«Зеленського – на пенсію, війну – на паузу…» Хто такий Геннадій Друзенко, що взявся «лікувати Україну»

Виборчі процеси у країні заморожені на невизначений час, проте окремі політики та партії демонструють готовність до боротьби за голоси українців вже завтра. Промацування ґрунту майбутніх виборів триває вже кілька місяців.

Соціологи, політологи і їхні клієнти нагадують про себе різними проявами. «Главком» вже писав про публічну активізацію засновника легендарного «Азова» Андрія Білецького. Але якщо сам Білецький нічого не каже про плани повернутися у політичне життя, то президент Першого добровольчого медичного шпиталю Геннадій Друзенко прямо заявив, що йде у політику та навіть має президентські амбіції.

Про наміри отримати булаву також оголошував Олексій Арестович, але він досить екзотичний персонаж, до того ж, перебуває не в Україні, аби всерйоз аналізувати його плани.

«Главком» продовжує серію публікацій про персон, які посеред «мертвого» міжвиборчого сезону першими сигналізують, що він вже добігає кінця. 

Друзенко. Президент, але поки не той

Останнім часом Київ заполонили білборди із зображенням сивочолого чоловіка на тлі медичних автомобілів, який проголошує: «Час лікувати Україну!». Тих, хто героя борду не впізнав, інформують, що це – президент Першого добровольчого медичного шпиталю Геннадій Друзенко.

Ця рекламна кампанія вже зробила свою справу та привернула увагу, зокрема, й тих, хто взагалі завдяки їй вперше дізнався про існування цього чоловіка. Хоча на бордах вказана адреса сайту шпиталю, можна долучитися до збору донатів, Друзенко не приховує, що справжня мета його рекламної активності зовсім інша. Він зібрався йти в політику, причому оголосив про це дуже патетично.

Геннадій Друзенко в інтерв’ю своєму другу-політтехнологу Сергію Гайдаю визнає, що не проти обійняти посаду глави держави, бо це єдиний спосіб змінити конституційну систему і стати останнім президентом взагалі. 

Поки Друзенко вже є президентом, але тільки Першого добровольчого медичного шпиталю імені Пирогова. Шпиталь був створений ще у 2014 році та позиціонує себе як «найбільший неурядовий проєкт із залучення цивільних медиків до надання медичної допомоги в районах бойових дій на території України». 24 червня 2022 року резолюцією тодішнього головнокомандувача Валерія Залужного ПДМШ був офіційно залучений до Сил оборони як добровольчий підрозділ. Ця організація, що зареєстрована як благодійний фонд, ще в перші дні повномасштабного вторгнення розташувалася у маєтку Віктора Пінчука на Вишгородському напрямку під Києвом.

«Десятий рік ми рятуємо поранених і лікуємо хворих на фронті, – зазначено на сайті організації. – За цей час через лави ПДМШ пройшли сотні медиків-добровольців, які врятували тисячі життів і надали допомогу десяткам тисяч військових та цивільних».

Але у самого Друзенка немає медичної освіти, магістр права займається насамперед менеджерською діяльністю – а саме забезпеченням роботи шпиталю необхідним. Також він є обличчям ПДМШ. 

Уперше організацією медиків Друзенко зайнявся ще у часи Революції гідності у 2013 році. Напередодні сутичок на Банковій 1 грудня він написав пост у «фейсбуці», в якому закликав лікарів зібратися, бо на Майдані може знадобитися допомога. На ранок зібралися три десятки лікарів, які були поділені на мобільні бригади. Друзенко взяв на себе їхню організацію. Він згадує, що, коли почалися побиття на Банковій, поранених виносили до медичного пункту, який влаштували у холі будинку комітетів парламенту, а важкопоранених – вже до карет швидкої допомоги. 

1 грудня 2013 року. Друзенко вже стоїть поруч з Петром Порошенком під час виступу на легендарному грейдері   

Окрім організації роботи медиків, Друзенко – достатньо відомий блогер. На своєму Youtube-каналі він називає себе «українським правником, публіцистом, перекладачем, публічним інтелектуалом, учасником Революції гідності, співзасновником та керівником Центру конституційної демократії». Друзенко давно і наполегливо готується стати «українським Медісоном» (Джордж Медісон – 4-й американський президент, один з основних авторів Конституції США). Деякий час він вів на своєму каналі проєкт «Конституційна кухня», під егідою якого спілкувався зі своїми гостями щодо «засадничих питань конституційної архітектури України» та «правильної моделі української державності». Також він є засновником Центру конституційного моделювання, заявлена мета якого – обговорення та моделювання «нової конституційної архітектури держави».

Квінтесенція всіх останніх заяв Друзенка: єдиний шлях врятувати Україну – це цивілізовано змінити владу. Інакше, за його прогнозами, колапс української державності може трапитися вже цього року. Судячи з нарікань Друзенка щодо відсутності у політикумі справжніх державників, серед тих, хто має прийти їм на зміну, він бачить несистемних політиків – і у першу чергу себе самого. 

Після того, як посипалися звинувачення у тому, що Друзенко використовує бренд шпиталю у своїй виборчій кампанії, він зробив уточнення: заява про похід в політику не означає, що він вже у неї пішов. Мовляв, поки політсезон не розпочато, він залишається керівником шпиталю і робитиме все, аби той лишався одним з кращих підрозділів на фронті та був забезпечений усім необхідним.

«Щойно відкриється політичний сезон, я складу повноваження очільника ПДМШ і чесно почну кампанію з тими, хто вірить у мої політичні перспективи», – пообіцяв політик-неофіт. 

Хоча якщо покопатися у Facebook Друзенка, можна натрапити на досить песимістичний допис за травень 2023 року. І тоді у нього були зовсім інші плани: «Мене іноді питають, що далі. Чи збираюсь я «конвертувати» успіх ПДМШ в якісь політичні дивіденди? Смішні... Мені б доповзти до перемоги. А тоді – вимкнути телефон і на кілька місяців усамітнитись там, де мене ніхто не знайде. Аби щодня і щовечора поливати свою душу. Розумними книжками, глибокими фільмами, класичною музикою і прогулянками десь у горах. Може тоді на її випаленому ґрунті знову зʼявляться зелені паростки чогось живого...».

Звісно, у будь-якої людини бачення майбутнього може змінюватися. Хто ж він, фактично перший гравець, який відкрито заявив про свої президентські амбіції, розбирався «Главком».

Від Патріарха до шпиталю

Геннадій Друзенко народився у 1972 році у Києві, закінчив Міжнародний науково-технічний університет, отримавши диплом бакалавра права, та Київський національний університет ім. Шевченка, звідки вийшов магістром права. Також вивчав європейське право в Абердинському університеті (Шотландія), де також здобув ступінь магістра. 

Першим місцем роботи Друзенка значиться посада секретаря-референта вже покійного Патріарха Київського і всієї Руси-України Володимира у 1993-1995 рр. У 2000 році Друзенко став старшим викладачем Міжнародного науково-технічного університету, який раніше закінчив.

З 2001 по 2004 роки – заступник директора Центру порівняльного права (Центру європейського та порівняльного права) при Мін'юсті. Подальші кілька років кар'єри Друзенка були пов'язані з роботою в закордонних інститутах – польському Інституті європейської інтеграції, американському Інституті Кенана та німецькому Інституті порівняльного публічного права та міжнародного права ім. Макса Планка.

У 2010-му Друзенко повернувся до України і отримав посаду завідувача секретаріату парламентського Комітету з питань європейської інтеграції. У парламенті працював недовго – у 2011 році стає координатором програм з регіонального розвитку грантового проєкту USAID «Локальні інвестиції та національна конкурентоспроможність», що мав посилити конкурентоспроможність регіонів. Проєкт проіснував рік.

У листопаді 2013 року Друзенко став партнером та очільником практики у сфері європейського права в юридичній фірмі Constructive Lawyers. На той час керуючим партнером фірми був Олексій Гончарук – майбутній прем'єр-міністр у першому уряді Володимира Зеленського.  

Після подій Євромайдану у червні 2014 року Друзенко стає Урядовим уповноваженим з питань етнонаціональної політики, а у вересні 2014-го очолює наглядову раду свого головного дітища – новоствореного Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Пирогова, який допомагав пораненим та хворим у прифронтових населених пунктах Донбасу. Після завершення роботи в уряді у серпні 2015-го Друзенко отримує в проєкті статус президента.

Геннадій Друзенко разом з командою Першого добровольчого мобільного шпиталю

Ще будучи урядовим уповноваженим, Друзенко зробив свою першу спробу стати політиком: на парламентських виборах-2014 балотувався у Верховну Раду від нової політичної партії «Сила людей», яка проголошувала своєю ідеологією «лібералізм та проєвропеїзм». Причому отримав у списку високе друге місце, а очолював список його партнер в юридичній фірмі «Constructive Lawyers» Олексій Гончарук. У першій п'ятірці також була нинішня міністерка соціальної політики Оксана Жолнович. Політичний дебют завершився фіаско – «Сила людей» набрала мікроскопічні 0,11%.

Втім Друзенко таки «потрапив» у Раду – як помічник нардепки від «Самопомочі» Наталії Веселової. Вона у результаті стала однією з численних жертв внутрішньофракційної чистки «Самопомочі» – Веселову було виключено з лав фракції у 2017 році через голосування за внесений президентом Петром Порошенком законопроєкт про продовження дії особливого статусу Донбасу. Нардепка стала позафракційною і доєдналася до партії «Сила людей».

Друзенко досі тримає зв’язок з цією партією. У грудні минулого року він разом з Гончаруком розпочав у Києві всеукраїнський презентаційний тур українського перекладу автобіографії Нельсона Мандели. Новина про це міститься на партійному сайті «Сили людей», утім навряд чи сам Друзенко пов’язує своє так гучно анонсоване політичне майбутнє саме з цим політпроєктом. Проте до виборів може ще багато чого статися. 

Під час президентських виборів-2019 Друзенко доєднався до численної когорти критиків тодішнього голови держави Петра Порошенка, поруч з яким стояв під час сутичок на Банковій у грудні 2023-го. Він навіть записав спеціальне відео «Чому я не буду голосувати за Порошенка». У ньому він назвав Петра Олексійовича «не тим, ким за себе видає», «фальшивим патріотом», що робить копію політизовану копію російської церкви в Україні. Та звинуватив Порошенка у тому, що той вкрав шанс, який надали активісти Майдану, волонтери та добровольці.

Натомість Друзенко публічно підтримав Юлію Тимошенко, яку називав «єдиною надією на зміни…». Президент ПДМШ вже співпрацював з командою Тимошенко (зокрема, з нардепом від «Батьківщини» Валентином Наливайченком) для задоволення потреб шпиталю. Друзенко стверджував, що Тимошенко зацікавила його своєю програмою «Новий курс», яка передбачала докорінну конституційну реформу. Але ця ставка не зіграла і, судячи з нинішньої риторики, в перспективах Юлії Володимирівни він вже розчарувався.

Приголомшливу перемогу Віктора Зеленського Друзенко сприйняв досить болісно. У серпні 2019-го написав пост під назвою «Я улетів».

«Наразі в Україні не мій час. Що міг тут зробити за останні важкі роки, я зробив, – повідомив він своїх читачів. – Гаяти ще кілька років, спостерігаючи апофеоз несмаку та хамства у владі та чекаючи доки країна наприколюється донесхочу, шкода». Але Друзенко пообіцяв обов’язково повернутися, «коли прийде час». 

Президент ПДМШ поїхав до Штатів – з серпня 2019 по грудень 2020 року він був запрошеним вченим у Центрі конституційної демократії американського міста Блумінгтон (штат Індіана). Тут він писав дисертацію у сфері «Право і демократія». При цьому по приїзду до США Друзенко одразу зауважив, що про жодну втечу чи еміграцію не йдеться, а його поїздка є давно запланованим підвищенням кваліфікації з надією на практичне застосування на Батьківщині.

Коли Друзенко повернувся до України, у грудні 2020 року громадськість висунула його на вакантну посаду судді Конституційного суду, але заздалегідь зрозуміло було, що шансів у нього обмаль. Місце отримала нардепка від «Слуги народу» Ольга Совгиря.

Друзенко очолив вищезгаданий Центр конституційного моделювання. При цьому він не забуває про мобільний шпиталь, їздить з ним на фронт та звітує про буденну роботу організації. 

Скандальні заяви

Геннадій Друзенко активний в соцмережах та роздає багато інтерв’ю. Зокрема, він – дуже частий гість телеведучої Наталії Мосейчук, регулярно відвідував її ток-шоу «Право на владу» на «плюсах», а зараз – її особистий Youtube-канал «Мосейчук плюс». Часто висловлювання Друзенко перебувають на межі фолу або перетинають навіть її. Хоча традиційно знаходять і симпатиків. 

Так, у 2020 році Друзенко дорікнув прихильникам Степана Бандери за те, що вони досі фізично не покарали ексзаступника голови адміністрації Януковича Андрія Портнова, який регулярно дозволяв собі (та досі дозволяє) глумливі висловлювання щодо Майдану та «майданівців». І фактично побажав Портнову долі Броніслава Перацького та Олексія Майлова, яких було вбито членами ОУН – Григорієм Мацейком та Миколою Лемиком відповідно. 

І хоча Друзенко залишив під постом ремарку, що в жодному разі не закликає до терору, проросійські ЗМІ широко розтиражували такі неоднозначні заклики. 

Ще одним «хітом» Друзенка стала фраза, яка злетіла з його вуст у прямому ефірі у березні 2022 року, коли ще тривав загальний шок від російського вторгнення. Він заявив, що дав вказівку своїм лікарям каструвати полонених російських військових. Згодом Друзенко написав у Facebook, що ніхто нікого каструвати не збирається, а свої резонансні слова пояснив емоціями. А у коментарях під постом пояснив, що зробив свої вибачення, дослухавшись до порад побратимів.

У Росії скандальну цитату підхопили і роздмухали всією пропагандистською армією. Тамтешнє МВС оголосило Друзенка у розшук за статтею «розпалювання ненависті чи ворожнечі», у 2024-му Басманний суд Москви засудив його до 5,5 років колонії загального режиму. 

Попри те, що у країні-агресорі записали Друзенка в «чорний список», у нього – досить поміркована позиція з мовного питання. Принаймні була такою до повномасштабної війни. Він закликав зберегти двомовність у державі, не проводити жорстку українізацію та не створювати «українське гетто». Двомовність Друзенко вважав великим історичним плюсом та конкурентною перевагою України. 

Свою особисту війну з Порошенком Друзенко не припинив навіть після того, як той втратив президентське крісло.

Так, у розпал скандалу з «плівками Медведчука», в яких було засвічено прізвище Порошенка, Друзенко в ефірі телепередачі «Право на владу» гучно посварився з нардепкою від «Європейської солідарності» Іриною Геращенко. За спроби вигородити свого партійного лідера він порівняв її з російською пропагандисткою Ольгою Скабєєвою. 

Геращенко збиралася подати на Друзенка до суду, а той пообіцяв перетворити цей суд на «трибунал над режимом Порошенка». Втім до «процесу століття» так і не дійшло. 

«Ключ не у Путіна, а у Києві»

З таким самим завзяттям, як Друзенко раніше нападав на Порошенка, зараз він критикує вже діючу українську владу. Він закликає Володимира Зеленського виторгувати на перемовинах з Путіним найкращий з найгірших варіантів миру та провести чесні та конкурентні вибори, на яких чинний президент не буде балотуватись та піде на почесну пенсію та до підручників історії. В іншому випадку майбутній політик прогнозує Зеленському долю сирійського диктатора Башара Асада. І таких апокаліптичних сценаріїв на кшталт можливого військового перевороту з вуст Друзенка лунає вдосталь.

Основний лейтмотив, який наразі просуває інтелектуал-конституціоналіст, – це необхідність паузи у війні, навіть на несправедливих умовах, бо «війна до перемоги», на його думку, веде Україну до катастрофи.

«Кожного місяця минулого року армію незаконно залишало все більше й більше солдат і офіцерів. І я певен – насамперед не тому, що їм бракувало зброї. Їм бракувало віри в батьківщину, яка відрізняється від ворога не тільки на словах, а по суті», – так, зокрема, Друзенко мотивує необхідність перепочинку на фронті та термінової зміни влади зі зміною парадигми взаємин держави та громадян. Він вважає, що країну врятує нова коаліція у раді, новий уряд, мобілізація економіки та внутрішнього життя на спротив. 

Тож ключ до виживання України, стверджує новоспечений політик, – лежить не у Путіна, не на Заході і не на фронті, а на Печерських пагорбах. І, якими б контроверсійними декому не здавалися висловлювання Друзенка, він може знайти вдячну публіку, зокрема, серед тієї частини громадян, які виступають за територіальні поступки задля будь-якого завершення війни. Їхня частка з часом тільки зростає. Втім, вистачає й тих, хто вважає Друзенка маніпулятором, «Арестовичем на мінімалках» і навіть ворогом України.

Якщо відкласти у сторону погляди Друзенка, з якими можна погоджуватися чи ні, сама по собі його активна піар-кампанія вже викликала роздратування у деяких ЛОМів. Так відомий блогер Денис Казанський дорікнув голові шпиталю в тому, що той витрачається на борди, а не на дрони та РЕБ.

Друзенко не забарився з реакцією. Він парирував, що, по-перше, нестачею всього необхідного в армії має займатися держава, а бордова кампанія ніяк не вплинула на кількість поранених та хворих, яким шпиталь надає допомогу; по-друге, перерахував все, що його організація вже передала до Сил оборони; і, по-третє, повідомив, що оператор зовнішньої реклами розміщує рекламу безкоштовно, а витрачатися доводиться тільки на друк і поклейку. І принагідно зауважив, що його політична кампанія ще не починалася.

У нинішньої активізації Друзенка та його політичних амбіцій є два наслідки.

З одного боку, на загальному безриб’ї такі заяви завжди привертають увагу до тих, хто на них наважується, з іншого – в умовах, коли навіть приблизні терміни виборів покриті туманом, є великий ризик фальстарту і провокування зайвої уваги з боку потенційних конкурентів. Інша справа – наскільки серйозно ті наразі будуть сприймати претендента, якого досі навіть не рахували у рейтингах.

Павло Вуєць, «Главком»