Ольга Айвазовська: На підготовку поствоєнних виборів Україні потрібно до 12 місяців

США заявили про необхідність проведення виборів в Україні, аргументуючи це тим, що більшість демократичних країн проводять вибори під час війни. Росія маніпулює і поширює фейки про те, що влада в Україні нібито нелегітимна. Хоча під час воєнного стану вибори проводити заборонено Конституцією. Зеленський в інтерв’ю британському журналісту Пірсу Моргану заявив, що під час війни не може бути жодних виборів. Посол України в США Оксана Маркарова повідомила, що Україна готова і надалі пояснювати, чому проведення виборів під час війни неможливо реалізувати.  

На підготовку виборів потрібно від 6 до 12 місяців після закінчення воєнного стану – розповідає Ольга Айвазовська, голова правління громадянської мережі «Опора», що 20 років стежить за організацією виборів. До перших повоєнних виборів в Україні потрібно зробити аудит безпеки інфраструктури для їх проведення і ухвалити спеціальний закон. У ньому мають мінімізувати вплив Росії, недопущення колаборантів до голосування та балотування проросійських партій. 

Українці, які опинилися через російську агресію за кордоном, мають отримати можливість балотуватися до парламенту. Для цього треба зробити винятки у законодавстві, дозволивши обиратися тим, хто не живе в Україні п’ять років. Також партіям варто брати у списки українців за кордоном для їхньої участі у політичному житті в Україні і представленні голосів світового українства, вважає Ольга Айвазовська.

Як мінімізувати вплив Росії на вибори? Чи можливий грузинський сценарій? Чи будуть голоси українців за кордоном вирішальними на перших повоєнних виборах? Чи варто надавати виборче право діаспорі?

На ці та інші питання Ольга Айвазовська відповідає у проєкті громадської ініціативи «Голка» – «Мости України».  

«Главком» виступає інформаційним партнером проєкту.

В Україні зараз багато громадян воює і не може вести передвиборчі кампанії, ще 7 млн розпорошених по світу біженців. Навіть Петро Порошенко, якого ще тиждень тому через конфлікт регламентний комітет рекомендував відсторонити від засідань Верховної Ради після цього заявив: виборчі процеси в Україні під час війни руйнують внутрішню єдність. Як ви оцінюєте дискурс про доцільність і готовність до проведення виборів в Україні? 

Україна – електоральна демократія. Ми обираємо нашу владу і вона або легітимна для українського народу, або ні. У суспільстві немає жодних питань до її легітимності, що останні три роки демонструє і соціологія. Усі гілки влади в Україні дієздатні, правоздатні і виконують свої функції до наступних виборів. 

Після виборів президента в США мені було очевидно, що ми стали ближче до виборів. Бо для обраного президента обов’язковою умовою є доведення собі і суспільству власної ефективності, припинення війни. Усі деталі нам не відомі, тому обговорювати їх як доконаний факт принаймні до візиту спецпредставника Дональда Трампа з цього питання Келлога до Києва я б не стала. У публічних заявах ми чуємо, що після режиму припинення вогню, який зупинить активну фазу бойових дій, необхідно провести вибори, щоб новий або переобраний глава держави мав повноваження підписувати документи, які стосуються війни і миру.  

Американська адміністрація має власне бачення послідовності дій. Російська Федерація, яка хоче знищити нас і в політичний спосіб під час цієї кампанії, коли ми будемо найслабші, має інше бачення. Але їх об'єднує це слово «вибори». 

Питання полягає в тому, де ми, що робимо сьогодні і будемо робити завтра за будь-якого сценарію. Коли почнеться повноцінний політичний процес, чи будемо готові захистити незалежність на наступних етапах розвитку державності і не допустити втручання Росії в політику. Захопити державу політично, особливо в момент виснаження, легше і дешевше, ніж проводити масовані наступальні дії і надалі.

Перші повоєнні вибори – після аудиту безпеки і за спецзаконом

Коли проведення виборів можливе в законодавчому плані?  

Потрібно рахувати від завершення правового режиму воєнного стану, а не просто осінь, весна такого-то року. На підготовку будь-якої національної кампанії потрібно не менш, ніж пів року після закінчення воєнного стану. У світовій практиці постконфліктні вибори – це 9-12 місяців підготовки. Тобто від 6 до 12 місяців, якщо ми не будемо ще якісь глобальні проблеми вирішувати, про які навіть зараз не знаємо.

Як ми маємо готуватися, враховуючи, що військові все одно залишатимуться на позиціях, а багато біженців – за кордоном?

Немає якихось цензів стосовно явки: не вся Україна проголосувала, хтось не дійшов до дільниць, десь дільниці не відкрились, десь за кордоном менше дільниць, ніж потрібно. Але Україна є демократією, цей народ має мати голос і під час виборів він забезпечується через акт голосування.

У 2014 році на президентських виборах у громадян за кордоном теж було велике бажання голосувати, і це було 75 тис. Зараз – 7 млн, з яких понад 60% мають виборчі права. В новій реальності українців багато, а дільниць і можливості голосувати замало. Тому треба створювати нові правові умови. 

Якщо говорити про вибори в Україні, перше – потрібно визначитись, на якій території ми можемо їх організувати, навіть після режиму припинення вогню. Для цього має бути аудит безпеки по всій країні: чи є інфраструктура, у тому числі в разі обстрілів в день виборів або безкінечних сирен. Якщо це школа або громада близько до потенційних обстрілів? В день голосування Росія може йти на ескалацію, то тоді там треба збудувати шелтери. Жертви можуть делегітимізовувати процес або його паралізувати: один обстріл в день виборів може призвести до падіння явки по всій країні. 

Має бути спеціальний окремий закон, який створює основу для реалізації права в нових умовах. Для когось – це голосування за кордоном, для когось – неподалік від лінії розмежування. Для когось – участь у виборах людини, яка ще не засуджена, але вже відбуваються слідчі дії і є підстави вважати, що вона чинила воєнні злочини або злочини в контексті шкоди нацбезпеці. У нас є заборонені партії. Але ці політики можуть трансформуватись в іншу політичну силу і йти на вибори. Чи може це нести загрозу нацбезпеці? Так, і для цього має бути рішення. Також, чи насправді ми підходимо люстраційним методом до перших повоєнних виборів. Такої дискусії зараз немає.

Для України вибори – це момент політичного оголення і знесилення. П'ять років в країні не було повномасштабних виборів. Це означає, що наша інфраструктура просіла і знищена фізично. Це стосується як виборчих дільниць, достовірності і точності державного реєстру як єдиної електронної бази даних, роботи медіа, бо вже не відчувається того впливу слова, тому що канали змінилися. Не так важливо, хто сидить в телевізорі, як що впливає через горизонтальні канали.

У Румунії через Тік-Ток Росія вплинула на результати першого туру президентських виборів і люди проголосували за ультраправого проросійського кандидата Джорджеску. Конституційний суд скасував результати. Але Росія напевно винесе уроки з цих «недопрацювань». 

ШІ створює умови, коли ви навіть не будете відчувати, чому емоційно тяжієте до тієї чи іншої політичної групи, думок, позиції. Тому що вас вивчили, таргетують рекламу і ви як виборець відомі політичній групі, яка може мати доступ до цих даних. 

У нас нова реальність, в якій Україна ще не була, і ще й є безпекові виклики, які ціну помилки множать в рази. Тому питання організації виборів пов’язане не лише з роллю правоохоронних органів і забезпечення правопорядку на виборчих дільницях, а й протидії втручання Росії через ІПСО, кампанії на розкол суспільства і з більшим впливом привести до перемоги потрібного їй кандидата. 

Європейський Союз не знає відповіді на ці питання. Ми мусимо себе убезпечити, підготувати юридичну базу, яка специфічно буде мати разове застосування під перші вибори після завершення активної фази війни чи бойових дій. І друге, створити умови, коли ця свобода слова і волевиявлення буде забезпечена, а не імітована.

Що ми можемо зробити для мінімізації впливу Росії? 

Єдине, що нас може врятувати, це мізки. Треба працювати з критичним мисленням. Зараз для цього не найкращі умови, тому що ще довго буде залишатися фактор війни. Бо деградувала частина медіа, залишається телемарафон, який мало хто сприймає як джерело інформації просвітницької або фактологічної. Варто опиратись на горизонтальні комунікації через різні маленькі проєкти, програми, лідерів громадської думки, блогерів, які теж мають розуміти свою суспільну вагу і відповідальність. Зараз з'явилося декілька проєктів, де говорять про реальну політику, про впливи Росії. Таких програм мають бути тисячі, тоді хоча б частина громадян, які шукають правду, стануть лідерами думки і для своєї маленької бульбашки. 

Нам треба бути готовими, що грузинський сценарій для нас дуже реалістичний. Ми пережили за ці роки війни набагато страшнішу трагедію. Запит на мир може трансформуватись в політичні проєкти, які будуть вам говорити: «ми за мир, ми проти війни, ми проти Росії навіть, але давайте шукати не шлях до ЄС чи НАТО, а свою окрему безпечну історію розвитку і згодом порозуміння».

Грузія озвучувала після війни тези, включно устами реформаторів уряду Саакашвілі, що ми не маємо більше створювати проблем для Росії. Тобто мета – не будити звіра. Але не будити звіра – це інколи означає прийняти його в овечій шкурі.

Ви бачите такі тенденції вже?

Проросійські, навіть досить відкриті, або групи, які критикують Захід, стали голосними. Вже не існує самоцензури, а це бажання не нашкодити. Вона на певному етапі війни була в Україні, зокрема в 2022 році, коли медіа говорили тихіше і антикорупційні, неурядові організації мали фокус уваги на допомозі країні для аудиторії за кордоном, щоб її отримувати. Тому на основне питання «вам зброю чи антикорупцію», відповідали – «зброю першочергово».  

Зараз ця угода розірвана. Ті, хто мають голос, інколи використовують його не з метою допомогти Україні вистояти, зробити реальну реформу чи звернути увагу на реальну проблему, а щоб підняти хайп і впізнаваність.

Це вже повноцінний політичний процес, мета якого розділити людей на своїх і чужих. 

Перше, що відбувається, сегментація. Це свій, це чужий, а це, як політтехнологи люблять казати, «болото» – ті, які не визначились. Будь-яка кампанія направлена саме на цю групу. І з нею найбільше потрібно працювати: пояснювати, хто є хто, чи це дійсно звір, чи це вівця.

Історія страху війни породжує нераціональні рішення, які неможна допустити на перших повоєнних виборах. 

Українців за кордоном мають брати у партійні списки

За результатами опитування майже третина (28,2%) українців вважають, що ті, хто виїхав, не мають права впливати на обрання влади в Україні. Як і хто має пояснювати в Україні, що українці за кордоном теж мають виборче право?

Питання закордонного округу суперважливе. Нам потрібно передбачити бажані квоти в списках політичних партій на парламентських виборах – тих, хто буде представляти цю політику. У нас стільки комітетів і політик. Ми беремо людину, яка за освіту відповідає, за медицину, за судову реформу, за європейську інтеграцію. А чому не за глобальне українство, про яке всі говорять? Людський капітал – це питання виживання України, отже, нацбезпеки. Якщо в списку немає людини, яка може бути голосом цієї громади і зацікавлена системно піднімати ці питання на рівні політики в парламенті, то ми собі створюємо неналежні перспективи. 

У нас законодавством передбачено, що людина має п’ять років жити в Україні, щоб балотуватися. Чи не порушує це прав біженців, які вимушено поїхали за кордон?

У нас є ценз осілості. У Раді вже зареєстрували підготовлений нами законопроєкт, де йдеться про винятки для громадян, які через форс-мажорні обставини під час війни виїхали за кордон і там перебували певний період часу, порушуючи ценз осілості. 

У мене тоді питання до тих, хто вважає, що люди за кордоном відірвані від українського життя: як тоді розцінювати тих, хто повернувся ще в 2022 році? Вони також п'ятирічний термін для балотування у парламент і ценз осілості вже не пройдуть. Виходить, що громадяни, які жили за кордоном тривалий час, офіційно лікуючись або перебуваючи у відрядженнях, не втратили зв'язок з державою, а мами, які взяли дітей в оберемок і поїхали на пів року в Варшаву не повинні мати винятку? Це несправедливо і породжує великі проблеми.  

Тобто на ці екстраординарні вибори потрібні певні винятки. Крім цензу осілості, ще й екстраординарна кількість виборчих дільниць і процедура реєстрації громадян за кордоном. Наприклад, якщо ви хочете голосувати, але не стоїте на консульському обліку, це неможливо. Тому можна передбачити активну форму реєстрації, зміни виборчої адреси на закордонний виборчий округ. Тобто, ви, як громадянин, який там живе, не стаєте на консульський облік, бо не хочете чи не можете, але змінюєте виборчу адресу і голосуєте за кордоном з власної волі, а це не робить за вас держава, шукаючи ваші дані, питаючи, де ви. Це активна форма реєстрації з власної волі громадянина. І вона може бути організована просто. 

Чи можливе електронне голосування? Багато українців за кордоном не встановлюють Дію. Чи є інші способи?  

Дія – це погана ідея, бо вона не пройшла випробування навіть Євробаченням. Ціна помилки є настільки високою, що це може дискредитувати весь процес. Більше того, будь-які помилки можуть бути використані росіянами для ІПСО чи пропаганди проти виборів. Електронне голосування в будь-якому додатку на перших повоєнних виборах – це найгірша стадія таких випробувань, де вартість помилки – легітимність влади. 

Реальність така: якщо ми готові до найгіршого сценарію, витримаємо. Якщо живемо в рожевих ілюзіях, що нас пронесе, це будуть найгірші вибори. Ці вибори будуть виборами виживання, легітимності, незалежності. Якщо буде обрана особа і її спосіб чи чистота обрання буде поставлена під питання, ми втратимо дуже багато. Можливо, все. Тому що, лідери держав відмовлятимуться спілкуватися з новообраним чи переобраним лідером. І все, це failed state.

Зараз в Європі живуть етнічні українці, які переїхали з Росії і користуються перевагами українського паспорта як біженці. Так само і українці з так званих ЛНР чи ДНР, частина яких за «руським мір». Чи може Росія їх використовувати? 

Росія може і буде. У нас немає юридичних запобіжників для того, щоб громадянин України з проросійською позицією у якийсь спосіб не отримав виборчі права. Вони точно не будуть голосувати на території країни-агресора та Білорусі.  Але у нас немає шансів попередити голосування такої людини в Німеччині, Франції, будь-де. Єдиний запобіжник, що критична маса таких громадян все ж таки живе в Росії, а питома частка тих, хто за кордоном сповідує проросійську позицію і зловживає статусом тимчасового прихистку, є незначною.

Я сама в Варшаві в шелтері спілкувалася з українською переселенкою з Донецька, яка виражала антиукраїнські позиції. Мені було глибоко неприємно. Але це не означає, що ми маємо спочатку проводити тестування з української мови чи української позиції, щоб отримати виборче право. Тому що це нацизм в певній мірі. Наше критичне мислення має працювати не на позбавлення виборчих прав тих, хто нам здається не дуже проукраїнським, а створення умов для голосування всіх, хто мають громадянську позицію. Якщо ми зараз записуємо інтерв’ю в Бучі, яку знає весь світ, це означає, що все ж таки проукраїнських, активних громадян набагато більше, ніж злочинців. Бо Україна ще стоїть.

Чи варто надавати виборче право діаспорі вже на перших повоєнних виборах? У першому читанні прийняли законопроєкт про множинне громадянство. Які тут плюси і загрози? 

Питання множинного громадянства об'ємніше, ніж перші повоєнні вибори, особливо, якщо вони можуть відбутись навіть у цьому році. Множинне громадянство – питання, яке б мало зацікавити Конституційний суд з точки зору всіх правових нюансів, щоб не ставити потім заднім числом під сумнів паспорти.

 Нам треба розібратися з тими громадянами, які виїхали за кордон з 2022 року і дати їм виборче право передусім. Більше того, є великий запит з їхнього боку на участь. Ми проводили політичні діалоги у Великобританії і Литві, де для українців в цих країнах питання виборчого права для обрання нової української влади, яка буде відновлювати країну, є актуальним.

Вони хочуть зберігати зв'язок з Україною. Є шанс, що частина з тих українців захоче повернутися фізично. Виборче право для них – це зв'язок. 

Голоси українців за кордоном можуть стати вирішальними, як на виборах у Молдові, де фактично голоси діаспори допомогли перемогти Майї Санду?

Їхні голоси точно можуть впливати. Як на мене, це добре, бо питання не у різниці якихось аудиторій. У Молдові Росія купувала виборців. В якийсь момент російський рубль перестали приймати в банках для обміну.

Чи можна Україну всю купити, а голоси закордонних українців збалансують результати? Ні.

Але ми маємо розглядати питання репрезентативності влади як ключове.Тому що належний парламент – це той, який вибирається на чесних вільних виборах і репрезентує суспільство. Ми знаємо, що отакий шмат суспільства існує поза межами формальної території, але живе в цьому інформаційному просторі, надсилає сюди кошти, приїжджає сюди, забирає туди рідних, потім повертається. 

Я мрію, аби наші партії були достатньо адекватні, щоб б самі запровадили квоти на представництво голосу цієї політики у себе в списку – людину, яка потенційно майбутній прем'єр чи міністр освіти. Країна не вистоїть без людей, які здатні працювати в різних секторах економіки, але які можуть бути достатньо мобільними, усвідомлюючи що Україна буде членом ЄС. Відповідно, ви можете жити там 10 років, потім відкрити тут бізнес, бо виявиться, що тут податки менші, але немає кордонів, можна возити товари, мати профіт. Чому люди окремих країн ЄС мігрують з країни в країну? Тому що там є обов'язок платити податки після певного терміну. І ви можете працювати в ІТ-секторі, жити в одній країні пів року, а тоді в іншій, де менше податків. Я переконана, що є багато нюансів, які можуть приваблювати українців після закінчення війни і навіть тих, які тривалий час перебувають там.