Ляшко Олег Валерійович: екснардеп та головний радикал країни
Ляшко Олег Валерійович – один із найскандальніших політиків незалежної України. Відзначився частими бійками та судовими позовами, секс-скандалами та екстравагантною поведінкою.
Біографія
Олег Валерійович Ляшко народився 3 грудня 1972 року у місті Чернігів.
Освіта
У дитинстві по черзі змінив три школи-інтернати Чернігівської області. Потім навчався у технікумі на тракториста. Подавав документи на журфак КНУ, але не зміг набрати прохідний бал. Після цієї невдачі він вступив на юрфак Харківського педуніверситету, який закінчив у 1998 році.
Через п'ятнадцять років здобув другу вищу освіту за спеціальністю «міжнародний бізнес» у КНУ.
Сім’я
Батьки майбутнього політика розлучилися, коли йому йшов третій рік. Любов Павлівна, мати Олега, віддала його до дитячого будинку. За словами Ляшка, на літо дядько забирав його до села Лизине Луганської області.
Політик понад двадцять років прожив у цивільному шлюбі з агентом нерухомості Росітою Сайранен. Вона є засновником ТОВ «Вілла Кідс». Влітку 2018 року пара офіційно узаконила свої стосунки. У травні 2020 року у подружжя народився син Олександр. Також Ляшко має прийомну доньку Владиславу (2002 р.н.).
Кар'єра
Першим місцем роботи майбутнього політика став колгосп «Прогрес» у селі Лизине на Луганщині. Тут Ляшко працював скотарем. Наприкінці 1980-х років Олег зацікавився журналістикою. Незважаючи на те, що йому не вдалося вступити на журфак КНУ, Олег влаштувався в газету «Комуністична праця», яка видавалася в Борзнянському районі Чернігівської області.
У 1990 році він перебрався до Києва і став стажером «Радіо Свобода». За рік Ляшко став кореспондентом «Молодої гвардії». У 1992 році Олег перейшов до редакції «Комерційні вісті». У виданні Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків майбутній нардеп пропрацював три роки.
У середині 1990-х років Олег був співробітником політичного додатку газети «Правда України», очолював редакцію газети «Політика». У 1998 році Ляшко вперше балотувався на парламентських виборах по 209-му мажоритарному округу (Бахмацький, Борзнянський, Ніжинський райони Чернігівської області). Проте за рішенням суду його кандидатуру було знято з виборів.
Шість років (2000–2006) Ляшко був головним редактором газети «Свобода». У 2002 році він зробив другу спробу стати народним депутатом. Цього разу Олег балотувався по 217-му округу (Київ). За нього проголосувало майже 14,5 тисяч (або 12,41%) виборців, що стало третім результатом на окрузі.
У 2006 році, з третьої спроби, Ляшко все ж таки отримав депутатський мандат. На парламентських виборах він йшов під 26 номером у списку БЮТ. У 2007 році через парламентську кризу Верховна Рада V скликання була розпущена. Але того ж року Олег удруге зайняв крісло народного депутата за списками БЮТу. Цього разу він трохи «понизився у рейтингу» і йшов на виборах 29-м.
В обох скликаннях Верховної Ради Олег був членом фракції БЮТ та регламентного комітету. Також він керував підкомітетом з організації парламентської роботи та контролю за виконанням її апаратом функцій із забезпечення діяльності.
У 2010 році виключений із фракції БЮТ. Наступного року він очолив Українську радикально-демократичну партію, яка пізніше почала називатися «Радикальна партія Олега Ляшка».
У 2012 році вперше зміг стати парламентарем, перемігши на мажоритарному окрузі. Лідер Радикальної партії отримав більшість (49 928 або 55,67%) голосів на 208-му окрузі. У Раді був позафракційним депутатом та заступником голови комітету з фінансів та банківської діяльності
За два роки Ляшко висунув свою кандидатуру на позачергових президентських виборах. За головного радикала країни проголосувало півтора мільйони виборців (8,32%). З цим результатом він посів третє місце, поступившись лише Юлії Тимошенко та Петру Порошенку.
Того ж року Олег вчетверте став народним депутатом. На парламентських виборах Радикальна партія, список якої він очолював, подолала п'ятивідсотковий прохідний бар'єр (7,44%). У VIII скликанні керував фракцією Радикальної партії та входив до складу комітету з питань податкової та митної політики.
У 2019 році Ляшко знову був кандидатом на президентських виборах. Цього разу за нього проголосувало на пів мільйона менше, ніж п'ять років тому, і він посів лише сьоме місце. На парламентських виборах Радикальна партія отримала лише чотири відсотки підтримки та не потрапила до Верховної Ради.
Через рік Олег пробував потрапити до парламенту на довиборах по 208-му мажоритарному округу. За главу Радикальної партії віддали свої голоси 31,86%, що на два відсотки менше ніж за кандидата від партії «Слуга народу» Анатолія Гунька.
Восени 2021 року Ляшко заявив, що має намір взяти участь у довиборах по 206-му округу, які відбудуться у березні 2022 року.
Компромат
Судимості та судові позови
Ляшко неодноразово стикався з українськими судами. У 1994 році він був засуджений на шість років з конфіскацією майна за розкрадання державного та колективного майна у великих розмірах, самовільне присвоєння влади. Через шість місяців термін ув'язнення було скорочено до чотирьох років, а у травні 1995 року Ляшко вийшов на волю за амністією. У 1998 році судимість була знята.
Через шість років після звільнення Олег знову опинився на лаві підсудних. Цього разу через свою професійну діяльність. Низка матеріалів журналіста Ляшка про колишнього виконувача обов'язків віцепрем'єра Василя Дурдинця були визнані наклепом.
Олег одержав цього разу дворічний умовний термін. Цікаво, що Європейський суд із прав людини став на бік журналіста, назвавши рішення українського суду утиском свободи слова.
У 2006 році тоді ще бютівець Ляшко заявив, що має докази того, що глава Соцпартії Олександр Мороз отримав триста мільйонів доларів у якості хабаря за вступ до коаліції з Партією регіонів. Пізніше Феміда змусила народного обранця заявити, що слова про підкуп — брехня.
Також Ляшко заявив про підкуп депутатів Верховної Ради віцепрем'єром Клюєвим. Суд визнав ці слова недостовірними та зобов'язав парламентарія вибачатися.
У 2012 році вже сам Ляшко звертався до суду з позовом через «недостовірні та наклепницькі відомості» на свою адресу. Такими, на думку парламентаря, були слова політтехнолога Сергія Гайдая, опубліковані в блозі видання IPress.ua. Політтехнолог стверджував, що Радикальна партія Олега Ляшка це проєкт тодішньої влади.
У тому ж році головний радикал посварився на ефірі політичного ток-шоу з регіоналкою Інною Богословською, обізвавши її відьмою та брехухою. Після цього в соцмережах він написав, що Богословська на програму прилітає на мітлі і лише за квартал до знімального павільйону пересідає до машини. За ці образи «регіоналка» подавала до суду.
Восени 2017 року Національне антикорупційне бюро допитувало головного радикала після того, як у його декларації з'явився будинок у елітному селищі Козин під Києвом та пів мільйона гривень, які Олег виграв у лотерею. Спеціальна антикорупційна прокуратура (САП) по цій справі відкрила кримінальне провадження за підозрою у незаконному збагаченні.
Секс-скандали
У жовтні 2010 року у Мережі з'явилося відео, датоване 1993 роком. На ньому Ляшко розповідає про свої гомосексуальні стосунки з якимсь високопосадовцем на ім'я Борис. В інтим він вступав в обмін на допомогу у вирішенні особистих питань.
Сам політик спростовував достовірність відео і навіть звертався до прокуратури з проханням перевірити справжність ролика та те, як воно потрапило до публічного доступу.
Слідчий Олег Матвєєв, який провадив допит Ляшка, підтвердив факт відеозапису. Він розповів, що плівка зберігалася у матеріалах слідства у справі про шахрайство. Ляшко ж заявив, що цим відео його хотіли дискредитувати.
На початку 2012 року 16-річний активіст секс-меншин Вадим Терещенко заявив, що його зґвалтував Олег Ляшко. Начебто на закритій вечірці політик споїв неповнолітнього, а потім скористався його станом, щоб вступити у сексуальний зв'язок.
За пів року нардеп потрапив уже у педофільний скандал. За даними ЗМІ, парламентар намагався «оздоровити» у Туреччині двох малолітніх вихованців інтернату.
Крім цих скандалів, у пресі повідомлялося, що народний обранець чіплявся до курсанта в 2002 році, а в 2011 році співмешкав із таким собі Максимом Воструєвим. Нібито молодик надавав політику послуги сексуального характеру за оренду квартири та фінансову допомогу.
Допит «сепаратиста»
Восени 2014 року з'явилося відео, на якому головний радикал нібито веде допит сепаратиста, котрий коригував вогонь РСЗВ «Град» за українськими позиціями. Пізніше виявилось, що ролик постановочний.
Бійки
Глава Радикальної партії неодноразово був учасником кулачних боїв та штовханини у стінах українського парламенту.
У травні 2011 року він з'ясовував стосунки з комуністом і на той момент другим віцеспікером Верховної Ради Адамом Мартинюком.
У березні 2014 року парламентарій влаштував за один день одразу дві бійки. Вранці Ляшко побився зі своїм колишнім однопартійцем Андрієм Мельничуком, а перед вечірнім засіданням — з Ігорем Єремєєвим, до групи якого перейшов Мельничук.
У листопаді 2016 року на засіданні погоджувальної ради головний радикал країни звинуватив голову фракції «Опозиційний блок» Юрія Бойка у проросійській орієнтації. У відповідь Бойко кілька разів ударив Ляшка по обличчю.
Але Олег Ляшко бився не лише у парламенті. У 2019 році він разом зі своїм охоронцем у бориспільському аеропорту завдав «тілесних ушкоджень народному депутату України IX скликання Андрію Герусу у зв'язку з його державною діяльністю». Правоохоронці відкрили кримінальну справу за статтею загроза чи насильство щодо державного чи громадського діяча.
Епатажні витівки
Не меншу популярність здобув Ляшко і своїми епатажними витівками. Так, наприкінці 2011 року політик намагався провести у будівлю парламенту «свою протеже» — корову Каріну. Місяцем раніше політик з'явився у Раді з гарбузом.
У березні 2013 року йому не дали сісти у літак із вилами. Політик хотів вирушити до Донецька, щоб підняти місцевих жителів на боротьбу з Партією регіонів. Пізніше він почав використовувати свій образ із вилами у виборчій кампанії.
Співпраця з Ахметовим
Політика неодноразово у пресі звинувачували у співпраці з найбагатшим громадянином України. Так, у 2013 році на одному з телеканалів Ляшко назвав Ахметова гарантом української незалежності. Свої слова головний радикал аргументував тим, що олігархам вигідно продавати свої товари на світовому ринку.
На початку 2018 року один із топменеджерів ахметівського «Метінвесту» Юрій Зінченко став головою виконкому партії Ляшка. Того ж року у громадській організації «Детектор медіа» звернули увагу на те, що політик мало не щодня піариться на телеканалах Ахметова «Україна» та «Україна 24».
Декларація
Востаннє Олег Ляшко опублікував електронну декларацію про свої доходи у жовтні 2020 року.
У політика є сім земельних ділянок у Козині та Княжичах. Житловий будинок у Козині загальною площею 357,1 кв.м. (житлова площа – 75,4 кв.м., гараж, перехід – 12,7 кв.м., господарський блок – 179,7 кв.м.), офіс (182,8 кв.м.) та квартира (95,5 кв.м.) у Києві.
Він також орендує частину будинку (75,4 кв.м.) у Козині та літню кухню у Новій Олександрівці (61,3 кв.м.). У Росіти у столиці є дві житлові ділянки (613 та 605 кв.м.), дача (296 кв.м.).
З цінного рухомого майна екснардеп задекларував колекцію монет, кілька пар швейцарських годинників та італійських наборів меблів, а також селянські вила. Росіта — володарка п'яти комплектів ювелірних виробів, трьох теплових насосів та дизель-генератора.
Олег має два автомобілі Toyota Land Cruiser. Один належить особисто політику. Другий він орендує у Лоліти Федотової. Дружина головного радикала їздить на Mercedes-Benz GLE 250. У жовтні 2017 року автомобіль коштував їй мільйон гривень.
У 2019 році Ляшко заробив у сукупності 27,4 мільйона гривень. З них 14,8 мільйона від продажу нерухомості, 9,9 мільйона — це погашення облігацій внутрішньої державної позики. Своєю дружиною Олег подарував 6,7 мільйона. Від надання майна в оренду Росіта отримала 20 тисяч.