Віктор Нусенкіс

Віктор Нусенкіс: православний олігарх на службі у загарбників та сепаратистів

Віктор Нусенкіс - непересічна людина. Українець єврейського походження, який видає себе за грека і має паспорт Росії. Він ревний православний і навіть дозволяв собі вказувати, який священикам мати статут. Однією рукою Нусенкіс хреститься і зводить храми, іншою - обкрадає державу і обманює кредиторів. Навіть в умовах окупації Донбасу він спокійною торгував вугіллям і металом. А коли від нього зажадали сплатити борги за кредитами, виявилося, що сепаратисти “націоналізували” його підприємства. І він не має коштів, щоб розрахуватися з кредиторами.

1. Біографія
2. Освіта
3. Сім'я
4. Кар'єра
5. Компромат
6. Статки

Біографія

Віктор Нусенкіс народився 3 березня 1954 року в місті Сталіно (сучасний Донецьк).

Батько - робітник, мати - викладач.

Освіта

Диплом інженера здобув у Донецькому політехнічному інституті.

Сім'я

Віктор Нусенкіс одружений, є син. Сім'я олігарха є не публічною і даних про неї у відкритих джерелах немає.

Кар'єра

Працювати почав у Макіївці на шахті імені Батова. Тут маркшейдер, а потім начальник дільниці Віктор Нусенкіс, відмінник соціалістичних змагань, став протеже заступника міністра вугільної промисловості УРСР Миколи Сургая та швидко висунувся в головні інженери.

Потім, у віці всього тридцяти одного року, Нусенкісу довірили керівництво шахти Жданівська в Донецьку.

На шахті він зарекомендував себе і як свій хлопець, і як ефективний менеджер. Нусенкіс одягався в потерті джинси, в Москву їздив не в СВ, як інші керівники, а в плацкарті. Цим він завоював довіру простих шахтарів.

Але ще більшу популярність серед підлеглих він отримав після операції з продажу вугілля в Чехословаччину. На виручені гроші директор шахти закупив партію “Жигулів” і передав їх відмінникам виробництва.

Тоді ж він перевів шахту в підпорядкування області і став главою міста Жданівка.

Як тільки в СРСР дозволили займатися підприємницькою діяльністю, він з кількома партнерами створив підприємство "Гірник".

Перші величезні гроші, сто тисяч рублів за один тільки місяць, він заробив, продавши на Донбасі сибірський ліс. На виручені гроші він відкрив цех із виробництва ковбас, пекарню і меблеву фабрику.

Зі здобуттям Україною незалежності Віктор Нусенкіс почав займатися трейдерством. Разом із Леонідом Байсаровим, Володимиром Логвиненком і Константіносом Папунідісом він стає співзасновником фінансово-промислової групи Концерн «Енерго».

Торгова фірма незабаром стане одним із найважливіших гравців на ринку торгівлі вугіллям у пострадянських країнах.

У новій державі у Нусенкіса з'являються нові покровителі. Ними стали брати Васильєви, один із яких керував донецькою податковою, інший - прокуратурою.

Правда, вже в середині 1990-х крісла під братами захиталися. На Донбасі з'явилися нові люди, на кшталт Ріната Ахметова, які претендували на владу у регіоні. Нусенкіс вирішив рятувати становище, скуповуючи активи.

У кінці 1990-х років він поступово зосереджує в своїх руках виробництво коксу. Підприємець придбав Ясинівський і Макіївські коксохімічні заводи.

Крім коксу, в сферу інтересів підприємця потрапили вугілля і метал. У 1998 році він став власником шахти “Червоноармійська-Західна №1”, а через два роки Нусенкіс придбав Донецький металургійний завод.

У 2000 році він заснував ЗАТ “Донецьксталь-металургійний завод”.

Тоді ж олігарх переїжджає в Росію, де його зацікавив Кузбас. Віктор Нусенкіс і тут знайшов собі покровителя в особі директора “Ленінскуголь” Олександра Мазикіна, який мав великий пакет акцій шахти “Зарічна”.

Разом із ним Нусенкіс домігся повного контролю над цією шахтою. Олігарх вклав у неї триста мільйонів рублів і побудував гірничо-збагачувальну фабрику.

Як тільки запаси шахти почали виснажуватись, бізнесмен почав підшукувати собі нове прибуткове містечко.

Ним виявилась Серафимовська ділянка Ушаковського родовища. Протягом п'яти років Нусенкіс шукав собі місцевого партнера, без якого отримати ділянку було неможливо.

Ним виявилася Наталія Єрмакова, власниця логістичної компанії, а потім депутат Держдуми. Завдяки її лобі підприємець домігся дозволу на розробку ділянки.

В кінці 2000-х Нусенкіс придбав на Кузбасі ще дві шахти - “Алексєєвська” і “Жовтнева”.

У 2010 році компанії олігарха добували 8,5 мільйонів тонн вугілля, більша частина (80%) якого продавалася за кордон.

У перші роки збройного конфлікту на Донбасі Нусенкіс зберіг свої активи в цьому регіоні, але в 2017 році сепаратисти “націоналізували” підприємства олігарха.

Ще з початку 1990-х років Нусенкіс став побожним православним. За своє релігійне завзяття його прозвали "православний олігарх".

Він жертвував величезні гроші і сам активно займався будівництвом церков, на його підприємствах були введені обов'язкові молебні, він заснував православний телеканал “Глас”.

Він навіть узяв участь у Помісному соборі РПЦ. Для наочності своєї побожності відпустив довгу бороду і став схожий на священика.

Компромат

Віктор Нусенкіс народився в єврейській родині. Його батьків звали Белла Марківна і Леонід Ісакович. Але з дитинства олігарх боявся проявів антисемітизму, тому скрізь представлявся греком. Це йому дуже допомогло в старті кар'єри.

Перший покровитель підприємця - заступник міністра вугільної промисловості УРСР Микола Сургай - був греком. Прочитавши в анкеті у Нусенкіса, що нібито той теж має одну з ним історичну батьківщину, вирішив допомогти молодому начальнику дільниці шахти імені Батова. Віктор не став розповідати правду високому чиновнику, а лише скористався обставинами, що склалися, в свою користь.

У 2008 році Нусенкіс задумав реконструкцію на Донецькому металургійному заводі. Було прийнято рішення закрити мартенівський цех, а за містом побудувати електросталеплавильний цех.

Для реалізації проекту бізнесмен узяв кілька кредитів. Загалом вийшло 750 мільйонів доларів.

У 2013 році цех повинен був бути готовий. Але ні його, ні грошей не було. Бізнесмен послався на всесвітню металургійну кризу і взяв ще 500 мільйонів для оплати першого кредиту.

Потім у Донецьку почалася війна. Тому і ці півмільярда канули в Лету.

Але в 2017 році кредитори (українські і європейські банки) олігарха подали на нього до арбітражного суду Лондона з вимогою стягнути з Нусенкіса борги.

За п'ять років прострочення платежів ця сума збільшилася майже на двісті мільйонів доларів.

Щоб викрутитися і не заплатити з відсотками, Нусенкіс став переоформляти українські активи з однієї своєї юридичної особи на іншу.

Так, більшу частину акцій “Шахтоуправління “Покровське” він вивів із Донецьксталі в “Індастріал Коал Холдинг”, на який не поширювався банківський кредит.

У тому ж році холдинг Нусенкіса заявив, що втратив контроль над усіма своїми активами, що знаходяться в "ДНР”. І тепер не може розплатитися з кредиторами. Деякі експерти припускають, що олігарх нічого не втрачав, а це свого роду захист від можливих санкцій з боку Європейського Союзу і Сполучених Штатів.

У 2015 році Служба Безпеки України порушила кримінальну справу стосовно підприємця. Його підозрювали у співпраці з терористами “ДНР”.

Підставою стало те, що підприємства, які належали Віктору Нусенкісу, одними з перших пройшли перереєстрацію в “органах влади” невизнаної республіки.

Тільки в перший рік війни щомісяця холдинг бізнесмена переказував у банк “ДНР” по мільйону гривень в якості “податків”. До Росії з донбаських заводів успішно доставляється кокс, а за їхніми співробітниками, які пішли воювати проти України, збереглися робочі місця.

Громадянство Російської Федерації він отримав ще на початку 2000-х років, а апологетом “Русского мира” став ще до війни на Донбасі. Причому вплив Москва має справляти на Україну не тільки в політичному, але і навіть в релігійному напрямку.

“Православний олігарх” на Помісному соборі УПЦ Московського патріархату в 2011 році влаштував священним ієрархам справжній скандал через новий статуту церкви.

Він був категорично проти надання українській церкві автономії від Москви.

Священики були змушені терпіти нахабну витівку мирянина, бо він був найголовнішим їх благодійником.

Після цього Віктор Нусенкіс практично перестав фінансував УПЦ МП, а віддавав гроші в РПЦ.

У планах бізнесмена було перевести деякі свої активи під крило УПЦ МП. Зробити він це хотів не з побожності, а через те, що церква не платить податки, плюс ці активи були б застраховані від можливих арештів або конфіскації.

Віктор Нусенкіс завжди дбав про душу своїх підлеглих. Церкви, каплиці, молебні. Але ось модернізувати виробництво олігарх постійно відмовлявся.

Скупість підприємця неодноразово призводила до аварій на виробництвах, які закінчувалися людськими жертвами. Отримуючи травми на виробництві, шахтарі часто залишалися без заслуженої компенсації.

Після аварії на шахті “Покровська”, замість того, щоб хоча б закупити шахтарям ліхтарі, Віктор Нусенкіс наказав побудувати каплицю і повісити на території шахти побільше ікон.

Статки

У 2010 році журнал “Кореспондент” оцінив статки бізнесмена в 2,3 мільярда доларів. Віктор Нусенкіс став шостим серед сотні найбагатших українців.

До 2013 року олігарх “збіднів” на вісімсот мільйонів доларів і його статки оцінювалися в півтора мільярда доларів.