/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Fadmin%2Fb6938df9-f261-4be5-8eb3-7da53100c80e.jpeg)
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Fadmin%2Fb6938df9-f261-4be5-8eb3-7da53100c80e.jpeg)
Дерюгіна Ірина Іванівна: ексгімнастка та президентка Федерації гімнастики України
Дерюгіна Ірина Іванівна — у 1970-х роках двічі ставала чемпіонкою світу з художньої гімнастики. По завершенню кар'єри разом із матір'ю стала тренером. Заснувала власну школу та турнір.
Біографія
Ірина Іванівна Дерюгіна народилася 11 січня 1958 року у місті Київ.
Освіта
Дерюгіна навчалася у Київському хореографічному училищі, Національному університеті фізичного виховання та спорту України та Вищій партійній школі.
Сім’я
Ірина Іванівна – спортсменка у другому поколінні. Батько — Іван Костянтинович (1982-1996), у 1956 році став олімпійським чемпіоном, а в 1961-му — чемпіоном світу з п'ятиборства.
Мати – Альбіна Миколаївна (1932 р.н.) – головний тренер української збірної з художньої гімнастики, член виконкому НОК України. Заслужений тренер та Герой України. Створила свою школу художньої гімнастики.
Чоловік — у 1979 році Дерюгіна вийшла заміж за футболіста, володаря «Золотого м'яча-1975» Олега Блохіна. У 1983 році у подружжя народилася донька, яку назвали на честь мами. Через дев'ятнадцять років шлюбу Дерюгіна та Блохін розлучились.
Ірина Блохіна була хореографом-постановником української збірної з художньої гімнастики. Пробувала себе як співачка і актриса кіно. У 2012 році вона була ведучою телепрограми «Великий футбол».
Кар'єра
В юності Ірина Іванівна не могла вибрати: балет чи художня гімнастика. І все ж у 14 років вона зробила вибір на користь спорту. Мама-тренер спочатку не хотіла тренувати дочку. Але та наполягла, впевнено заявивши, що стане гімнасткою краще за неї і дотримала слова.
Уроки балету знадобилися вже у гімнастиці. Вона виробила власний стиль, не схожий на інших спортсменок. Це стало запорукою успішної кар'єри Ірини Іванівни. Протягом чотирьох років (з 1975 по 1979 рік) Дерюгіна виборювала золоті медалі як чемпіонату, так кубка Радянського Союзу.
У 1977 році вже на першому своєму чемпіонаті світу вона перемогла у виступі зі стрічками, а у вправах з м'ячем та обручем – посіла друге місце.
У багатоборстві Ірина Іванівна лише на п'ять сотих бала (38,650) випередила свою партнерку по радянській збірній Галіму Шугурову (38,600). На тренуваннях та на змаганнях спортсменка викладалась на всі сто. Навіть на один із виступів на чемпіонаті світу вона виходила зі спазмами після грудного радикуліту.
Через рік на континентальній першості Дерюгіна була найкращою у вправах з м'ячем, а також другою – у вправах зі стрічкою та скакалкою. У результаті в багатоборстві Ірина Іванівна також здобула срібну медаль, поступившись все тій ж Галимі Шугуровій.
У 1979 році Дерюгіна знову була найкращою у багатоборстві на чемпіонаті світу. Вона зайняла другу сходинку у вправах з булавами та стрічкою, а також третьою – з м'ячем. У тому ж році Дерюгіна перемогла у багатоборстві на Спартакіаді народів СРСР. Потім Ірині Іванівні не було рівних на чотирьох престижних турнірах — Кубку Інтербачення.
Але ще на чемпіонаті світу у гімнастки стався розрив хрестоподібної зв'язки. У результаті ця травма поклала край кар'єрі Дерюгіної, як гімнастки. У 1982 році вона завершила виступи.
Ірині Іванівні пропонували партійну кар'єру, але вона обрала тренерство. Разом із мамою вона стала головним тренером української збірної з художньої гімнастики. Потім Дерюгіни створили власну школу. Дворазова чемпіонка самостійно займається створенням та дизайном костюмів, у яких виступають її підопічні.
Зі школи Дерюгіних вийшло декілька визначних гімнасток (Катерина Серебрянська, Олександра Тимошенко, Ганна Безсонова), які здобули понад сотню золотих медалей на різних змаганнях, зокрема чемпіонатах світу та Європи, а також Олімпійських іграх.
Крім тренерської роботи у 1985 році Ірина Іванівна стала суддею міжнародної категорії (до 2008 року), а з 1988 до 1992 року вона входила до складу Технічного комітету FIG з художньої гімнастики. Дерюгіна займає крісло президента України з гімнастики.
У 2018 році Ірина Іванівна входить до складу українського Національного олімпійського комітету та є академіком Української національної академії спорту. У 2004 та 2020 роках вона займалася організацією проведення в українській столиці континентальних першостей з художньої гімнастики, у 2013 – чемпіонату світу.
У березні 1992 року в Києві пройшов перший Кубок Дерюгіних, в якому взяли участь учасники майже двох десятків країн. З тих часів він став щорічним. Через п'ять років турнір був включений до світової серії Гран-прі.
Компромат
Скандал у Сарагосі
У 2000 році на чемпіонаті Європи з художньої гімнастики в іспанському місті Сарагоса стався скандал через низькі оцінки української спортсменки Олени Вітриченко. Українка опинилася на 19-му місці у попередніх змаганнях. На знак протесту Олена знялась із турніру.
За відеозаписами у Міжнародній федерації гімнастики встановили, що судді, зокрема Ірина Іванівна, необ'єктивно занизили оцінки Вітриченко.
Міжнародна федерація гімнастики усунула від суддівства шістьох рефері терміном на рік. Серед них була й Дерюгіна. Це стало першим в історії змагань випадком доведеним та покараним за упереджене суддівство.
Повторна дискваліфікація
Через вісім років Міжнародна федерація гімнастики звинуватила Ірину Іванівну у порушенні одразу п'яти пунктів статуту. Їй ставили у провину завдання шкоди іміджу гімнастики, дії, спрямовані на зміну результатів змагань, агресивну поведінку по відношенню до спортсменів та офіційних осіб федерації.
Дисциплінарний комітет дискваліфікував Дерюгіну на вісім років. Ексчемпіонці світу заборонили не лише судити, а й навіть тренувати. Незабаром вона подала апеляцію, яка скоротила покарання на чотири роки. Крім того, Ірині Іванівні дозволили готувати гімнасток до змагань.