Павло Зарубін

Зарубін Павло Олександрович: найближчий до Путіна пропагандист



Зарубін Павло Олександрович — типовий «паркетний журналіст», який обслуговує інтереси влади

Біографія

Павло Олександрович Зарубін народився 7 вересня 1981 року в місті Белорецьк, Башкирія, Російська Федерація.

Освіта

Павло Зарубін з дитинства мріяв стати тележурналістом, хоча у його рідному Белорецьку, маленькому промисловому містечку, не було ані телебачення, ані радіостанції.

Ця мрія здавалася йому сміливою, майже недосяжною, але він наполегливо йшов до мети. Після закінчення школи Павло переїхав до Єкатеринбурга і в 1998 році вступив на факультет журналістики Уральського державного університету імені А. М. Горького.

Під час навчання Зарубін проявляв ентузіазм, підробляючи кореспондентом у місцевій газеті «Белорецкий рабочий». У 2002 року він отримав диплом журналіста.

Сім’я

Зарубін виріс у сім’ї металургів, де його батьки, бабуся, дідусь і обидва брати працювали на Белорецькому металургійному комбінаті.

Про особисте життя Павло говорить мало, наслідуючи замкнутість свого головного героя — Володимира Путіна. В Єкатеринбурзі він одружився зі своєю однокурсницею Марією Калашниковою, нині Зарубіною. Вона донька генерала Віктора Батмазова, який донедавна очолював міністерство територіальної безпеки Пермського краю.

У пари є син і донька, але подробиці сімейного життя залишаються за кадром.

Кар’єра

У юності Зарубін дотримувався ліберальних поглядів, вірячи у незалежність ЗМІ та можливість говорити правду. Однак ці ідеали швидко розчинилися в реальності російської журналістики, де конформізм і лояльність до влади стали визначальними факторами успіху.

У 2000 році Павло влаштувався на єкатеринбурзький «Четвертий канал». Тут він працював репортером і ведучим новин. У 2002 році отримав престижну премію «ТЕФІ-регіон» як найкращий репортер, що стало перепусткою до Москви.

Вже наступного року Зарубін приєднався до ВДТРК, розпочавши роботу в програмі «Вести». У 2005 році він увійшов до кремлівського пулу, отримавши доступ до висвітлення діяльності Володимира Путіна.

На цьому етапі він усе ще здавався старанним і добродушним, але швидко адаптувався до системи, де підлабузництво й лояльність цінувалися вище за професіоналізм. У 2010-х роках Зарубін став типовим «паркетним журналістом», який обслуговує інтереси влади, а його стиль почав переймати агресивні риси колег, таких як Ольга Скабєєва.

Поворотним моментом у кар’єрі Зарубіна стало створення у 2018 році програми «Москва. Кремль. Путин», де він виступив співведучим разом із Володимиром Соловйовим.

Шоу з’явилося на тлі падіння рейтингу Путіна після скандальної пенсійної реформи та стало відвертою спробою зміцнити культ особи президента.

Зарубін із захопленням описував дрібниці: кішку, що боялася перебігти дорогу перед лімузином, щітку для чищення президентського авто чи спритно впійманий Путіним олівець.

Програма, співмірна з пропагандистськими телемарафонами Уго Чавеса чи Гурбангули Бердимухамедова, швидко увійшла до топу рейтингів, а Зарубін став її головним обличчям. Його «успіхи» включали ексклюзивний коментар від Кім Чен Ина у 2019 році, коли він вигукнув питання корейською, та інтерв’ю з Дональдом Трампом на саміті G20. Павло також вів «Пряму лінію з Володимиром Путіним» і зняв документальний фільм «Россия. Кремль. Путин» до 25-річчя влади президента у 2025 році.

У період пандемії Зарубін жив у «чистій зоні», щоб зберегти доступ до Путіна, знімаючи репортажі з закритих зустрічей і навіть їздив з ним в «Аурусі».

Його стиль, який він сам називає «партизан-хуліган», на ділі виявився пропагандистським інструментом, що маскує маніпуляції під журналістську ініціативу. Зарубін став не просто репортером, а й піарником для регіональних лідерів, особливо глави Башкортостану Радія Хабірова, чиї «успіхи» він активно просуває.

Його дохід, за даними джерел, складає близько мільйона рублів на місяць, більшу частину яких платить компанія M-production, пов’язана з пропагандистськими проєктами.

Компромат

Як один із ключових пропагандистів Кремля Зарубін накопичив значний шлейф компромату, що підкреслює його роль у маніпуляції громадською думкою та підтримці агресивної політики Росії.

З початку повномасштабного вторгнення в Україну у 2022 році він став активним рупором кремлівських наративів, поширюючи дезінформацію та виправдовуючи воєнні злочини.

Зарубін звинувачує Збройні сили України в обстрілах мирних жителів Донбасу, називає українців «українською частиною російського народу», заперечуючи їхню національну ідентичність, і виправдовує окупацію Криму та війну на сході України.

У 2023 році Павел потрапив під санкції України за антиукраїнську риторику. У відповідь опублікував у своєму телеграм-каналі саркастичний допис із відео з Парижа 2019 року. На ньому він критикував реакцію Володимира Зеленського на Мінські домовленості, заявивши, що «багатостраждальний український народ» сам введе санкції проти свого президента за «катастрофу».

Його репортажі сповнені фейків: він звинувачує Європу в «агресії», вихваляє російську зброю і погрожує Заходу. У 2024 році Зарубін прославляв ракету «Орешник» після удару по Дніпру, публікував заяви Путіна про «зухвалих» українських владців, які нібито оголосили росіян некорінною нацією.

Його стиль, який колеги називають «мерзотним підлизуванням», викликає відторгнення навіть у прокремлівських журналістів. Ще у 2000-х він плакав через «захоплення НТВ», клявшись не зраджувати ідеали незалежної журналістики, але швидко відмовився від принципів, ставши конформістом під тиском Кремля.

У 2015 році на Мінських переговорах Зарубін вигукнув провокаційне питання до Петра Порошенка: «Навіщо ваші війська бомблять мирне населення Донбасу?» Це викликало скандал, його видалили з пресцентру, а західні ЗМІ засудили за некоректність.

У 2016 році його депортували з Литви за спробу зірвати «Форум вільної Росії». Без акредитації він спровокував сутичку з Гаррі Каспаровим, «ліз у тарілку» і поводився агресивно, що Європейський суд з прав людини згодом назвав несумісним із «концепцією відповідальної журналістики».

Зарубін марно намагався оскаржити депортацію. У 2022 році, через два дні після вторгнення в Україну, ексведуча «Вестей» Тетяна Александрова закликала його та інших колег засудити війну в ефірі, але він проігнорував звернення.

Знайомі зазначають, що після початку війни Зарубін недовго вагався, але швидко повернувся до вихваляння Путіна, описуючи, як той спритно лагодить годинник чи п’є кефір.

Його ексклюзивний доступ до диктатора, включно зі зйомками в кремлівській квартирі чи на закритих переговорах із Кім Чен Ином і Трампом, зробив його фігурою, якої бояться навіть посадовці.

Репортажі Зарубіна — це інструмент маніпуляції, що підтримує авторитарний режим і воєнні дії. Колеги вважають, що він знищив свою репутацію заради близькості до влади, ставши співучасником пропаганди.