Найкраще українці ставляться до військових і тих, хто відмовився від російського контенту, — дослідження «Опори»

Українці, які виїхали за кордон, і ті, хто залишився в Україні, оцінюють одне одного досить нейтрально та готові взаємодіяти між собою. Найкраще ставлення до тих, хто служить в армії та відмовився від російського контенту. Про це свідчать результати дослідження Громадянської мережі «Опора».

Опитаним респондентам запропонували оцінити людину з наборами різних характеристик і досвідів, а саме: конфесійна належність, участь у воєнних діях, мова спілкування, факт переміщення внаслідок війни та споживання російського контенту.

Загалом респонденти не схильні відчувати неприязнь або відразу до представників протилежної групи. Жодна окрема характеристика не викликала серед опитаних яскраво виражених негативних чи позитивних реакцій і не сприяла більшому дистанціюванню від описаних персонажів.

Помітно гірше опитані ставляться до людини, яка не розірвала звʼязків з російським інформаційним простором (незалежно від того, що саме вона дивиться: російські новини, розважальний контент чи російську опозицію) та ухиляється від військової служби.

Натомість позитивно впливають на ставлення до людини служба в армії та принципова відмова від російського контенту.

У питанні соціальної дистанції, неприязні чи ворожості найбільшою є відстань між представниками ПЦУ та УГКЦ і представниками УПЦ МП, а найменшою — між українцями за кордоном і тими, хто залишився в Україні.

Українці, які виїхали за кордон унаслідок війни, та українці, які не виїжджали, оцінюють одне одного досить нейтрально та готові взаємодіяти між собою. При цьому обидві групи вважають, що представники протилежної групи схильні їх осуджувати (українцям за кордоном ця думка більш притаманна).

Між українцями, які проживали на тимчасово окупованих територіях та в зоні бойових дій, і тими, хто не має такого досвіду, соціальна дистанція теж невелика. Втім, люди без досвіду окупації та проживання в зоні бойових дій дещо більше дистанційовані та менш готові взаємодіяти з тими, хто такий досвід мав.

Соціальна дистанція між військовими і цивільним невелика, однак військові та їхні родини більш дистанційовані щодо цивільних. Неприязнь цих груп одна до одної також незначна, однак серед військових та їхніх родин неприязнь до цивільних трохи вища.

Між російськомовними та українськомовними соціальна дистанція незначна, тобто вони готові взаємодіяти одне з одним. Утім, українськомовні дещо більш дистанційовані щодо російськомовних, а російськомовні скептичні щодо того, щоб дружити з тими, хто розмовляє переважно українською. Неприязнь між ними також не надто виражена, однак українськомовні дещо гірше оцінюють російськомовних і вважають, що ті не заслуговують на довіру, ніж навпаки.

Представники ПЦУ та УГКЦ помітно менше готові взаємодіяти з представниками УПЦ МП, декларують більшу неприязнь до них, ніж навпаки.

Жорстокість не притаманна усім зазначеним вище групам, лише деякі з них зазначали, що отримують задоволення, коли протилежну групу ставлять на місце. 

Дослідження проведене за аналітичними напрацюваннями Громадянської мережі «Опора» і Київської школи економіки, за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Опитування провів Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) з 11 до 30 вересня 2024 року. Було проведено 2055 онлайн-інтерв’ю, з яких 1855 — з українцями, що перебувають на територіях, підконтрольних уряду України, а 200 — з громадянами, які з початком повномасштабного вторгнення Росії виїхали за кордон.

Фото: Shutterstock