Джеффрі Голдберг

Голдберг Джеффрі: американський журналіст і головний редактор журналу The Atlantic

Голдберг Джеффрі — у березні 2025 року його випадково додали до секретного чату адміністрації Білого дому, де обговорювалися військові питання

Біографія

Джеффрі Марк Голдберг народився 22 вересня 1965 року в Брукліні, Нью-Йорк, США.

Освіта

Після школи Джеффрі вступив до Пенсильванського університету, де проявив себе як талановитий студент і лідер. Там він обійняв посаду головного редактора студентської газети The Daily Pennsylvanian, що стало першим кроком у його журналістській кар'єрі. 

Під час навчання Голдберг брав активну участь в житті єврейської громади, працюючи за програмою «Гіллеля» і допомагаючи організовувати обіди для студентів.

Однак він не завершив навчання в університеті: в період Першої інтифади, охоплений прагненням глибше зрозуміти конфлікт на Близькому Сході, він кинув навчання і переїхав до Ізраїлю.

Тут Голдберг вступив на службу до Армії оборони Ізраїлю. Джеффрі працював охоронцем у в'язниці Кціот, де утримувались палестинські в'язні, заарештовані під час повстання. 

Цей досвід залишив глибокий слід у його світогляді, а згодом став основою для книги «В'язні: мусульманин та єврей з іншого боку Близького Сходу». Формальної вищої освіти він так і не отримав, але його практичний досвід і самоосвіта в області журналістики і міжнародних відносин компенсували цю прогалину.

Сім'я

Джеффрі з'явився на світ у сім'ї Еллен і Деніела Голдбергів, американських євреїв. Його дід емігрував з містечка Леова, розташованого на території сучасної Молдови. 

Голдберг виріс у передмісті Малверна на Лонг-Айленді, в районі, який він сам одного разу назвав «неживим місцем, населеним ірландськими погромниками». 

Особисте життя Голдберга також тісно пов'язане з його походженням та цінностями. Він одружений на Памелі Рівз (в дівоцтві Ресс), і разом вони виховують трьох дітей. 

Кар'єра

Трудова діяльність Джеффрі після служби в ізраїльській армії почалася в газеті The Jerusalem Post, куди він влаштувався оглядачем. Цей період дозволив йому зануритися в близькосхідну політику і заклав основу для його майбутніх репортажів. 

Повернувшись до США, він влаштувався репортером у The Washington Post, де висвітлював роботу поліції. Пізніше Голдберг очолив нью-йоркське бюро єврейської газети The Forward, а також співпрацював з журналами New York і The New York Times Magazine, зарекомендувавши себе як різнобічний автор.

У 2000 році Голдберг приєднався до The New Yorker, де його стаття «In the Party of God» про ліванське угрупування «Хезболла» отримала престижну нагороду National Magazine Awards в категорії «репортаж». Цей успіх зміцнив його репутацію експерта з Близького Сходу. 

У 2007 році, після двох років умовлянь власника the Atlantic Девіда Г.Бредлі, Джеффрі перейшов до цього видання. Існує журналістська легенда, що Бредлі навіть орендував поні для дітей Голдберга, щоб переконати його прийняти пропозицію.

З 2016 року Джеффрі обіймає посаду головного редактора The Atlantic, де зосередився на зовнішній політиці, особливо на Близькому Сході та Африці. 

Під його керівництвом журнал отримав кілька премій Пулітцера і був визнаний «Журналом року» Американським товариством редакторів журналів. Він також став відомим завдяки інтерв'ю з такими діячами, як Барак Обама, Гілларі Клінтон, Бенджамін Нетаньяху та король Йорданії Абдалла. 

У 2011-2014 роках Голдберг працював оглядачем у Bloomberg View, але потім повернувся до The Atlantic. З серпня 2023 року Джеффрі також веде програму Washington Week на PBS. 

Одним з найгучніших епізодів його кар'єри стала публікація в березні 2025 року статті про випадкове включення його в секретний чат в додатку Signal. Радник держбезпеки Марк Уолтц випадково додав журналіста в чат. У ньому члени адміністрації Дональда Трампа обговорювали військові плани, в тому числі удари по єменським хуситам. 

Компромат

Кар'єра Джеффрі Голдберга не обійшлася без скандалів і критики. У 2002 році його стаття в The New Yorker про передбачувану загрозу зброї масового знищення в Іраку викликала суперечки. 

Гленн Грінвальд назвав його «одним з головних медіаорганізаторів нападу на Ірак», звинувачуючи в поширенні неправдивої інформації, яка сприяла війні. 

Пізніше, у 2008 році, Голдберг визнав у статті для Slate під назвою «Як я неправильно зрозумів Ірак?», що помилився, підтримавши вторгнення. Журналіст пояснив це некомпетентністю адміністрації Буша. Однак цей епізод залишається плямою на його репутації.

У 2020 році його стаття в The Atlantic про те, що Дональд Трамп назвав загиблих американських військових «невдахами» і «соскунками», викликала скандал.

Трамп і його прихильники заперечували звинувачення, а критики Голдберга з-поміж республіканців, включаючи Майкла Уолца і Піта Гегсета, називали його «брехливим» і «дискредитованим». Проте, у 2023 році ексголова штабу Джон Келлі підтвердив правдивість цих тверджень. 

Скандал з витоком чату в Signal у 2025 році додав масла у вогонь: адміністрація Трампа звинуватила Голдберга в неетичності. Хоча він утримався від публікації секретних деталей, щоб не нашкодити військовим.

Його ізраїльське минуле та сіоністські погляди також викликають суперечки. Ліві критики в США дорікають йому за службу в Армії оборони Ізраїлю і підтримку війни в Іраку. 

Тоді як праві бачать в ньому ліберала і «частого критика Ізраїлю». Попри це, такі колеги, як Майкл Массінг та Девід Роткопф, хвалять його як впливового та сміливого журналіста. 

Книга Голдберга «В'язні» 2006 року, навпаки, отримала визнання за людяність і глибину, що контрастує зі звинуваченнями в політичній ангажованості.