Адже чим більше проблем у неї буде всередині, тим менше вона думатиме про те, коли потрібно відправляти черговий “гуманітарний” конвой на Донбас.
– Що більше пекла в Росії, то гірше Росії. І тим краще нам, тому що воно послаблює агресора. Отже, повна неадекватність Путіна допомагає наблизити колапс самої Росії. І нам головне вчасно відійти, коли все це почне завалюватися.
Адже поки Росія не розвалитися, поки не ослабне і не вимагатиме постачання їжі голодним, Крим ніколи не повернеться. І на Донбасі залишаться орки. Нам потрібен розвал Росії. Якщо, звичайно, ми хочемо повернути Крим, – пише Фурса.
Проте, на думку Саакяна, в ситуації, коли Україна виступає виключно спостерігачем, варто остерігатися можливих кроків Кремля.
Поки ми не знаємо, як може змінитися поведінка РФ на міжнародній арені через арешт Навального.
– Внутрішнє загострення в Росії, період нестабільності – це може призвести до більш агресивних та зухвалих дій РФ. Нам важливо аналізувати нові ризики і можливу поведінку в цьому стані щодо України, щоб мінімізувати виклики і скористатися вікнами можливостей, – вважає політолог.
Ситуація Навального має стати виключно російським дискурсом, на який Україна звертатиме увагу лише після того, як бачитиме реакцію, яка безпосередньо впливатиме на нас.
А боротися за свободу російського опозиціонера можна лише з огляду на порушення прав людини. Сподіватися на те, що він стане значною політичною фігурою в РФ, не варто.
Україна, справді, давно відійшла від російського дискурсу. І чим менше уваги ми звертатимемо уваги на події в Росії, які безпосередньо нас не стосуються – тим краще.