Мирослав Маринович

Маринович Мирослав Франкович

Біографія

Народився 4.01.1949 року в селі Комаровичі Старосамбірського району (Львівська область). Середню освіту здобув у Дрогобичі, відзначений за успіхи в навчанні золотою медаллю, потім залишився на рік попрацювати.

Вищу освіту здобув в Львівському політехнічному інституті, куди вступив в 1967 році. Навчався на електрофізичному факультеті за спеціальністю «інженер напівпровідникових приладів». Відслуживши строкову службу (1973-1974 рр.), Мирослав перебрався жити до Києва. Влаштувався на посаду технічного редактора в журнал «Початкова школа», але був звільнений за наводкою з КДБ. На початку листопада 1976 року брав участь у заснуванні Української Гельсінської групи.

Кар'єра

З 1966 по 1967 рік працював секретарем комітету комсомолу на Дрогобицькому долотному заводі.

Протягом року після армії був перекладачем з англійської мови у відділі інформації Івано-Франківського заводу «Позитрон».

З 1975 року протягом року займав пост технічного редактора журналу «Початкова школа», у видавництві «Техніка» (Київ).

Тимчасово працював оператором Дрогобицького нафтопереробного заводу з 1987 по 1990 роки.

З 1990 року писав як кореспондент у Дрогобицькій районній газеті «Галицька зоря».

За сумісництвом протягом п'яти років науковий співробітник Інституту східноєвропейських досліджень НАНУ.

Викладав курс «Історія християнства в Україні» в ВНЗ Дрогобича з 1991 по 1994 рік.

Десять років з 1997 року - виступав в ролі засновника і першого директора Інституту релігії і суспільства Львівської богословської академії. З 2002 року організація була перейменована в Український католицький університет.

У 1976 році заснував Українську Гельсінську Групу.

У 1991 році заснував Дрогобицьку групу Міжнародної Амністії, першої групи Amnesty International на території колишнього СРСР, потім (в 1994 р.) Української асоціації Міжнародної Амністії (УАМА). З 1993 по 1998 рр. Маринович займав крісло голови Національного комітету УАМА.

2000-2005 - віце-ректор з питань зовнішніх відносин Львівської богословської академії (УКУ).

2005-2008 - перший віце-ректор Українського католицького університету.

З 2007 року і до цього дня - президент Інституту релігії та суспільства УКУ.

З 2008 року і до цього дня - віце-ректор з питань призначення та місії Українського католицького університету.

Досягнення

Отримав звання почесного громадянина Львова і Дрогобича.

Нагороджений трьома державними нагородами України: «Орденом свободи», «Орденом імені князя Ярослава Мудрого» п'ятого ступеня і Орденом «За мужність» першого ступеня.

Чутки і скандали

Через 3 роки після вступу до ВНЗ ним вперше зацікавилися органи КДБ, оскільки він вже в інституті критикував радянську політику, відстоюючи ідеали комунізму. Через цей прецедент був звільнений від військової кафедри без отримання офіцерського звання.

Після заснування Української Гельсінської Групи Мирослава Мариновича неодноразово заарештовували. У місті Дрогобич він навіть піддавався обшуку, не кажучи вже про періодичні погрози.

У березні 1977 року з сцени Київської філармонії, на вечорі пам'яті Т. Шевченка М. Маринович за підтримки свого товариша Н. Матусевича з майданчика закликав публіку заспівати «Заповіт» Т.Шевченка. Організатори вечора тоді були проти такого вчинку, який не залишився безкарним: 23 квітня 1977 року Мариновичу і Матусевичу висунули звинувачення в «проведенні антирадянської агітації і пропаганди». 22-27 березня 1978 року в місті Васильків їх судили. Рішення обласного суду було жорстоким - 7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання. Мариновича визначили в Пермський табір ВС-389/36, де він фігурував у всіх діях щодо захисту прав і передавав на свободу хроніку табору №36.

Стан і джерело доходу

Теперішнім джерелом доходу Мирослава Мариновича можна назвати його роботу.

Особисте життя і сім'я

Одружений на киянці Любі Хейн.

Фото і відео