Вихід з карантину: чи законно не допускати до роботи 60-річних

Чи не є така рекомендація дискримінацією тих, кому виповнилось 60 років та чи можуть таких працівників звільнити через карантин, – журналістка 24 каналу розбиралась з адвокатом, кандидатом юридичних наук Денисом Головіним.

Працевлаштувати 60-річних

Наразі Україна поступово виходить із карантину. До роботи повертаються всі заклади від магазинів до дитсадків. Проте їх робота вже не буде такою як колись, пандемія внесла свої корективи. В оприлюднених МОЗ рекомендаціях щодо роботи цих закладів є на що звернути увагу. Приміром, при проведенні ЗНО, для роботи в дитсадках, готелях МОЗ рекомендувало тимчасово відсторонити від роботи працівників, які досягли 60-річного віку та тих у кого є хронічні захворювання.

Як пояснює Денис Головін, Кабінет Міністрів України документом під назвою – "Порядкок проведення протиепідемічних заходів, пов’язаних із самоізоляцією", відніс людей 60+ до громадян, що потребують самоізоляції. Тобто це положення було прийняте місяцем раніше, ніж розроблено рекомендації. Отже, якщо працівники, що потребують самоізоляції, застраховані в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування, то керуватись потрібно законом "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування". Згідно з яким, одним із страхових випадків, у разі настання яких застрахованому надається допомога по тимчасовій втраті працездатності, є перебування у лікарнях, а також на самоізоляції під медичним наглядом у зв’язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню COVID-19.

У своїх роз’ясненнях щодо самоізолянтів 60+ урядовці не пропонують їм звертатися до лікарів та оформлювати листки непрацездатності. Тож, схоже, не бачити таким особам допомоги від Фонду соціального страхування. Натомість вони переводять стрілки на роботодавців,
– роз’яснює адвокат.

Денис Головін додає – чиновники зазначають, що роботодавець має відправити співробітників 60+ працювати вдома віддалено або у відпустку на період дії карантину. Однак термін "віддалена робота" наразі у законодавстві відсутній. Якщо ж говорити про роботу не на території підприємства, а за місцем самоізоляції, то має йтись про дистанційну тобто надомну роботу.

Крім того, роботодавцю потрібно отримати згоду працівника на таку роботу тобто відповідну заяву. В наказовому порядку примусити працювати вдома він не може. Також законодавство не зобов’язує роботодавця в ситуації, що склалася, підшукувати чи вигадувати роботу, яку б такий працівник зміг би виконувати вдома.

Відпустка в карантин

Відпустка на період карантину надається на підставі заяви працівника. Це буде або відпустка без збереження заробітної плати, що надається за угодою сторін тривалістю до 15 календарних днів, або працівник має право використати щорічну (оплачувану) відпустку, а також додаткову соціальну відпустку. На останню робітник має право за статтею 19 закону "Про відпустки".

Відповідно до закону "Про відпустки", за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, узгоджений між працівником та керівництвом. Щоправда, її тривалість не може перевищувати 15 календарних днів на рік.

"Новелою є те, що у разі встановлення КМУ карантину, відповідно до закону "Про захист населення від інфекційних хвороб", термін перебування у відпустці без збереження зарплати на період карантину не включається у загальний термін. В односторонньому порядку відправляти такого працівника у відпустку без збереження зарплати роботодавець не має права", – наголошує Денис Головін.

Звільнити працівника через вік

Законодавством не допускається звільнення працівника з ініціативи керівництва в період його тимчасової непрацездатності. Крім випадків, коли людина не з'являється на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Звільняти працівника через поважний вік – не можна / Фото 24 каналу

Звільнити працівника за ініціативою роботодавця можна лише за зазначених у законі підстав. Карантин – не є підставою для звільнення, це лише адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб,
– зазначає адвокат.

Відсутність працівника на роботі з поважних причин не може вважатися прогулом, а отже, і підставою для звільнення. Законодавство про працю не містить переліку причин відсутності на роботі, які слід вважати поважними. У кожному окремому випадку це визначає роботодавець. У разі виникнення спору про звільнення, оцінку поважними чи ні були причини відсутності здійснює суд, розглядаючи цей спір.

Судова практика визнає поважними причинами хворобу працівника, навіть якщо в нього немає листка непрацездатності, запізнення на роботу через аварії чи затори на дорогах, надання допомоги особам, які постраждали від нещасних випадків, тощо,
– ділиться досвідом Денис Головін.

Фахівці з кадрової справи доходять висновку, що поняття "поважні причини відсутності" та "форс-мажорні обставини" співвідносні. Отже, оголошення карантину може бути визнано поважною причиною для відсутності працівника на роботі.

Факт відсутності працівника на роботі може бути підтверджено його письмовим поясненням чи свідченнями інших колег, відповідним актом, складеним у довільній формі безпосереднім керівником за участю не менше двох інших працівників, які є свідками відсутності на роботі того, кого хочуть звільнити. Слід зазначити, що працівників, які беруть участь у складенні цього акта, у разі виникнення спору та вирішення його в суді викликають до суду та допитують як свідків.

Дискримінація тих, кому за…

Проте виникає логічне питання – чи не є така рекомендація МОЗ дискримінацію щодо цих працівників?

В Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, заборонена будь-яка дискримінація. Відповідно до статті 64 нашого Основного закону – конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя може бути обмеженим в умовах введення режиму надзвичайного стану.

За законом "Про правовий режим надзвичайного стану" обмеження конституційних прав і свобод громадян, які можуть застосовуватись за умов надзвичайного стану, є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають. Строк їх застосування не перевищує строку, на який вводиться надзвичайний стан. Введення інших обмежень забороняється,
– переконує Головін.

Тобто своїм указом Президент України повноважний, наприклад, зобов’язати працювати працездатних громадян чи заборонити виходити на роботу представникам окремих груп осіб. Однак "заборона праці" і "звільнення" не є тотожними поняттями.

А в Україні введено режим надзвичайної ситуації! Тож, що ми маємо?

Співробітники, які працюють на об’єктах критичної інфраструктури – все ще повинні працювати. Хіба це не є дискримінацією, по-перше, а по-друге, чи не є це порушенням закону? Відповідь лежить на поверхні. Є. Водночас, уряд не забороняє потенційним носіям COVID-19 не сидіти на карантині. А це вже дискримінація для всіх інших. Тому, ті, хто досягли 60-ти років мають таке саме право працювати, як і решта. Зрозуміло, у тому випадку, коли у них не виявлено (чітко, точно і переконливо) COVID-19.

Більшість людей, що досягли 60-ти років, отримують пенсію, але все ж йдуть працювати. Бо їм просто не вистачає грошей на життя. Якщо позбавити їх можливості отримання додаткового заробітку, це їх просто – вб’є.

До речі, варто ще ставити питання про порушення статті 56 Конституції України: "Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень". Оскільки з вищевикладеного випливає, що обмеження у роботі осіб, що досягли 60-річного віку є незаконним, то і повинні бути відповідні компенсації.