Гілі Джон: депутат парламенту з 1997 року і міністр оборони Великобританії з липня 2024 року
Гілі Джон — на саміті НАТО у 2024 році закликав європейські країни взяти на себе більшу відповідальність за захист України від Росії
Біографія
Джон Гілі народився 13 лютого 1960 року в місті Уейкфілд, графство Західний Йоркшир, Великобританія.
Освіта
Джон вивчав соціальні та політичні науки в Christ's College у Кембриджі. У 1982 році здобув ступінь бакалавра.
Сім’я
У жовтні 1993 року Джон Гілі одружився з Джекі Бейт, яка працює менеджеркою його офісу. У подружжя є син Алекс. За словами політика, його син після російського вторгнення в Україну заявив про своє бажання служити у британській армії. У 2024 році він став піхотинцем у резерві армії.
Кар'єра
У 23 роки Гілі почав працювати журналістом і заступником редактора щотижневого політичного журналу «The House», присвяченого роботі британського парламенту. У 1984 році він став активістом, який захищає права людей з інвалідністю, працюючи в кількох національних благодійних організаціях.
У 1990 році Гілі перейшов до компанії Issues Communications, що спеціалізується на зв'язках із громадськістю, де обіймав посаду менеджера. Через два роки він очолив відділ комунікацій у профспілці Manufacturing, Science and Finance. Того ж року він уперше балотувався в парламент, але у своєму окрузі набрав лише 13,8% голосів і посів третє місце.
У 1994 році Гілі очолив суспільно-політичні кампанії у Британському конгресі тред-юніонів. Також він викладав у Школі бізнесу Відкритого університету.
На загальних виборах 1997 року Гілі став кандидатом від Лейбористської партії. Цього разу його підтримали 72,3% виборців, що дозволило йому отримати депутатський мандат.
Два роки Джон займався питаннями освіти та зайнятості, а у 1999 році йому запропонували посаду особистого парламентського секретаря канцлера казначейства (міністра фінансів) Гордона Брауна.
Після виборів 2001 року він увійшов до департаменту освіти та навичок. Через шість років його перевели до департаменту у справах громад і місцевого самоврядування.
Першу міністерську посаду Гілі обійняв у 2009 році в уряді Гордона Брауна, ставши очільником міністерства житлового господарства та планування. На цій посаді його критикували за думку, що оренда житла краща за його купівлю.
У 2010 році Лейбористська партія поступилася на виборах Консервативній партії. Гілі залишився депутатом парламенту, але перейшов в опозицію, обіймаючи посади у тіньових кабінетах міністрів. Він займався питаннями охорони здоров’я та житлового будівництва.
Після обрання Кіра Стармера лідером Лейбористської партії у 2020 році Гілі призначили тіньовим державним секретарем із питань оборони.
З моменту вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року політик неодноразово підкреслював свою підтримку Києву. У травні 2024 року він відвідав Київ разом із тіньовим державним секретарем із закордонних справ Девідом Леммі. Там він зустрівся з главою Офісу Президента Андрієм Єрмаком і міністром оборони Рустемом Умєровим.
Джон виступає за збільшення витрат на британську армію, її чисельності, а також за тісну співпрацю з НАТО та європейськими країнами у питаннях безпеки.
Гілі заявив, що Альянсу доведеться виконувати більше «важкої роботи» у Європі, оскільки переможець президентських виборів у США 2024 року, ймовірно, зосередиться на загрозі з боку Китаю, а не Росії.
Він зобов’язався збільшити витрати Великобританії на оборону до 2,5% від ВВП до 2030 року. У червні 2024 року Гілі та Стармер оголосили про «потрійний блок» ядерного стримування лейбористів, пообіцявши побудувати чотири підводні човни класу «Дредноут» для заміни існуючих субмарин класу «Вангард».
Після перемоги лейбористів на виборах улітку 2024 року Гілі став міністром оборони в кабінеті Кіра Стармера. Одним із перших візитів на новій посаді стала поїздка до Одеси та зустріч із президентом Зеленським.
Компромат
У 2003 році Гілі проголосував за участь британської армії у війні в Іраку. Через 21 рік він визнав, що рішення про початок війни було необґрунтованим. Гілі наголосив, що урок полягає у тому, що військове втручання неможливе без достатньої дипломатичної, економічної та оборонної підтримки.